Бояриня - Украинка Леся - Страница 5

Та се ж якась неволя бусурменська.

С т е п а н

Я й не казав тобі, що тута воля.

Та якби ми не гнули тута спини,

то на Україні, либонь, зігнули б

у три погибелі родину нашу

московські воєводи... Ось ти млієш

з огиди, що тебе якийсь там дід

торкне губами, а як я повинен

"холопом Стьопкою" себе взивати

та руки цілувати, як невільник,

то се нічого?

О к с а н а

Боже мій... Степане!

Хто ж каже, що нічого?

С т е п а н

Отже, бачиш...

Та що я тут розводжуся? Там дяк

мене чекає. То скажи, Оксано,

ти вийдеш?

О к с а н а

Я не знаю...

М а т и (виходить з кімнати)

Вийди, доню,

голубонько! І я тебе прошу!

Не дай мені, старій, на очі бачить

Степанової згуби!

Г а н н а

Ой сестричко,

якби ти знала, що за лютий дід

отой боярин!.. Я тебе благаю!

Сестриченько! Не загуби ж ти нас!

(Ридаючи, кидається до Оксани)

О к с а н а (до Ганни холодно, якось надміру спокійно)

Я вийду. Дай мені московське вбрання.

(Ганна кидається до скрині).

А ви, матусю, наготуйте меду.

їди, Степане, бав тим часом гості.

Степан, похиливши голову, виходить. Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.

III

Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.

С т е п а н (уводить г о с т я козака)

Ось тута поговорим, пане-брате,

бо, знаєш, там... тут буде захисніше.

(Оглядає сіни через двері, потім замикає двері

на замок і зачиняє вікна Сідає з гостем далі

від дверей Розмова ведеться неголосно).

Великі чиняться там кривди, кажеш?

Г і с т ь

Та там такі напасті, що крий боже!

І просвітку нікому не дають

московські посіпаки. Все нам в очі

тією присягою тичуть...

С т е п а н

Правда,

що присяга таки велика річ.

Г і с т ь (голосніше)

Чому ж вони самі забули бога?

С т е п а н

Помалу, пане-брате, ще підслуха

який слуга.

Г і с т ь

Та правда... Я й забув...

(Тихше)

Ми присяги не хочемо ламати,

але нехай же цар нас оборонить

від тої галичі.

С т е п а н

То трудна справа.

Адже когось він там держати мусить

для нагляду, а всі ті воєводи

один від одного не ліпші. Звісно,

за ними й інші всі порозпускались...

Г і с т ь

Послав би цар з українців кого,

в Москві ж тут є такі, от хоч би й ти,

що здавна і цареві служать вірне,

і рідний звичай вміють шанувати.

С т е п а н

Нас не пошлють...

Г і с т ь

Чому?

С т е п а н

Бо нам не вірять.

Г і с т ь

Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!

С т е п а н

То тут, на очах, а з очей спустити

нас надовго не зважаться. Так, часом

ненадовго послами посилають,

і не самих, а вкупі з москалями...

Щоб воєводами ж настановити,

того не буде й зроду!

Г і с т ь

Не здивуйте ж,

як ми відкинемось до Дорошенка!

С т е п а н

(робить рух рукою, мов хоче гостеві затулити вуста)

Крий боже, пане-брате, що ти кажеш?

Г і с т ь (схаменувшись)

Так часом зірветься з досади слово...

Найгірше, пане-брате, догорає

оте, що нам не вірять. Мій свояк,

Черненко, знаєш?

(Степан потакує головою).

Так був уклепався,

що ледве-ледве вирвався з душею!

С т е п а н

Черненко? Він, здається, з найвірніших

царевих приятелів.

Г і с т ь

То-то й ба!

А хтось там наклепав при воєводі,

що ніби він послав у Чигирин

листа якогось. От було біди!

Що жінка плакала, в ногах валялась

у воєводи...

С т е п а н (гірко всміхнувшшь)

Є прислів'я, брате:

"Москва сльозам не вірить".

Г і с т ь

Щира правда!

Проте знайшлись такі, що помогли...

С т е п а н

Се хто ж?

Г і с т ь

Побрязкачі.

С т е п а н

Хіба що так.

Мовчання.

Г і с т ь

Вже так, що цупко затягли супоню

на наших боках. А проте є люди,

що не бояться, йдуть, мов на одчай,

бо, сказано, терпець їм увірвався!

(Присунувшись зовсім блізенько до Степана,

говорить пошепки).

Дівчата наші, — декотрі ще вкупі

були з дружиною твоєю в братстві. —

гуртом пошили корогву й послали

у Чигирин... звичайне, крадькома...

Іван, твій шурин, сам її одвозив...

Ніхто не знає ще. Якби дізнались,

то страшно здумати, що б там було!

(Одсунувшись, трохи голосніше).

Отак, як бач, одважуються люди...

(Степан в мовчазній задумі сіпає кінець свою пояса.

Гість устає).

Що ж, пане-брате, то нема надії

полегкості дістати від царя?

С т е п а н (отямившися з задуми, теж устає)

О ні, чому ж, я спробую. От згодом

в царя я буду на малій беседі.

Як буде він під чаркою, то, може,

я догоджу йому, він часом любить

пісень "черкасских" слухати, та жартів,

та всяких теревенів, не без того,

що й тропака звелить потанцювати.

Г і с т ь

Ото! Хіба ти в нього пахоля?

С т е п а н

Ба знаєш, як то кажуть: "Скачи, враже,

як пан накаже"... Та ладен я, брате,

уже хоч би й на голові ходити,

аби чогось добутися для тебе

та для Вкраїни. Дай мені супліку,

оту, що ти приготував цареві, —

як влучу слушний час, то я подам

до власних рук йому.

Г і с т ь

(виймає загорнений у хустину папір з печатками)

Ось, пане-брате,

хай бог тобі поможе! Не минути

розливу крові братньої, як тільки

супліка сяя марна буде.

С т е п а н

Боже,

не попусти!

Г і с т ь

Бувай здоров. Піду вже.

С т е п а н

Хай бог тебе провадить, пане-брате.

Чоломкаються. Гість виходить.

О к с а н а

(швиденько увіходить з інших дверей швидким кроком)

А я тебе, Степане, скрізь шукаю.

С т е п а н

Що там таке?

О к с а н а

Порадитися треба.

Мені Яхненко тут листа привіз

від братчиці-товаришки.

С т е п а н (з поспіхом)

Де лист?

Його спалити треба!

О к с а н а

Бог з тобою!

Чому спалити? То вона прохає,

щоб я, по змозі, грошей їй послала,

якусь вона потребу має пильну.

С т е п а н

Не посилай. Крий боже! І не думай!

О к с а н а

Та що тобі біг дав? Я й не гадала,

що ти такий скупий. Коли вже так —

я з посагу свого послати можу.

С т е п а н

Та я не грошей жалую, Оксано.

О к с а н а

А чом же ти не хочеш?

С т е п а н

Небезпечно.

(Нахилившись до неї, зовсім нишком).

Вони там з Дорошенком накладають...

О к с а н а

(здивована мовчить, потім загадково усміхається)

Ну що ж, так, може, й треба.

С т е п а н

Схаменися!

Ти ж так боялася розливу крові,

а ся війна найпаче братовбійна,

що Дорошенко зняв на Україні, -'-

то ж він татар на поміч приєднав

і платить їм ясиром християнським.

О к с а н а

(сідає, мов знесилена, на ослін і спирається па стіл)

Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...

Татари там... татари й тут...

С т е п а н

Оксано!

Що мариться тобі? Татари тут?

О к с а н а

А що ж? Хіба я тут, не як татарка,

сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш

під ноги слатися своєму пану,

мов ханові? Скрізь палі, канчуки...

холопів продають... Чим не татари?