Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 46

Вони заглянули в іншу кімнату. Викладачка, яка стояла спиною до них, і захоплені лекцією школярі нічого не помітили. Тут були високі на зріст юнаки й дівчата по сімнадцять років. Їхні рожеві щоки свідчили, що вони дуже зацікавились уроком.

— Ми, людство, пройшли через величезні випробування, — голос вчительки задзвенів схвильовано. — І досі головне в шкільній історії — вивчення історичних помилок людства та їхніх наслідків. Ми пройшли через непосильне ускладнення життя й предметів побуту, щоб досягти найбільшого спрощення в усьому. Ускладнення побуту приводило до спрощення духовної культури. Не повинно бути ніяких зайвих речей, що зв’язували б людину. Адже переживання й сприймання людини значно тонші й складніші у простому житті. Все, що стосується обслуговування повсякденного життя, так само обмірковується найкращими умами, як і найважливіші проблеми науки. Ми наслідували спільний шлях еволюції тваринного світу, спрямований на звільнення уваги через автоматизацію рухів, розвиток рефлексів у роботі нервової системи організму. Автоматизація виробничих сил суспільства створила аналогічну рефлекторну систему управління в економічному виробництві і дала можливість багатьом людям займатися тим, що є основною справою людини, — науковими дослідженнями. Ми відвоювали в природи великий дослідницький мозок, хоча спочатку він був призначений тільки для відшукування продуктів харчування та дослідження їх якості.

— Добре! — прошепотіла Евда Наль і тут побачила дочку.

Дівчина, ні про ще не догадуючись, замріяно дивилася на хвилясту поверхню шибки, яка не давала можливості бачити що-небудь поза класом.

Зацікавлена Веда Конг порівнювала її з матір’ю. Таке ж пряме довге чорне волосся, проплетене у дочки блакитною ниткою, і такий же вужчий донизу овал обличчя, в якому було щось дитяче від надто широкого чола та випнутих під скронями вилиць. Білосніжна кофточка із штучної шерсті відтіняла темнувату блідість її шкіри й різку чорноту очей, брів та вій. Червоні коралі гармоніювали з безумовно оригінальною вродою цієї дівчини.

На дочці Евди були такі самі широкі, короткі, до колін, штани, як і в усіх у класі, але вони відрізнялися червоною торочкою, вшитою в бокові шви.

— Індійська прикраса, — шепнула Евда Наль на запитальну посмішку подруги.

Евда і Веда ледве встигли відступити в коридор, як учителька вийшла з класу. Вслід їй кинулося кілька учнів, серед них і дочка Евди. Дівчина завмерла, побачивши матір — свою гордість і повсякчасний приклад для наслідування. Евда не знала, що в школі був гурток її шанувальників, які вирішили йти в життя тим же шляхом, що й славнозвісна Евда Наль.

— Мамо! — прошепотіла дівчина і, кинувши сором’язливий погляд на супутницю матері, пригорнулася до Евди.

Вчителька зупинилась і підійшла ближче.

— Я повинна повідомити шкільну раду, — сказала вона, не звертаючи уваги на протестуючий жест Евди Наль. — Ми скористаємося з вашого приїзду.

— Краще використовуйте ось кого, — Евда відрекомендувала Веду Конг.

Учителька історії зашарілась і стала зовсім юною.

— Чудово! — вона намагалася зберегти діловий тон. — Школа напередодні випуску старших груп. Життєве напутнє слово Евди Наль у поєднанні з оглядом стародавніх культур і рас, яке зробила Веда Конг, велика удача для нашої молоді! Правда ж, Реа?

Дочка Евди заплескала в долоні. Вчителька попрямувала до службових приміщень.

— Реа, ти пропустиш урок праці, і ми погуляємо в саду? — запропонувала Евда дочці. — Я не встигну відвідати тебе ще раз до вибору тобою подвигів. Минулого разу ми остаточно не вирішили…

Реа мовчки взяла матір за руку. Навчання в кожному циклі школи чергувалося з уроками праці. Тепер був один з найулюбленіших уроків Реі — шліфування оптичних скелець, але що могло бути цікавіше й важливіше за приїзд її матері?

Веда пішла до маленької астрономічної обсерваторії, що виднілася в далечині, лишивши матір і дочку на самоті. Реа, по-дитячому припавши до дужої материної руки, йшла поруч, зосереджено думаючи.

— Де твій маленький Кай? — спитала Евда, і дівчина помітно засумувала.

Кай був її учнем. Старші школярі навідувалися до розташованих недалеко шкіл першого або другого циклу і стежили за навчанням та вихованням обраних підопічних.

— Кай перейшов до другого циклу і поїхав далеко звідси. Мені так жаль… Навіщо нас переводять з одного місця на інше через кожні чотири роки, від циклу до циклу?

— Ти ж знаєш, що психіка стомлюється і тупішає від одноманітності вражень.

— Я тільки не розумію, чому перший з чотирьох трирічних циклів має назву нульового — адже в ньому теж відбувається дуже важливий процес виховання і навчання малюків від року до чотирьох.

— Давня й невдала назва. Але ми уникаємо змінювати встановлені вже терміни без крайньої на те потреби. Це завжди викликає непотрібне витрачання людської енергії. Всі без винятку повинні оберігати людство від цього.

— Але ж поділ циклів — вони вчаться й живуть окремо, їх повсякчасні переїзди з місця на місце — теж велика витрата сил?

— Вона з лишком окупається загостренням сприймання, корисного ефекту навчання, які інакше з кожним роком неминуче падають. Ви, маленькі люди, в міру зростання й виховання перетворюєтесь на якісно різні істоти. Спільне життя різних вікових груп заважає вихованню і дратує самих учнів. Ми звели різницю до мінімуму, поділивши дітей на чотири вікові цикли, і все-таки це не досконало. Але порадимося спочатку про твої мрії і справи. Мені доведеться прочитати всім вам лекцію, і, можливо, твої питання з’ясуються самі по собі.

Реа повіряла матері свої потаємні думи з відкритою довірливістю дитини ери Кільця, що ніколи не знала образливого глузування чи нерозуміння. Дівчина була втіленням юності, яка ще не знає життя, але вже сповнена задумливого чекання. Коли дівчині сповнювалося сімнадцять, вона кінчала школу і вступала в трирічний період подвигів Геркулеса, виконуючи роботу вже серед дорослих. Після подвигів остаточно визначались потяги та здібності. Тоді починалася дворічна вища освіта, яка давала право на самостійну працю в обраній спеціальності. Протягом довголітнього життя людина встигала здобути вищу освіту з п’яти-шести спеціальностей, змінюючи вид роботи, але від вибору першої і важкої діяльності — Геркулесових подвигів — залежало багато. Тому їх вибирали після старанного обмірковування і неодмінно з старшим порадником.

— У вас уже були випускні психологічні іспити? — спитала Евда.

— Були. У мене від двадцяти до двадцяти чотирьох у перших восьми групах, вісімнадцять і дев’ятнадцять у десятій і тринадцятій групах і навіть сімнадцять у сімнадцятій групі! — гордо вигукнула Реа.

— Це чудово! — зраділа Евда. — Перед тобою все відкрито. Ти не змінила вибору першого подвигу?

— Ні. Буду медсестрою на острові Забуття, а потім весь наш гурток, гурток твоїх послідовників, працюватиме в Ютландському психологічному госпіталі.

Евда не поскупилася на добродушні жарти на адресу ретельних психологів, але Реа упросила матір стати ментором для гуртківців, які так само незабаром мали обрати собі подвиги.

— Мені доведеться прожити тут до кінця відпустки, — засміялась Евда. — Що ж робитиме Веда Конг?

Реа згадала про супутницю матері.

— Вона хороша, — серйозно сказала Реа, — і майже така ж гарна, як ти!

— Значно красивіша!

— Ні, я знаю… Зовсім не тому, що ти — моя мама, — наполягала Реа. — Можливо, з першого погляду вона краща. Але в тебе є внутрішні сили, яких у Веди Конг ще немає. Я не кажу, що не буде. Коли буде — тоді…

— Затьмарить твою маму, як місяць зірку? Реа похитала головою.

— А хіба ти зостанешся на місці? Ти підеш ще далі від неї!

Евда провела рукою по гладенькому волоссю, зазирнувши в повернуте до неї обличчя дочки.

— Чи не досить похвал, дочко? Ми проґавимо час!

Веда Конг тихо йшла алеєю, заглиблюючись у кленовий гай, що шелестів вологим широким листям. Перші примари вечірнього туману намагались піднятися з близького лугу, вітер миттю розвівав їх. Веда Конг думала про рухливий спокій природи і про те, як вдало завжди вибирають місця для спорудження шкіл. ‘Дуже важливий бік виховання — це розвиток гострого сприйняття природи і тонкого спілкування з нею. Притуплення уваги до природи — це, власне, припинення розвитку людини, оскільки, розучуючись спостерігати, людина втрачає здатність узагальнювати.