Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Хотин - Сорока Юрій В. - Страница 60
— Давайте хоч поговоримо?
— Говори, — байдуже подивився на нього Максим.
— Ні, правда, треба говорити, а то скиснемо зовсім.
— Правду кажеш, — озвався Микита. — Про що ж гутарити?.. У Переяславі хтось був?
Обидва заперечливо захитали головами.
— Отакої! Переяславці… А там добрий шинок є попід лісом… такий мед у шинкарки, такий липняк, що й гетьманові скуштувати. Та й шинкарка нівроку… Пріська! Вогонь баба! За золотого і нагодує, і напоїть…
– І обігріє! — посміхнувся Максим.
— Ні-і, — протягнув Микита, — це від душі. Гроші, щоправда, полюбляє. Але ж воно відомо — шинкарка… Як будемо жити, обов'язково заведу. Тільки на мед!
— Тож на мед… — Максим засміявся. Січовий характер не давав довго сумувати.
Почали жартувати, лише Андрій сидів мовчки. Замислено малював щось на землі кам'яним молотком. Потім підняв голову. Був незвично серйозний, хоча розпухле від побоїв обличчя виглядало кумедно.
— Як батько на Січ їхав, мені ще й семи не було. Відтоді й не бачив. А от тільки й зустрічі… шкода… Я, пам'ятаю, весь час собі уявляв, що його, як Байду, за ребро почепили, а він з лука султана поцілив. А він казав, навіть у Царгороді не був. Як попав на галеру до паші спочатку, так і був із ним десь біля Кизил-Кермену. А Данило з Остапом в Царгороді на палі… Я їх і не пам'ятаю майже. Так, лише трохи.
— Доля така наша, — тільки й вимовив Микита.
— Знаю… А я хіба що? На палю, то на палю.
— Ех! Самі винні. Треба було купи триматися. Та хіба встежиш?.. Дивно, що втрьох залишилися, дурна вдача!
— Не скажи, Максиме. Там таке робилося, що хто завгодно попав би. Та що я… Хіба ми перші? — постукав Микита Горбоноса по плечу. — Чи хіба жалкуєш за чим?
— Та не знаю, — відмахнувся Максим. Хвилину повагався і продовжив: — Багато за чим жалкую. Панові своєму борг не сплатив, а він тут, поруч. Дивний збіг… Грабовський, пам'ятаєте?
— Який?
— Ну той, з Кам'янця…
Андрій закліпав запухлими очима.
— Тю! Це не той Грабовський….
— Той самий, Андрію. Я в нього кріпаком був у Пилявцях. Сиротою ріс. У пана хорти добрі були, вчені… Пан полювання любив дуже. І синка свого привчав. А той хоч і малий, та дарма, любив гарно жартувати. Марек Грабовський його звали. То він, цей самий Марек, мене, як однолітка, та й не лише мене, частенько собаками цькував. А одного разу мало до смерті не зацькував: дивився я на нього погано. Того і втік я на Січ, дякувати Богові й добрим людям, виходили. А тепер зустрів… Ти скажи: як воно в житті переплетено! Правду скажу перед лицем смерті: покохав я пані Юстисю, а вона, виходить, йому дружина. Якщо зараз виживу, не розминемося ми з паном хорунжим.
— Ти знав, що то той Грабовський, відколи я тобі сказав? — запитав Кульбаба.
— Так.
— А чого ж мовчав?
— То моє. Навіщо воно вам? Та й поранили мене потім. Не встиг обмізкувати, що з ним діяти.
— Не кажи так, — мовив Микита. — Ми друзі й допоможемо, коли що… А за бабу нема чого червоніти, не всім на Січі бражниками та гультіпаками бути. Он Андріїв батько трьох на Січ привів — як дуби! Сподобалася баба — бери. На то і паланки. Там теж козаки жиють. Тільки от віри вона собачої… Ну, та це вже сам голову маєш.
Нагорі рипнуло, і на голови козакам полетіли грудки землі. Ґрати відсунулися набік, і на тлі неба вималювалася голова в білому тюрбані.
— Вилазьте, свині, вас хоче бачити сам падишах! — прокаркала голова чистою українською мовою. У яму опустилася довга драбина.
Запорожці неквапно піднялися нагору, мружачись і розглядаючи все навкруги.
Довкола ями стояли десятеро яничарів із шаблями наголо. Бородаті обличчя виражали зневагу й лють. У таборі майже не було видно слідів нічного погрому: турки прибрали тіла вбитих і спалені шатра. Тільки подекуди лежали обгорілі лави, столики, битий посуд і порубані скрині. Над головою, крізь завісу високих хмар, просвічував диск сонця. Судячи з його розташування, уже було за південь.
Яничарський онбаша подивився на в'язнів і щось запитав у потурнака, який заглядав до ями.
— Ага питає, чому ви, брудні тварюки, розв'язані? — переклав потурнак.
— Переклади своєму азі, що ми не коні і путати нас не треба, не втечемо, — похмуро відповів Микита.
Онбаша щось наказав двом яничарам. Ті поховали шаблі у піхви і заходилися в'язати козаків мотузками з кінського волосу. Довелося скоритися. Пересвідчившись, що всі троє зв'язані, онбаша скомандував рухатися вперед. Узяті в кільце озброєними яничарами запорожці попрямували до похідного конаку, що виблискував у сонячних променях різнобарвними шовками дорогих наметів. Розташований на високому пагорбі конак було видно з будь-якої частини турецького табору. Коли проходили крізь ліс наметів, козаки раптом зупинились і здивовано розкрили роти: перед ними стояв небачений, велетенських розмірів звір. Помахуючи великими, з рядно, вухами, він сумно дивився навкруги. Ноги, що ними впирався в землю, виглядали, як стовпи, а довгий ніс дотягував аж до землі.
— Що то воно, братики? — запитав Андрій.
— Сльоня, — коротко відповів Микита.
— Тю! Такого чорта здалеку настрашишся!
Яничари заґелґотали і почали бити козаків руків'ями шабель поміж плечі. Рушили далі.
– І чого його боятись. Як кінь, тільки більший, — байдуже сказав Максим. — Нас от до справжнього чорта ведуть.
Пройшли з півмилі. Пагорб з яскравими шатрами залишився праворуч. Їх вели все далі й далі, а повертати до конаку ніхто не збирався. Очевидно, турки не мали на меті вести бранців до султана. Куди ж тоді?
Усе стало зрозумілим через чверть години. Козаків підвели до великого білого шатра, яке дещо вирізнялося від інших розміром і двома халавузами на варті. Їх поставили у рядок і завмерли, когось очікуючи. Шаблі яничари все ще тримали напоготові, незважаючи на те, що запорожці були зв'язані.
Незабаром із намету вийшов маленький худий турок зі злим поглядом оченят і довгою, із сивиною, бородою. Судячи з одягу, перед полоненими стояв не простий аскер. Потурнак, що весь час плівся позаду, запопадливо вибіг наперед і став біля маленького турка, зберігаючи на обличчі улесливий вираз. Здавалося, що він лише дивом втримується, щоби не впасти долілиць перед своїм паном.
Якийсь час турок походжав перед бранцями, зазираючи їм в очі повним зневаги поглядом. Потім про щось запитав потурнака, що, мов тінь, стояв за його спиною. Той відповів турецькою. Турок знову пройшовся перед козаками. Зупинився. Нарешті звернувся до них.
— Ви, гяури, заслуговуєте найлютійшої смерті! — переклав потурнак. — Вам знімуть шкіру, а потім посипатимуть сіллю, доки ви не сконаєте. І навіть це не було б достойною карою за ваші злочини, о нечестивці!
Турок продовжував щось говорити, а його слуга поспіхом перекладав:
— Ви мерзенні бранці його величності падишаха і слуги його Ділавер-паші. Як насмілилися ви, порушуючи всі правила ведення чесної війни, напасти вночі на сплячий табір? Так не воюють чоловіки, так воюють смердючі шакали!
— Передай паші, — озвався Микита, — що ми воюємо так, як вважаємо за потрібне. А вас, бусурманів, на свою землю не кликали.
Потурнак переклав. Ділавер-паша хмикнув.
— Якщо бути чесним, я хотів би, щоб усі мої аскери мали таку вдачу, як ви, кафери, — сказав він через перекладача. — І вас не турбує майбутнє? Мені це цікаво. Адже та страта, що її наготували вам, не має рівних у своєму роді. Я навіть думаю, що це вершина майстерності ката — залишати живим того, кого він катує, ще деякий час. Тіло без шкіри і сіль — це занадто для людини.
— Чув я від старших, що воно, мов комашня, кусає, коли шкіру здирають. Самому цікаво, чи правда, чи ні, — з посмішкою відповів Андрій.
Ділавер-паша теж посміхнувся, коли почув переклад, і підійшов до Кульбаби впритул.
— Коли шкіру будуть здирати з тебе, гяуре, я попрошу ката, щоби робив свою роботу особливо майстерно. Тобі сподобається.
— А я що, гірший за нього? — подав голос Максим. — Прошу ласкаво і мене своєю милістю не обійти.
- Предыдущая
- 60/103
- Следующая