Пилип Орлик - Коляда Ігор - Страница 20

Знаючи про проблеми зі станом здоров'я новообраного гетьмана К. Розумовського, Г. Орлик вирішив направити до нього лікаря, молодого француза Ле Клерка. Шляхом різноманітних комбінацій лікар і натураліст Ніколя–Гавриїл Ле Клерк у 1755 р. зумів увійти в оточення українського гетьмана. П'ять років він прожив у палаці Кирила Розумовського в Батурині як домашній лікар, посилаючи в Париж дуже цінну інформацію. 1759–го Кирило Розумовський рекомендував свого лікаря російській імператриці, і Ле Клерк став особистим лікарем Єлизавети Петрівни. Можна лише припускати, якою цінною була інформація, що її отримував від нього французький король.

Завдяки своєму розуму і дипломатичним здібностям граф Г. Орлик був у пошані при дворі і мав довіру короля. Він здобув чин «маршала табору», став начальником армійського корпусу, бився під Росбахом у Саксонії, брав участь в облозі Астемберга й у штурмі Ганновера, воював поблизу Циммдергафена й Лютценберга, але жодна куля, жодне ядро не зачепили його.

Протягом 1756–1763 pp. за колоніальне домінування розгорнулася війна між Австрією і Пруссією та між Францією й Англією. У 1759 р. відбувалася найактивніша фаза цього конфлікту. На Новий рік французькі війська ввійшли у вільне місто Франкфурт–на–Майні. Армією командував маршал де Брой, брат французького посла у Варшаві. Корпусами командували: принц Субіз, син С. Лещинського, принц Камілл Лотаринзький і граф Г. Орлик де Лазіскі. Воєнним губернатором Франкфурта призначили графа Tea де Торраса де Прованса.

13 квітня 1759 р. принц Фердинанд з військами підійшов до містечка Берґен, за два кілометри від Франкфурта. Він розгорнув полки для атаки французьких позицій, що захищали Берґен. Генерал граф Орлик спостерігав у підзорну трубу за рухом прусської піхоти, противник повільно йшов уперед, підставляючи свій фланг під удар графа Орлика, чим він і зумів скористатись. Битву було виграно, противник, відступаючи, втратив майже половину вбитими, пораненими та полоненими.

Але у цій битві графа Орлика було поранено. Запорожці привезли пораненого в будинок радника. Запорожець Кароль на руках заніс Григора на другий поверх у підготовлену для нього кімнату.

Остаточно не поправившись після поранення, 1 липня 1759 р. Григір Орлик уже був у своєму корпусі.

Принц Карл Брауншвейзький, оговтавшись від поразки під Бергеном, наприкінці липня 1759 р. знову розпочав наступ і 1 серпня цього ж атакував позиції французької армії поблизу міста Міндена. Знову в атаку пішов драгунський полк «Синіх шведів короля», на чолі яких сміливо і без страху скакав граф Григір Орлик де Лазіскі. Але ось штуцерна куля англійського снайпера вдарила в груди графа. І запорожці, оточивши пораненого, галопом вилетіли з бою.

Французька армія зазнала поразки й відступила. Серед відступаючих вояків повільно рухався віз, у якому помирав командир шведського полку.

Запорожці поховали Григора Орлика 14 листопада 1759 р. на березі Рейну.

27 грудня 1759 року племінники графа Г. Орлика прибули до родового замку вдови Дентевіль. Вони передали їй шпагу її чоловіка, його ордени та бойового коня, а також співчуття короля Франції. Людовік XV писав:

«Мадам!

Я втратив найдостойнішого дворянина Франції, сміливого й видатного генерала, чиє ім'я залишиться у славних анналах Армії. У безмежному горі, яке спіткало Вас, знайдіть розраду в цьому моєму визнанні, що пан граф Орлик помер, як слід умирати людині його роду і чину.

Людовік».

Єлена Орлик де Брюн прожила ще 16 років. Удруге заміж не вийшла. Корона платила їй 4000 ліврів щорічної пенсії. За три дні до смерті вона одержала від імператриці Австрії Марії Терези орден «Висхідного хреста» — нагороду вірним удовам, її не стало 15 грудня 1775 року.

Григора Орлика і досі пам'ятають і цінують у Франції та Швеції. Та попри те, що він зробив для іноземних держав, він завжди залишався вірним соратником свого батька у його справі боротьби за політичну самостійність Гетьманщини. Григір виявився достойним сином свого батька, якого поважав і цінував усе життя.

Закінчуючи нашу розповідь про життя і діяльність гетьмана–емігранта Пилипа Орлика, хотілося б ще раз наголосити: будучи надзвичайно освіченою, висококультурною, морально та духовно сильною особистістю, Пилип Степанович Орлик поставив перед собою завдання за будь–яку ціну звільнити Україну з–під влади Московії.

На нашу думку, не слід шукати у діяльності П. Орлика якихось політичних прорахунків, адже він був не сліпим романтиком та мрійником, який сподівався лише на волю тодішніх можновладців. Він був насамперед аналітиком вищого ґатунку, знав історію, розумів хід історичного процесу, виходив з розвитку геополітичної ситуації. На перешкоді здійсненню його задумів стояли насамперед об'єктивні причини, зумовлені розвитком геополітичної ситуації в Європі.

На вівтар обов'язку перед нацією він поклав своє життя, благополуччя та щастя своєї родини, знов і знов беручись до пошуку шляхів реалізації своїх планів.

Своїм небуденним розумом він пророчив загрозу небезпеки московської політики для всієї Європи, коли інші володарі йшли з нею на компроміси. Існування сильної і соборної України (Гетьманщина, Правобережжя, Січ, Слобожанщина, Військо Донське) він ставив як умову європейської рівноваги.

П. Орлик не скорився долі. До кінця життя він залишився вірним своїм ідеалам і боровся за них, незважаючи ні на що.

Він став символом нескореності й боротьби за волю свого народу. Навряд чи якась національна справа мала такого освіченого, талановитого й вірного її представника в ту добу, яким був Пилип Орлик.

Література

1. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (1) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 8. — С 97–111.

2. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (2) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 9. — С 71–79.

3. Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція: Сторінки дипломатичної історії (3) // Український історичний журнал. — К.: Наук, думка, 1991. — № 11. — С 59–69.

4. Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. — К.: Варта, 1995. — 560 с.

5. Корогод Г. Перша Конституція України. Пилип Орлик і його діяльність в еміграції: Навч. посіб. / Національний ун–т внутрішніх справ України. Сумська філія. — Суми: Університетська книга, 2008. — 124 с.

6. Кресін Олексій. Політико–правові аспекти відносин урядів Івана Мазепи та Пилипа Орлика з Кримським ханством. — К.: Інститут історії України HAH України, 2008. — С. 48–71.

7. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742): його життя і доля / Вст. ст. О. Оглоблина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1956. — 80 с.

8. Орлик Пилип. Вивід прав України: З рукопису родинного архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками. — Львів: Видав. Ілько Борщак, 1925. — 14 с.

9. Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина: Вибрані твори / Василь Яременко (керівник проекту), Мирослав Трофимук (упоряд. і прим.), Валерій Шевчук (упоряд. і прим.). — К.: МАУП, 2006. — 736 с.

10. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К.: Вид. дім «KM Академія», 2004. — 602 с.

11. Пилип Орлик — гетьман і автор першої конституції України / Посольство України в Республіці Білорусь; Білоруське громадське об'єднання українців «Ватра» / Л. П. Ясинський (відп. ред.), Г. Ю. Калюжна (упоряд.). — Мінск: РУП «Выдавецкі центр БДУ», 2006. — 143 с.

12. Реєнт О., Коляда І. Усі гетьмани України: легенди, міфи, біографії. — X.: Фоліо, 2007. — 416 с.

13. Різниченко В. Пилип Орлик — гетьман України: Іст. оповідь. — К.: Укр. письменник, 1996. — 302 с.

14. Смолка А. Пилип Орлик. Конституція 1710 року. — К., 2007. — 104 с.

15. Український генерал французької армії Григорій Орлик: дипломат, розвідник, борець // http://www.day.kiev.ua/254576/