Бояриня - Украинка Леся - Страница 6

С т е п а н

Тут віра християнська

О к с а н а

Тільки ж віра!

Та й то... прийду до церкви — прости,

боже! —

я тут і служби щось не пізнаю:

заводять якось, хтозна й по-якому...

С т е п а н

Оксано, се вже гріх!

О к с а н а

Ой чоловіче!..

Та й осоружна ж ся мені Москва!

(Схиляється головою до стола).

С т е п а н (сумно стоїть над нею)

Я так і знав... Хіба ж я не казав,

що я тобі нічого дать не можу

тут, на чужині?..

О к с а н а (кидається до нього)

Ні, моє кохання!

Се я недобра! Так, немов не знаю,

що бідний мій голубонько страждає

за всіх найгірше, — треба ж завдавати

жалю ще більше!

(Степан пригортає її).

Ну, скажи, мій любий,

чи довго нам ще мучитися так?

С т е п а н (зітхнувши)

Бог знає, серденько!

О к с а н а

Невже й загинем

у сій неволі?

С т е п а н

Май надію в бозі.

Ще якось, може, зміняться часи.

Коли б утихомирилося трохи

там, на Вкраїні, попрошу царя,

щоб відпустив мене хоч у гостину.

О к с а н а

Тепер ніяк не можна?

С т е п а н

Ні, єдина,

тепер нема що й думати! От саме

я думаю до царя супліку нести,

що люди з України привезли, —

жаліються на утиски, на кривди...

Я маю боронити ту супліку,

то вже ж не час проситися з Москви.

"От, — скажуть, — речі солодко розводить,

а сам в ліс дивиться". Тепер, Оксано,

нам треба стерегтися так, "щоб муха

не підточила носа", як то кажуть.

Крий боже схибити в чому, — пропала

вся наша справа і громадська вкупі.

О к с а н а

Ну як його ще більше стерегтися?

Вже й так немов замазались у піч!

С т е п а н

Та от, наприклад, ти послати хочеш

ті гроші братчиці...

О к с а н а (спустивши очі)

Вже не пошлю.

Нехай пробачить, що ж, коли не змога...

Я напишу їй...

С т е п а н

Краще не пиши

нічого, серце.

О к с а н а

Як же ж так, Степане?

Се ж навіть незвичайно!

С т е п а н

Як листа

десь перехоплять — чи то раз бувало? —

то ще готові взяти на тортури,

як викриють ту справу з Дорошенком,

щоб ти призналася, в чім накладала

З товаришками...

О к с а н а

Я перекажу

через Яхненка...

С т е п а н

Мушу я просити,

щоб ти його у нас тут не приймала.

О к с а н а

Та я ж його просила, щоб прийшов!

Вже ж не прогнати!

С т е п а н

Накажи слугою,

що ти нездужаєш.

О к с а н а

Не випадає.

С т е п а н

Як хочеш. Тільки як візьмуть "на дибу",

то вже не жалуй!

О к с а н а

Звідки вже й "на дибу"?

С т е п а н

А що ж ти думаєш? За тим Яхненком

шпиги московські цілим роєм ходять.

Я знаю їх.

О к с а н а (зажурена)

Так я й не передам

родині ні листів, ні подарунків...

С т е п а н

Ти знаєш, люба, поки що, то й краще б

не озиватись, надто до Івана,

бо він в непевні справи устряває...

О к с а н а

До брата рідного не озиватись?

(У неї стають сльози па очах).

С т е п а н

Се ж не навіки, рибонько, тим часом,

поки утихомириться...

(Знов пригортає її).

О к с а н а (не відповідаючи на пестощі; безвиразно)

Гаразд,

нікому не писатиму.

С т е п а н

Ти, серце,

на мене гніваєшся.

О к с а н а (так само)

Ні, чого ж?

Ти маєш рацію. Нащо писати?

Степан опускає руки. Оксана повагом виходить з хати.

IV

Терем.

О к с а н а гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в'ялі.

С т е п а н

(увіходить і сідає близько Оксани на дзиглику)

Щось голова болить...

О к с а н а (не підводячи очей від шитва)

Ти пізно встав.

С т е п а н

Та світом же прийшов з тії беседи.

О к с а н а

Було там весело?

С т е п а н

Ей, де там в ката!

По щирості бояться слово мовить.

П'ють, п'ють, поки поп'ються, потім звада…

О к с а н а

А як же там, Степане, та супліка?

С т е п а н

Та що ж... ніяк. Цар каже: "Прочитаєм,

подумаєм"... Чували вже ми теє!

О к с а н а

Що ж буде?

С т е п а н (з болісною досадою)

Ой, не знаю! Не питай!

Мовчать. Оксана шиє, потім голка випадає їй з рук.

С т е п а н

Хоч би ти щось, Оксано, розказала,

а то так сумно, голова забита

усяким лихом.

О к с а н а (в'яло)

Що ж я розкажу?

Нічого я не бачу і не чую,

сиджу собі...

С т е п а н (трохи роздражнений)

Ну, робиш же що-небудь?

О к с а н а

Учора вишила червону квітку.

сьогодні синю. Се тобі цікаво?

С т е п а н

Ти так неначе дражнишся зо мною!

О к с а н а (крізь сльози)

Ні, далебі, Степане, не дражнюся!

С т е п а н (придивляється до шитва Лагідно)

А що се буде з тої лиштви, любко?

О к с а н а (знов безучасно)

Не знаю, се щось Ганна почала.

С т е п а н

Либонь, собі на посаг. Се вже хутко

її весілля.

О к с а н а

Та за місяць ніби.

С т е п а н

От на весіллі трохи погуляєш,

розважишся.

О к с а н а

Ет, знаю ту розвагу!

Частуй та кланяйся: "Не обезсудьте..."

А гостійки поза плечима судять:

"Черкашенка, чужачка..."

С т е п а н

Ти вже надто

на те зважаєш.

О к с а н а (байдуже)

Ні, мені дарма.

Мовчання.

С т е п а н

Ти так неначе втомлена сьогодні.

Клопочешся при господарстві, може?

О к с а н а

Ні, я не клопочусь, — то все матуся.

Ми з Ганною все шиємо.

С т е п а н

То, може,

не треба стільки шити?

О к с а н а

Що ж робити?

Насіння я лузати не люблю,

так як Ганнуся. Треба ж десь подіти

і руки, й очі...

С т е п а н

Бідненька ти в мене.

(Оксана проривається риданням).

Оксано! Що се ти? Та бог з тобою!

Чи хто тебе образив? Мати? Ганна?

О к с а н а (трохи стишуючись)

Вони як рідні... я на їх не скаржусь...

С т е п а н

Так що ж?

О к с а н а (уриває ридання, з одчаєм)

Степане! Ти хіба не бачиш?

Я гину, в'яну, жити так не можу!

(В знесиллі похиляється па кросна)

С т е п а н

Се правда, не ростуть квітки в темниці...

А я гадав...

(Ходить по хаті в тяжкій задумі, потім спиняється

перед Оксаною).

Оксано, заспокойся,

поговорім ладом.

О к с а н а

Про що, Степане?

С т е п а н

Виходить, я тебе занапастив.

О к с а н а

Ні, я сама...

С т е п а н

Однаково. Я більше

не хочу заїдать твоєї долі.

Хоч як мені се гірко... я готовий

тебе до батька відпустити.

О к с а н а

Як?

А ти ж?

С т е п а н

Я тут зостануся. Для мене

немає вороття, ти ж теє знаєш.

О к с а н а (зворушена)

То се б тебе покинути я мала?

Чи я ж на те стояла під вінцем

і присягу давала?

С т е п а н (гірко)

Я, Оксано,

не хан татарський, щоб людей держати

на присязі, мов на шнурку. Ти вільна.

Се тільки я в неволі.

О к с а н а (хитає головою)

Ні, Степане.

С т е п а н

Чого ж? Я присягу тобі вертаю...

(Голос його переривається від турботи).

І я прошу тебе... прости мене...

що я... тебе відмовив від родини...

що я...