Твори - Хвильовий Микола Григорович - Страница 225

10 Ка - Ка — Контрольна комісія ВКП(б) для перевірки діяльності членів партії, партійних організацій.

11 «Друг дітей», «П о в і т р о ф л о т», «Д о б р о х і м» — добровільні громадські організації, в які входили радянські службовці, робітники для опіки над безпритульними, сприяння розвиткові авіації та хімічної промисловості .

12 Комінтерн (Комуністичний Інтернаціонал, 3-ій Інтернаціонал) — міжнародна революційна пролетарська організація, що в 1919 — 1943 рр. об’єднувала комуністичні партії різних країн і керувала міжнародним комуністичним рухом.

13 Профінтерн (Червоний Інтернаціонал профспілок) — міжнародне об’єднання революційних профспілок, існувало в 1921 — 1937 рр.

Стендаль (справжнє ім’я Анрі Марі Бейль; 1783—1842) —французький романіст.

' Діло Б е й л і с а — судовий процес у Києві 1913 р. над євреєм М. Бей-лісом по несправедливому звинуваченню у ритуальному вбивстві російського хлопчика. Організований царським урядом і чорносотенцями. Викликав протест передової громадськості. Суд присяжних виправдав Бейліса.

1 ь Лейденська банка — електричний конденсатор, у якому ізолятором виступає скляна стінка банки, а роль обкладок відіграє металева фольга, якою банка обклеєна з обох сторін. Зараз застосовується головним чином для демонстрацій у фізичних кабінетах.

17 Франклінове колес о.— Йдеться про дослідження американським фізиком Бенджаміном Франкліном (1706—1790) проблем атмосферної електрики. Його теорія електричних явищ була застосована для пояснення дії лейденської банки.

1й Фальвані Луїджі (1737—1798) —італійський фізіолог, один із засновників вчення про електрику.

|у Сталін (Джугашвілі) Йосиф Віссаріонович (1879—1953) —радянський партійний і державний діяч, з 1922 р.— Генеральний секретар ЦК більшовицької партії. Відповідальний за непрощенні злочини проти людства, масові беззаконня і репресії, що мали трагічні наслідки для народів СРСР.

2и «В і с т і В У Ц В К» — українська республіканська газета. Виходила в Києві в березні — серпні 1919, 1934—1941 рр. і Харкові в 1920—1934 рр.

21«Мина Мазайло»—п’єса М. Г. Куліша (1892—1937), написана 1929 р.

22 Іона Вочревїсущий — псевдонім, відомого в ті роки публіциста й фейлетоніста газети «Вісті» Миколи Новицького.

23 Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович (справжнє прізвище Салтиков, псевдонім Н. Щедрін; 1826—1889) —російський письменник-сатирик.

РЕВІЗОР

Вперше надруковано в журн. Літературний ярмарок (1929.— № 9.— С. 6—36). 1938 р. опубліковано у вид.: Хвильовий Микола. Твори: У 3-х т.— Харків: ДВУ; 1932 р.— у Вибраних творах (Т. 1). Подаєтьсяза вид.: Хвильовий Микола. Вибрані твори.— Т. 1.— С. 198—234.

Оповідання супроводжувалося авторською передмовою: «Оповідання «Ревізор» належить до серії тих же етюдів, що й «Пудель». «Всі ми виросли із гого-лівської шинелі»,— сказав колись Достоєвський. Леся теж має багато спільного і з Акакієм Акакійовичем, і з «Бедными людьми», і з багатьма чехівськими героями. Але вона безперечно нічого не має спільного зі збірним типом сучасної радянської жінки. Що й говорити, по глухих закутках такі люди, як її чоловік Бродський, ще існують, існують і такі, як Топченко (в противному разі Контрольній Комісії не приходилось би працювати над перевихованням «партійців»), звичайно, Леся має рацію рватися від пелюшок, від «добровільного рабства», і з цього боку вона — позитивний тип, але бачити, що «люди цього життя всюди, завжди й до смішного однакові» — так бачити могла все-таки лише міщанка. Оповідання написано 1928 року. Оцінювати його треба як відбиток побуту й настроїв тогочасного «партійного» міщанства».

'Мадам Боварі — героїня однойменного роману французького письменника Гюстава Флобера (1821—1880), написаного 1857 р.

2 Лягарн Жан Франсуа де (1739—1803) —французький драматург

і теоретик літератури. Послідовник Вольтера в галузі просвітительської драматургії.

3'Акерман — до 1944 р. так називалося місто Білгород-Дністровський.

4 «Н аші гуси Рим спасл и...» — неточна цитата з байки І. А. Кри-лова (1769—1844) «Гуси» (1811), де чванливі гуси постійно повторюють: «Та наші предки Рим спасли».

5 Мечников Ілля Ілліч (1845—1916) —російський і український біолог.

6 Кизляр — місто в Дагестані.

З ЛАБОРАТОРІЇ

Вперше надруковано в журн.: Червоний шлях (1931.— № 7-8.— С. 5— 18). 1932 р. опубліковано окремою книжечкою у харківському видавництві «Література і мистецтво». Подається за першодруком.

1 Холодна Гора — район Харкова з відомою в’язницею.

2 Журавлівські візник и.— Мається на увазі Журавлівка — стара назва одного з районів Харкова.

3 «І ти Брут».— 3 цими словами у трагедії В. Шекспіра «Юлій Цезар» поранений Цезар звертається до Марка Юнія Брута (85—42 рр. до н. е.), одного з ініціаторів змови проти Цезаря та його вбивства. Історики вважають цю фразу легендарною. Ім’я Брута стало уособленням несподіваної зради, підступності.

4 П руст Марсель (1871—1922)—французький письменник, досвід Пруста у зображенні внутрішнього життя персонажа як «потоку свідомості» мав велике значення для літератури XX ст.

ЩАСЛИВИЙ СЕКРЕТАР

Вперше надруковано в зб. «Майбутні шахтарі» (Оповідання).— Харків: ДВУ, 1931; 1932 р. опубліковано у Вибраних творах (Т. 1). Подається за вид.: Хвильовий Микола.— Вибрані твори.— Т. 1.— С. 290—300.

Оповідання супроводжувалося авторським коментарем: «Нещодавно група рецензентів літфаку ХІППО, критикуючи мої останні твори, заявила таке: «на жаль, наша критика перебудовується гірше, аніж письменники». Я з цим цілком погоджуюсь. Розбираючи мого «Щасливого секретаря», ці ж таки критики з ХІППО запитують: «Навіщо протиставляти дві випадковості: в Харкові важливі громадські справи, в містечкові умирає єдиний, неповторний син?».

Для секретаря вугільного райпарткому важливі громадські справи в Харкові і справді неабияка випадковість. Величезна випадковість! Критики мають рацію! І ще літфаківцям із ХІППО не подобається, що автор «рукою героя» пише «приїхати не можу». І тут вони мають рацію: вони ж бо хотіли, щоб героїчний секретар Старк «заплакав і поїхав його ховати» (цебто, сина Вову, який, можливо, й не помре!), незважаючи на виклик ЦК й «важливі громадські справи». «Хіба він після цього перестане бути відданим справі більшовиком?» — запитують мене вищезазначені критики. Відповідаю словами Майка Йогансена (див. його «Подорож у Радянську Болгарію»): «Не знаю точно, чого хотіли від мене рецензенти,— очевидно, вони мали рацію, раз їм доручили писати, але дуже хочу виправити свою лінію,— очевидно, неправильну, раз на неї напались рецензенти, бо їм же доручили писати рецензію». Оце поки що й усе».

Це коментар чи не найвиразніше дає змогу побачити, в яких умовах готував Хвильовий свою останню книжку. Блискучий новеліст змушений писати агітки, які навіть важко прціновувати за естетичними критеріями. Якщо «Щасливий секретар» ще зберігає все ж ознаки художнього твору (принаймні цікаво побудований сюжет, точність деяких психологічних характеристик), то наступні оповідання, що увійшли до збірки 1931 р.,— «Майбутні

шахтарі», «Останній день» — швидше можна назвати прогіагандистськими нарисами. Та й навіть щодо «ідеологічно витриманого» «Щасливого секретаря» автор змушений вступити з критиками в безплідну полеміку, в якій не можна було тоді дошукатися істини, бо предметом обговорення було вже не мистецтво.

1 Вишня Остап (справжнє прізвище Губенко Павло Михайлович; 1889—1956) —український письменник, гуморист.

ПОВІСТЬ ПРО САНАТОРІЙНУ ЗОНУ

(Етюд)

Вперше надруковано в журн.: Червоний шлях (1924.— № 3.— С. З—78).

1924 р. опубліковано у збірці «Осінь» (Харків, 1924); 1928 і 1929 рр.— у другому томі Творів.’ «Повість...» була одним з перших творів Хвильового, надрукованих після півстолітнього замовчування. Журнал «Дружба народов» опублікував її у російському перекладі О. Руденка-Десняка (1988.— № 7.— С. 79— 136). Подається за вид.: Хвильовий Микола. Твори: У 3-х т.— Харків: ДВУ, 1929.—Т. 2.—С. 100—260..