Пилип Орлик - Коляда Ігор - Страница 19

У цей час помер польський коронний гетьман, його спадкоємцем мав стати Понятовський, що був прихильником Франції та прибічником короля Станіслава Лещинського. Так, Григір Орлик потрапляє у сферу інтересів розвідки французького короля Людовіка XV, одруженого з донькою С Лещинського. Він мав намір повернути тестю польський престол. Г. Орлик і гадки не мав, що вже задіяний у планах Станіслава Лещинського, коли новий коронний гетьман Понятовський навесні 1729 р. випроваджував його з рекомендаційним листом до французького посла з Кракова до Варшави.

28 жовтня 1729 р. у салоні французького посла Антуана–Фелікса маркіза де Монті відбулися «оглядини» Г. Орлика у присутності брата коронного гетьмана Теодора Понятовського та київського воєводи князя Йосипа Потоцького. Обговорювалося питання про можливості повернення короля Станіслава Лещинського, бо тяжко хворий король Август Саксонський відраховував уже останні миті свого земного життя. Вирішили: щойно польський король відійде у вічність, як Григір Орлик буде супроводжувати з Фонтенбло Станіслава Лещинського з двома мільйонами золотих для підкупу шляхти на виборах нового короля Речі Посполитої. Григору підготували документи на ім'я Густава Бартеля, капітана гвардії шведського короля, і 9 листопада 1729 р. він із листом посла де Монті залишив Варшаву й відбув до Парижа.

Так, у мундирі шведського офіцера, під чужим ім'ям, Григір Орлик розпочинає кар'єру розвідника міжнародного класу.

27 листопада 1729 p. Григір під ім'ям капітана шведської гвардії Бартеля в'їхав у Париж і 3 грудня того ж року з'явився в Шамбері із першим візитом до екс–короля Польщі Станіслава Лещинського. Там він пред'явив відповідні рекомендації й зазначив, що його участь у кампанії залежить від згоди С. Лещинського відновити на гетьманстві в Україні його батька Пилипа Орлика. Отримавши позитивну відповідь, Григір залишив екс–короля. З наступним візитом він з'явився 11 грудня 1729 р.: о четвертій годині пополудні його прийняв міністр закордонних справ маркіз Шовелен. Візит тривав три години й закінчився для Григора успішно, бо міністр погодився з можливістю створення коаліції Швеції, Речі Посполитої й Оттоманської Порти, за підтримки Франції, — проти Росії та реалізації плану відокремлення від неї України як незалежної та суверенної держави. Так, уже будучи французьким розвідником, Григір допомагав батькові реалізувати його політичні плани щодо України.

У Парижі Григір Орлик також відвідав відомого філософа Вольтера, адже той виявляв неабиякий інтерес до долі України, її гетьмана І. Мазепи. Саме у той час він пише свою працю — «Історію життя Карла XII». Г. Орлик вирішив використати перо великого письменника для пропаганди «українського питання». А тим часом міністр закордонних справ Шовелен уже підготував йому документи для першої поїздки до Константинополя, щоб схилити Оттоманську Порту організувати «санітарний кордон» проти Російської імперії.

8 березня 1730 р. Григір Орлик одержав документи на ім'я капітана швейцарської гвардії пана Хага для виконання нової місії. Хаг виїхав у Марсель. 12 березня 1730 р. він сів на корабель, а 15 травня — був уже в Салоніках, де практично на правах почесного засланця султана жив його батько. Григір мав можливість кілька разів з ним таємно зустрічатися, а 10 червня 1730 р. вирушив до Стамбула. Російська розвідка зафіксувала появу у французького посла швейцарського капітана Хага. Але до того моменту Григір уже розгорнув у Стамбулі активну діяльність: обідав із російськими резидентами Неплюєвим та Вишняковим, відвідав Єрусалимського патріарха, який весь час запитував його про «рідну Швейцарію», зумів передати адресату всі листи Людовіка XV.

Але ситуація в Стамбулі змінюється: на престол вступив новий султан; ханський престол успадковує Каплан–Ґірей, той самий, що врятував колись життя хлопчику Грицьку. Необхідно було його побачити й вирішити з ним низку питань щодо організації коаліції. Але це буде згодом. Нині ж місія капітана Хага успішно виконана й можна вирушати до Парижа.

4 жовтня 1731 р. капітан Хаг із листом посла Вільнєва до Шовелена залишив Стамбул, а вже 2 січня 1732 р. в Луврі на засіданні «Таємного кабінету короля» Г. Орлик доповідав про результати свого вояжу до Стамбула.

1 лютого 1733 р. помер польський король Август II Саксонський, а вже 3 травня цього року в кабінеті великого візира зібралися батько й син Орлики та посол Франції. Річ у тім, що поновлення С. Лещинського на королівському престолі могло призвести до вторгнення російських військ у Польщу, щоб усунути С. Лещинського й для «посадження» у Варшаві свого ставленика. Щоб завадити таким діям, турецькі війська та кримський хан повинні були вдарити від Молдови та Криму у фланг і тил російських військ, а шведські — на Петербург. Візир під час обрання Станіслава Лещинського на сеймі королем мав попередити австрійського та російського послів, що в разі інтервенції їхніх військ на територію Польщі армія султана вирушить походом в Україну, а кримський хан — на Астрахань.

У ніч проти 22 серпня 1733 р. Григір Орлик разом з претендентом на польський престол С. Лещинським залишили Париж, попрямувавши до Варшави. Поновлення С. Лещинського на престолі пройшло успішно, Григір повернувся до Парижа. Людовік XV нагородив його орденом, подарував діамант вартістю 10 000 екю, наказав геральдистам підготувати графський патент на ім'я кавалера де Лазіскі, а придворний живописець Фрагонар дістав оплачене замовлення на портрет графа де Лазіскі. Цей портрет і гравюри з нього — єдине прижиттєве зображення Григора Орлика.

Проте російські війська все ж увійшли в Польщу, невдасі королю знову довелось залишати свою країну, і Г. Орлик змушений був рятувати його, супроводжуючи у Францію. Війна, що спалахнула, була безславною: С. Лещинському довелося назавжди відмовитися від претензій на польську корону. Як компенсацію він отримав у довічне користування Лотарингію, що потім увійшла до складу Франції. Людовік XV помирився з Росією.

Через позицію офіційного Петербурга нереалізованими залишилися й плани короля Людовіка XV призначити Григора Орлика послом у Туреччину. Не вдалося Григору Орлику й реалізувати свій задум — перевезти запорожців на Рейн, оскільки 18 вересня 1739 р. Росія і Туреччина підписали Белградський договір, який завершив війну Росії в союзі з Австрією проти Туреччини (1735–1739).

28 травня 1742 р. в Яссах помер гетьман Пилип Орлик. Син не зміг провести батька в останню путь, не маючи можливості залишити Францію.

З грудня 1747 р. у присутності короля та двору граф Григір Орлик де Лазіскі одружується з мадемуазель Луїзою–Єленою де Брюн Дентевіль, весілля відбулося у Версалі. Наречена була з давнього й багатого французького роду і зробила чоловікові подарунок, купивши драгунський кінний полк, до якого переважно вступили шведи. Звідси і його назва «Сині шведи короля». До полку входила також сотня запорозьких козаків, якою командував запорожець Кароль, особистий охоронець і побратим графа Г. Орлика. Полк стояв у Лотарингії, у Комерсі.

Сам Вольтер подарував на одруження Орликів авторський примірник «Історії життя Карла ХІІ», оправлений червоною шкірою з графським гербом. Тоді ж увійшла у моду страва «Судак Орлі», приготовлена за запорозькими рецептами.

Після весілля граф із молодою графинею оселилися в Комерсі. А в передмісті Парижа — там, де нині міститься аеродром Орлі, — був паризький замок графів Орликів. Крім того, граф де Лазіскі мав свій будинок у Версалі, щоб бути в разі потреби у пригоді королю. Григір Орлик у ці дні говорив друзям: «Настала доба мого щасливого та спокійного життя».

Насправді ж Григір Орлик працював і далі, через свою українську, кримську й турецьку агентуру отримуючи таку інформацію, якої не мали навіть таємні розвідники французького короля. Г. Орлик, як і раніше, залишався членом таємного кабінету «Таємниця короля», куди входили принц Конті, граф Дізраєр, посол у Стамбулі Торсієр, міністр закордонних справ граф де Брой.

Невдовзі Людовік XV знову дає Г. Орлику нове завдання. Ще в листопаді 1741 р. в Російській імперії стався переворот: на престол зійшла донька Петра І — Єлизавета Петрівна. Вона відновила в Україні гетьманство, настановивши гетьманом брата свого фаворита — Кирила Розумовського. Король просив графа Орлика дізнатися, що діється в Україні, але так, щоб не розгнівати Росію.