Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Мисливці на снігу. Вірші і поеми

Москалець Костянтин

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин - Страница 8

Изменить размер шрифта:

Тирада 4

Іди, мій братіку, іди,

не жди на левів та ведмедів,

що тягнуть золото арабське

під жовтим листям кленів.

Devotio moderna.

Іди, мій братіку, співай,

про ясні рани князя неба,

про білі шати Діви,

про тихі житні зерна.

Devotio moderna.

Осінні хмари.

Останні отари.

Agnus Dei, не карай Іуду.

Заходить сонце черво…

Devotio moderna.

Тирада 5

Коли двері на колодці,

коли грати на віконці,

отже, пастка на дракона

вже готова гонорова.

Коли сніг бриніє днями,

коли сни брудні у дами,

отже, пастка гонорова

на дракона вже готова.

Час жеретія лапати,

летіть, соколи, до хати!

Закричав, огнекрилатий,

взяли замки відлітати.

Взяли крила в кайданиці,

шию до скрипиці;

сиплеться луска лапата,

благає зміїха-мати:

«Пусти сина, Георгію,

бо він іще молодий.

Не наївся, не напився,

голос не перемінився.

Змилуйся над моїм щастям,

дракон тобі ще придасться, —

скоро Діоклетіан

мучитиме християн».

Не послухали зміюки,

посікли його на штуки.

Ось так, отак, он як, о!

Отакечки, отако!

Тирада 6

Залиш свій дім з одним вікном і йди,

нехай загрозливо подивляться услід

тополі, котрі зостаються;

один тепер, цілком один,

немає тих, кого любив,

що втримати могли, сказавши:

«Ми твої!»

Іди тепер, як знаєш, пілігриме,

шляхи, прокладені в світах, усі твої.

Немає тих, кого любив,

і щезли вороги, які

могли затримати, сказавши:

«Ми твої!»

Гойдається міх, падає сніг,

сопілка новa і пісня новa.

Епістоли, яка надійде потім,

не прочитає вже ніхто, — і ти,

і можна буде не відписувати, — вперше, —

чому вагаєшся, іди!

Гойдається міх, сиплеться сніг,

сопілка стара і пісня стара.

Креше мороз, бреше чийсь пес,

кличе ятряний маєток з небес.

Тирада 7

Пречиста Діво, помагай мені

шукати шлях у золотім вогні.

Порадь, коли я ради вже не жду,

і захисти, і заступи, і порятуй.

Дай лише ті слова, які Тебе достойні

у вищих небесах, на дорогому троні.

Осяй сирітську мову українську,

вгорни її у ласку материнську.

Прости, що я, гріховний і нездалий,

прошу цього між тлуму та неслави,

серед видющих, мабуть, найсліпіший,

поміж премудрих, може, найдурніший;

коли вони кричать, я все-таки шепoчу,

з надією: почуєш серед ночі

і зміниш гордий глум на тихий захват,

слабих — на дужих, дужих сповниш страхом.

перед покорою веселих зел та звірів,

перед покарою, що міститься в зневірі.

Щo є вогонь, високий, золотий,

на тверді серця гостро піднятий?

Це добрий меч в руках Твого Дитя.

Це віддих віри нашої. В Буття!

Тирада 8

Єдиному, Хто вміщує в Собі

зорю і павутину на траві;

Хто промовляє хмарами, дощем,

соборами, зруйнованими вщент;

Хто зі Свого квітучого огроду

зірвав полин для нашого народу, —

у бурштинoвий кинутий огром,

возношу славу Таїні Його,

в якій знайшлося місце для заглад,

обіцянок дотриманих і зрад,

і воєн, розповсюджених, як тля,

що завдяки їм обертається земля,

і миру, коли вішають дурних,

повій катують, і регочуть із святих,

а спочиваючи — хоронять молодих,

а засинаючи — поважно піють гімн, —

у ньому кожне слово — мов батіг,

для тих, що не співають, і для сих.

«О, Таїно, — кажу собі тихцем, —

не відринай мене за все оце,

коли знайшлося місце для т а к о г о,

невже мене не знайдеться для Бога?»

Тирада 9

Вже котрий вік ми доживаєм тут,

щодня чекаючи роз’яснювальний Суд,

а суду все нема, і страшно, як завжди,

коли ніхто не зважиться судить;

коли Ісайя кається в газетах —

про істину шепочуться в кльозетах;

коли про істину шепочуться в газетах,

тоді Ісайя кається в кльозетах.

«О, Таїно, — кажу собі тихцем, —

ти не знущаєшся над бідним Москальцем?

Якщо це є Закон, у всьому незбагненний,

то, може, не такий і я мерзенний?

Якщо ж це є порушення Закону,

чому Ніхто не відновить основу?»