Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 226

У першодруці твір мав назву «Санаторійна зона» і супроводжувався авторською присвятою: «Сергію Пилипенкові».

Савонарола Джироламо (1452—1498) — італійський монах, проповідник, релігійно-політичний реформатор у Флоренції.

2 Махаївщина — дрібнобуржуазна, анархістська течія, проповідувала вороже ставлення до інтелігенції, особливо до революційної інтелігенції. Лідер махаївців — польський соціаліст В. К. Махайський — виступав під псевдонімом А. Вольський.

3 Муравйов Михайло Артемович (1880—1918) — політичний авантюрист, лівий есер. З грудня 1917 р. був начальником штабу групи радянських військ по боротьбі з контрреволюцією на півдні Росії. В січні — березні 1918 р.— командуючий військами Південного фронту, що діяли проти військ Центральної ради. Відомий своїми антиукраїнськими настроями.

4 Річардсон Семюел (1689—1761)—англійський письменник, творець європейського родинно-побутового роману в епістолярному жанрі.

Г) Р а х і л ь (євр. гаїїеі — вівця) — у старозавітних біблійних переказах дружина-красуня Іакова. Вважається праматір’ю царів, пророків, суддів і героїв, всього дому Ізраїлевого.

0 Шпенглер Освальд (1880—1936)—німецький філософ-ідеаліст, історик, публіцист, представник філософії життя. Розвинув учення про культуру як множинність замкнутих «організмів» (єгипетський, індійський і т. д.), які виражають колективну «душу» народу і проходять певний життєвий цикл.

7 Бергсон Анрі (1859—1941) —французький філософ-ідеаліст, представник інтуїтивізму й філософії життя.

й «Весела вдова» — оперета угорського композитора Ференца (Франца) Легара (1870—1948), написана 1905 р.

9 Штейнахівське «омоложені є».— Йдеться про теорію австрійського фізіолога й біолога Ейгена Штейнаха (1861—1944). Особливої популярності набули його теорії, присвячені проблемам омоложення.

ш Ейнштейн Альберт (1879—1955) — фізик-теоретик, творець теорії відносності, громадський діяч.

11 Ліндер Макс (справжнє ім’я та прізвище Габріель Лев’єль; 1883— 1925) — французький кіноактор.

12 Архейська доба (архейська ера) — найдавніша ера в геологічній історії Землі, яка тривала близько 1,5 мільярда років.

13 Калка (Каяла) —згадана в «Слові о полку Ігоревім» річка, біля якої руське військо князя Ігоря Святославича зазнало у поході 1185 р. поразки від половців. Є різні припущення, яку вона тепер має назву: Кагальник, Каль-міус, Калка, Орель тощо.

14 Ч і н г і с х а н (бл. 1155—1227) — монгольський полководець, засновник Монгольської імперії.

ь Петро І (Петро Олексійович Романов; 1672—1725)' — російський цар (з 1721 р. імператор) з 1682 по 1725 р.

1(5 Дарвін Чарлз Роберт (1809—1882)—англійський природодослідник, основоположник еволюційного вчення про походження видів рослин і тварин шляхом природного добору.

I «Чем кумушек считать...» — цитата з байки I. А. Крилова «Дзеркало і Мавпа» 41816).

«Молодість не вернеться» — цитата з вірша Л. І. Глібова (1827—1893) «Журба» (1859).

19 Аравія — найбільший півострів Азії.

20 Ель-Харам — очевидно, озеро Ель-Хаммар в Іраку або ж місто Ель-Харраш в Алжірі.

21 Кааба — священний храм мусульман у місті Мекка, місце паломництва мусульман.

II Мефістофель—у фольклорі й художній літературі один з духів зла, демон, грішний ангел. Цей образ використав, зокрема, Й. В. Гете (1749-— 1832) у драмі «Фауст» (1808—1831).

23 Бакун і н Михайло Олександрович (1814—1876) —російський революціонер, один з найвизначніших ідеологів анархізму і народництва.

24 «О г о н ь о к» — громадсько-політичний і літературно-художній ілюстрований щотижневий журнал, виходить з 1923 р. в Москві.

26 Юнкере — назва німецького літака, випущеного фірмою «Юнкере». За ім’ям німецького авіаконструктора й промисловця Туго Юнкерса (1859— 1935).

ВАЛЬДШНЕПИ

Роман

Історія написання й публікації роману «Вальдшнепи» складна. Навколо цього твору сплелося безліч легенд і домислів, суперечливих оцінок і свідчень. Аж до сумнівів у тому, чи «Вальдшнепи» — художній твір, чи «псевдонім» памфлета, висловлена устами персонажів авторська позиція в тогочасній суспільно-політичній боротьбі. Всі ці сумніви, зрештою, мають під собою грунт. Є підстави вважати, що й для самого автора «Вальдшнепи» були продиктовані найперш бажанням відстояти свою точку зору в полеміці, відповісти опонентам, коли інших можливостей вже не було.

Принаймні з художнього боку «Вальдшнепи», очевидно, не стали визначним творчим досягненням митця. Між тим позалітературне їх значення величезне. Євген Маланюк писав: «Літературна форма грає у «Вальдшнепах» ролю допоміжну, як претекст роздати монологи автора окремим дієвим особам роману. Цей «роман» був псевдонімом політичного трактату, який з причин цензурних, не міг би ніколи побачити світу» 57.

Робота над романом розпочалася влітку 1926 р. в селищі німецьких колоністів під Херсоном, куди автора запросив відпочивати письменник Микола Чернявський. Це вкрай напружений, драматичний період у творчій долі не лише Хвильового, але й усього кола його літературних однодумців і товаришів. У розпалі відбувалася літературна дискусія. Українська інтелігенція була збурена гострими'памфлетами Хвильового, опублікованимв газеті «Культура

і побут» (додаток до газети «Вісті ВУЦВК»). ЗО квітня 1925 р. (№ 17), тут з’явився «перший лист до літературної молоді» «Про «сатану в бочці», або про графоманів, спекулянтів та інших «просвітян»; 31 травня — «Про Коперніка

з Фра?енбурга, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві» (Другий лист до літературної молоді). Ними, власне, й було започатковано літдискусію.

22 листопада 1925 р. у «Культурі і побуті» з’явилися «Думки проти течії», продовжені в наступних номерах (29 листопада та 1 грудня). 1925 р. вийшли в Харкові окремою книжкою «Камо грядеши», а 1926 р.— «Думки

проти течії». Відбуваються диспути, обговорення, з критикою поглядів Хвильового виступають С. Пилипенко, В. Коряк, філософ В. Юринець, завідуючий відділом друку ЦК КП(б)У А. Хвиля. На адресу непокірного ваплітян-ського лідера сиплються вже смертельні звинувачення, аж до відомого листа Й. В. Сталіна «Тов. Кагановичу и другим членам ЛБ ЦК КП(б) У» від 26 квітня 1926 р. (Повністю опубліковано лише 1948 р.— Див.: Сталин И. Сочинения.— М., 1948.— Т. 8.— С. 153 Діяльність керівництва ВАПЛІТЕ і, зокрема Миколи Хвильового, засудив спеціальний пленум ЦК КП(б)У.

Хвильовий продовжує відстоювати свої позиції. У лютому — березні

1926 р. у «Культурі і побуті» (числа 9—13) надрукував «Апологети писаризму». У першій половині 1926 р. він написав памфлет «Україна чи Малоросія?». Опублікувати його вже не довелося.

Ось за таких обставин Хвильовий, вирвавшись, нарешті, з бурхливого харківськрго оточення, береться за роман. Блискучий новеліст, він не раз звертався до великих епічних форм. Талановитим початком тут була «Повість про санаторійну зону». 1925 р. у «Житті й революції» опубліковано уривок з роману «Іраїда» (названо, до речі, ім’ям доньки письменника). Роман, як уже зазначалося в примітках до етюду «Зав’язка», був, очевидно, знищений автором. З листа М. Хвильового до А. Любченка з Відня від 2 березня 1928 р. довідуємося, що він почав писати новий роман. У останні місяці життя письменник пробував працювати над новим романом, про що навіть повідомлялося в пресі. Та все ж єдиною відомою нині спробою романного жанру зостаються «Вальдшнепи».

Влітку 1926 р. написаний, мабуть, лише початковий, чорновий варіант. Першу частину «Вальдшнепів» надрукував журнал «Вапліте» в кінці 1927 р. (число 5). Наступне число 6 з другою частиною роману було конфісковано, в друкарні. Хвильовий у кінці 1927 р. виїхав у тривалу закордонну подорож і про заборону роману та журналу, «самоліквідацію» утвореної ним організації довідався з листів. У «Вступній новелі»* написаній спеціально для першого тому Творів у-3-х т. (Харків, 1927), письменник зазначив: «Мій сюжетний любовний роман «Вальдшнепи» буде в третьому томі». Опальний роман, зрозуміло, до третього тому не увійшов. Друга частина поки що невідома. Деякі уривки з неї цитував А. Хвиля у книзі «Від ухилу — у прірву» (Харків:^ ДВУ, 1928). Роман не. раз друкувався за кордоном. 1937 р. увійшов до «Вибраних творів» Хвильового, виданих у Львові («Українська книгоспілка»), 1946 р.— у Зальцбурзі. На Радянській Україні публікація в журналі «Вапліте» була єдиною аж до 1990 р. (Київ.— 1990.— № 1.— С. 5—40).