Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 38
— Уймо, — я дивилася просто в його круглі осклянілі очиська завбільшки з блюдця. — Це єдиний принц, який погодився з нами йти. Ну, майже погодився. Ми ж ризикуємо його втратити! Якщо король дізнається…
— Ліно, — Уйма підняв верхню губу, оголюючи зуби. — Навіщо нам один принц? Нам потрібно п’ять!
Запала мертва тиша: я затамувала подих. Уйма дихав нечутно. А Майстер-Генерал не дихав узагалі.
Людожер мав рацію! Один принц-саламандра не врятує Оберона. Нам треба добути ще й деспота, і бранця, та й тих не вистачить. Але ж не шукати страшного принца-чуму?!
— Це великий ризик, — сказала я пошепки.
— А що нам залишається робити? — резонно заперечив людожер.
Розбудили мене слуги: спершу вони делікатно закашляли за фіранкою (на перше «кхе-кхе» я не відповіла, отож вони вибухнули таким кашлем у два голоси, наче в них коклюш чи запалення легенів), а потім, так само не дивлячись, запропонували мені повечеряти у компанії його величності та його високості. Я підхопилася, розгублена, заспана, погано розуміючи, де я і як тут опинилася.
Засичала ящірка, гепнувшись у басейн. Я потрусила головою. Це все через задуху: коли спиш при такій спеці, потім завжди голова тріщить.
Абияк умившись і пригладивши волосся, я вирушила слідом за слугами. Цілу дорогу приглядалася до них: куди ведуть? Що про мене думають? Може, король уже довідався про наші з Уймою відвідини Майстра-Генерала, і тепер мене ведуть у темницю?
Посох у руках додавав упевненості.
Слуги привели мене в обідню залу. Король і принц були вже тут, і, придивившись до їхніх спокійних задоволених облич, я трохи заспокоїлася.
Усі сіли за стіл. Я знову пригадала принца-деспота: тутешня кухня була набагато приємнішою, а компанія — пристойнішою. Король люб’язно запропонував не соромитися — і це Уймі! Ніколи в житті не бачила людожера, який соромиться.
Усі страви були приблизно однакові: чи то паштет, чи то пюре, але фокус полягав у тому, що ця штука, залежно від температури, змінювала смак. Кухарі творили дива: то морозиво усередині гарячої котлети, то шарами викладене тепле й холодне, а то й узагалі якісь трояндочки з тіста, які в роті спершу нагрівалися, так що ледве можна було жувати, а потім остигали, змінюючи смак і запах, танули, розтікалися й самі по собі провалювалися в живіт. Я наїлася, як поросятко, та ще й увесь час доводилися стежити за собою та не надто захоплюватися: адже я маг дороги, а значить, чимало бачила у світі. Чесно кажучи, за цим столом я начисто забула про Майстра-Генерала: не можна ж постійно думати про проблеми, іноді треба від них відпочивати.
Але вечеря закінчилася. Ми вийшли з-за столу, перейшли в кімнату з особливо великим і жарким комином, сіли в теплі кам’яні крісла, і настав час говорити про справу.
Струмочки поту текли по спині під сорочкою.
— Отже, — почав король, — принцесу звуть Алісія. Ким вона доводиться королю Оберонові?
Уйма скоса глянув на мене.
— Ніким, — відповіла я чесно. — Вона принцеса, дочка короля далеких країн. Одного разу босоніж постукалася в Королівство з вузликом на плечі, а у вузлику грамота, що засвідчувала її особу.
Король і принц-саламандра переглянулися.
— У короля був син, — пояснила я. — Тобто не був, а… Він і зараз є, але він одружений.
Повисла мовчанка. Напевно, я щось не те бовкнула. Уйма невдоволено зморщив перенісся.
— Принцес п’ять, — із зусиллям вичавила я. — Але Алісія серед них — найпрекрасніша.
На мій подив, король-саламандра посміхнувся з полегшенням:
— Приблизно так я й думав. Ви видаєте заміж не одну принцесу, а півдесятка.
— Я нікого не видаю заміж, — запротестувала я. — Я посол короля Оберона, і він…
Я запнулася. Принц прийшов мені на допомогу.
— Хіба не байдуже, скільки принцес на видані? — промовив він, нібито сам до себе. — Адже рудоволоса серед них — одна?
— Одна, — підтвердила я палко. — У неї вогненне волосся. Просто вогненне.
Принц посміхнувся. Його зелені очі спалахнули яскравіше. Він сподобається Алісії, подумала я з несподіваним смутком. Він такий симпатичний. Він і мені подобається.
Я потупила очі. Ну чому все так несправедливо влаштовано? Чому принцеси сидять у себе в палаці, сплять, їдять, розважаються й постійно чогось вимагають, а виконувати їхні капризи повинна я? Вони сидять і чекають, і ставлять умови, чекають і дочекаються зрештою: їм принесуть принців на тарілочці, зеленооких милих принців. А я метаюся, то мерзну, то шкварюся, втомлююся як собака, товаришую з людожерами й некромантами і майже постійно чогось боюся. Я що, гірша за них? Недостойна? Чи просто слабохарактерна? Вітчим любить повторювати: «Хто везе, того ще й підганяють».
— Я згоден, — сказав принц-саламандра. — Я поїду з вами й одружуся на Алісії.
Мені б зрадіти, а я тільки похмуро покосувала на нього, такого красивого. У цей момент мене взяло зло й на себе, і на Оберона, і на Гарольда, і на У йму…
Уйма видав застережливий звук — чи то кашлянув, чи то заричав.
— Хвилинку, — сказала я через силу. — Ми вдячні вам, ваша високосте, за це рішення, але…
А далі язик не повертався. Уйма втупив у мене жовті люті очі.
— Є одна умова, — виголосила я, стискаючи посох. — Придане.
— Придане?
Король і принц знову переглянулися. Король насупився:
— Придане готують наречені!
— Калим, — сказала я й почервоніла. Слово «калим» означало щось зовсім інше, воно було з іншого життя й іншої казки, я втрапила в халепу, а Уйма і не думав мені допомагати.
— Не розумію, — сказав принц.
— Майстер-Генерал! — гаркнув Уйма, і від його голосу навіть полум’я в комині злякано зметнулося. — Ви віддаєте нам Майстра-Генерала, така наша умова!
Здається, темні стіни залу зрушилися і духота згустилася. Піт струмком збігав по мені, я була, як обплила свічка. Король-саламандра звів брови, його обличчя ще більше висохло й витончилось:
— Звідки вам відомо, що в нашому замку спочиває Майстер-Генерал?
— Це всім відомо, — гаркнув Уйма, перш ніж я вставила хоч слово.
— Він належить країні вулканів, — сказав король так холодно, що в мене навіть піт на мить висох.
— Нехай принц візьме його із собою, а потім, повертаючись із молодою дружиною, поверне на місце, — не здавався Уйма. — Країна вулканів отримає його назад. А якщо ви не погодитеся, то Алісію ми віддамо комусь іншому, а принцові за дружину дістанеться чорноволоса злюка!
Принц з жахом поглянув на батька. Я тільки тепер зрозуміла, що він справді дуже хоче оженитися на Алісії. Він не бачив її жодного разу, але встиг створити її у своїй уяві й закохатися без пам’яті. Бідний принц-саламандра!
— Ні, — сказав король, і слово пролунало, як удар каменем об камінь. — Я дивився у вогонь, і мені було видіння… Ви двоє, геть із країни вулканів негайно, цієї ж миті. Ви не отримаєте нічого.
Розділ двадцять перший
Гмурри
Я навіть не засмутилася, слово честі. Навіть не розлютилася на Уйму. У мене всередині було порожньо: короткі гудки. Як у телефоні.
Нас знову провели сходами, заповненими парою, і від духоти я мало не знепритомніла. Зате коли опинилася нарешті на свіжому повітрі, воно видалося дуже холодним, і в мене почалася лихоманка.
Була ніч. Я уявлення не мала, котра година. Небо, затягнуте серпанком, нічим не могло мені допомогти: глухий чорний купол над головою, і все. Віддалік ледве червоніла наша вогненна куля. Хоч одна гарна новина. Максиміліан не вкрав її, отже, ми зможемо повернутися, звідки прилетіли.
Я уявила, як вибираюся через Печатку в кабінеті Гарольда. І як зустрічаюся очима з Обероном. І що його величність мені каже… Хоча, найімовірніше, нічого не каже. Він просто подивиться, і я негайно заберуся додому, повискуючи, наче побита собачка.
Уйма йшов попереду. Від його нечутних кроків злітали в повітря хмари попелу, я закашлялася й спробувала нагнати його. Іти за людожером по цьому плато — все одно, що летіти на велосипеді за старим автобусом, що чмихає…
- Предыдущая
- 38/56
- Следующая