Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 45

Мвен Мас перемкнув датчик на найцікавішу для нього галактику НГК 4594 із сузір’я Діви, яку так само було видно в площині її екватора. Ця галактика, віддалена на десять мільйонів парсеків, скидалася на товстелезну лінзу палаючої зоряної маси, огорнуту шаром світного газу. По екватору лінзу перетинала товста чорна смуга — згусток темної матерії. Галактика здавалася таємничим ліхтарем, що світив з безодні.

Які світи ховалися там, у її сумарному випромінюванні, яскравішому, ніж в інших галактик, що досягало в середньому спектрального класу Ф? Чи є там жителі могутніх планет, чи б’ється так само, як у нас, думка над таємницями природи?

Мвен Мас стискав кулаки від того, що велетенські зоряні острови мовчали. Він розумів, яка це величезна відстань — до цієї галактики світло лине тридцять два мільйони років! На обмін сполученнями треба шістдесят чотири мільйони років!

Мвен Мас покрутив котушки, і на екрані серед поодиноких і тьмяних зірок спалахнула велика, яскрава і округла пляма світла. Неправильна чорна смуга розсікала пляму навпіл, відтіняючи сяючі вогненні маси по обидва боки чорноти, яка розширювалася на кінцях і затемнювала велике поле горючого газу, що кільцем охоплював яскраву пляму. Такий був одержаний завдяки неймовірним хитрощам техніки знімок галактик, які стикаються в сузір’ї Лебедя. Це зіткнення гігантських галактик, розмірами таких, як наша або як туманність Андромеди, було давно відоме як джерело чи не найпотужнішого радіовипромінювання в доступній нам частині всесвіту. Колосальні газові струмені, що рухалися з величезною швидкістю, породжували електромагнітні поля такої неймовірної потужності, що вони посилали в усі кінці всесвіту звістку про титанічну катастрофу. Сама матерія відправляла цей сигнал біди радіостанцією потужністю в квін-тильярд, або тисячу квінтильйонів кіловат. Але відстань до галактик була така велика, що сяючий на екрані знімок показував їхній стан багато мільйонів років тому. Який вигляд мають тепер галактики, що проходять одна крізь одну, ми побачимо через стільки років, що не відомо, чи проіснує людство так неймовірно довго.

Мвен Мас схопився і так уперся руками в масивний стіл, що аж суглоби захрустіли.

Терміни пересилань протягом мільйонів років, недоступні для десятків тисяч поколінь, що означали вбивче для свідомості “ніколи” навіть для найвіддаленіших потомків, могли б зникнути від помаху чарівної палички. Ця паличка — відкриття Рен Воза та їх спільний експеримент.

Неймовірно далекі точки всесвіту будуть на відстані простягнутої руки!

Стародавні астрономи вважали, що галактики розбігаються в різні боки. Світло, яке потрапляло в земні телескопи від далеких зоряних островів, було змінене — світлові коливання подовжувалися, перетворюючись на червоні хвилі. Це почервоніння світла свідчило про віддалення галактик від спостерігача. Люди минулого звикли сприймати явища однобічно й прямолінійно — вони створили теорію розбіжного, або вибухаючого, всесвіту, ще не розуміючи, що бачать лише один бік великого процесу руйнування і творення. Наші відчуття і збудовані для посилення цих відчуттів прилади сприймали саме тільки один бік — розсіювання і руйнування, тобто перехід енергії на нижчі рівні, за другим законом термодинаміки. Другого ж боку — накопичення, збирання і творення — люди не відчували, оскільки саме життя черпало свою силу з енергії, розсіюваної зірками-сонцями, і відповідно до цього утворилося наше сприймання навколишнього світу. Проте могутній мозок людини проник і в ці заховані від нас процеси створення світів у нашому всесвіті. Але в ті далекі часи здавалося, що чим далі від Землі перебувала яка-не-будь галактика, тим більшу швидкість віддалення вона показувала. З заглибленням у простір справа дійшла до близьких до світла швидкостей галактик. Межею видимого Всесвіту стала та відстань, з якої галактики здавалися б такими, що досягли швидкості світла — насправді ніякого світла ми від них не одержали б і ніколи б не змогли їх побачити. Тепер ми знаємо причини почервоніння світла далеких галактик. Їх не одна. Від далеких зоряних островів до нас доходить лише світло, яке випромінюють їхні яскраві центри. Ці колосальні маси матерії оточені кільцевими електромагнітними полями. Електромагнітні поля дуже впливають на проміння світла не тільки своєю потужністю, але й протяжністю, яка накопичує уповільнення світлових коливань, що стають довшими червоними хвилями. Астрономи давно знали, що світло від дуже щільних зірок червоніє, лінії спектра зміщуються до червоного кінця, і здається, ніби зоря віддаляється, як, наприклад, друга складова Сіріуса — білий карлик Сіріус Б. Чим далі від нас галактика, тим більше централізується випромінювання, що досягає нас, і тим сильніше зміщення до червоного кінця спектра.

З другого боку, світлові хвилі в дуже далекому шляху по простору “розгойдуються”, і кванти світла втрачають частину енергії. Тепер це явище вивчене — червоні хвилі можуть бути і стомленими, “старими” хвилями звичайного світла. Навіть всепроникні світлові хвилі “старіють”, пробігаючи неймовірну відстань. Та чи може людина сподіватися подолати цю відстань, коли не наступити на саме тяжіння його протилежністю, як це випливає з математики Рен Боза?

Ні, зменшилась тривога. Він має рацію, роблячи небувалий експеримент!

Мвен Мас, як завжди, вийшов на балкон обсерваторії і почав швидко ходити. В стомлених очах ще світились далекі галактики, що посилали до Землі хвилі червоного світла, як сигнали про допомогу, заклики до всеперемагаючої людської думки. Мвен Мас засміявся тихо і впевнено. Це червоне проміння стане таким же близьким людині, як те, що обдавало червоним світлом життя тіло Чари Нанді на святі Полум’яних Чаш. Чари, яка несподівано з’явилася до нього мідною дочкою зірки Епсилон Тукана, дівчиною його мрій.

І він орієнтує вектор Рен Боза саме на Епсилон Тукана, вже не тільки сподіваючись побачити прекрасний світ, але й на честь її — його земної представниці!

Розділ IX

ШКОЛА ТРЕТЬОГО ЦИКЛУ

Чотириста десята школа третього циклу містилася на півдні Ірландії. Широкі поля, виноградники і купки дубів спускалися від зелених пагорбів до моря. Веда Конг і Евда Наль приїхали під час занять і поволі йшли кільцевим коридором, що огинав навчальні кімнати, розташовані по периметру будинку. Був хмарний день з мжичкою, і навчання відбувалося в приміщеннях, а не на лужку під деревами, як завжди.

Веда Конг, відчувши себе дівчинкою-школяркою, скрадалась і підслухувала біля входів, зроблених, як у більшості шкіл, без дверей, з виступами стін, що, наче куліси, заходили одна за одну. Настрій Веди передався й Евді Наль. Жінки обережно заглядали в класи, намагаючись відшукати дочку Евди і лишитися непоміченими.

У першій кімнаті вони побачили накреслений на всю стіну синьою крейдою вектор, оточений спіраллю, яка розгорталася вздовж нього. Дві частини спіралі були оточені поперечними еліпсами з вписаною в них системою прямокутних координат.

— Біполярна математика! — з жартівливим жахом вигукнула Веда.

— Тут щось більше, — заперечила Евда. — Почекаємо хвилинку.

— Тепер, ознайомившись із тіньовими функціями кохле-арного, тобто спірального поступального руху, які виникають по вектору, — пояснював літній викладач з запалими палаючими очима, — ми підходимо до поняття “репагулярне числення”. Назва числення — від стародавнього латинського слова, що означає “перешкода, перепона”, точніше, перехід однієї якості в іншу, взятий у двосторонньому аспекті. — Викладач показав на широкий еліпс упоперек спіралі. — Іншими словами, математичне дослідження взаємоперехідних явищ.

Веда Конг сховалася за виступом, потягнувши подругу за руку.

— Це нове! З тієї галузі, про яку говорив наш Рен Боз на морському березі.

— Школа завжди дає учням найновіше, весь час відки-даючи старе. Якщо нове покоління повторюватиме застарілі поняття, то як ми забезпечимо швидке просування вперед? І без того, щоб передати естафету знання дітям, витрачається надзвичайно багато часу. Десятки років минуть, поки дитина стане повноцінно освіченою, здатною на звершення великих справ. Оця пульсація поколінь, де крок уперед і дев’ять десятих назад — назад, поки підростає і навчається зміна, — найважчий для людини біологічний закон смерті й відродження. Чимало з того, що ми вчили з математики, фізики та біології, застаріло. Інша справа — ваша історія: ця наука старіє повільніше, бо сама дуже стара.