Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 47

Веда думала про вміння навчати — найдорогоціннішу здібність в епоху, коли, нарешті, зрозуміли, що освіта, власне, і є виховання і що тільки так можна підготувати дитину до важкого шляху людини. Звісно, основу становлять природжені якості, але ж вони можуть лишитися марними без тонкої обробки людської душі, яку створює вчитель. Вчений-історик пригадала ті далекі дні, коли вона сама була зліплена з протиріч юною істотою школи третього циклу, що тремтіла від бажання пожертвувати собою і разом з тим судила про цілий світ тільки від себе, з егоцентризмом здорової молодості. “Як багато зробили тоді вчителі — справді, немає вищої справи у нашому світі!”

Учитель — в його руках майбутнє учня, бо тільки його зусиллями людина піднімається все вище й стає все могутнішою, виконуючи найважче завдання — подолання себе самої, самолюбної жадності і невтримних бажань.

Веда Конг завернула до оточеної соснами маленької затоки, звідки долинали молоді голоси, і скоро побачила з десяток хлопців у пластмасових фартушках: усі хлопці старанно обрубували довгий дубовий брусок сокирами — інструментами, винайденими ще в печерах кам’яного віку. Юні будівельники шанобливо привітали історика і пояснили, що, наслідуючи історичних героїв, вони хочуть збудувати судно без допомоги автоматичних пилок та складальних верстатів. Корабель має попливти до руїн Карфагена, і це плавання вони хочуть здійснити під час канікул разом з учителями історії, географії та праці.

Веда побажала успіху корабельникам і хотіла іти далі. Наперед вийшов високий і тонкий юнак з зовсім жовтим волоссям.

— Ви приїхали разом з Евдою Наль? Тоді можна мені поставити кілька питань?

Веда погодилась.

— Евда Наль працює в Академії Горя і Радості. Ми вивчали суспільну організацію нашої планети і деяких інших світів, але нам ще не говорили про значення цієї Академії.

Веда розповіла про великий облік, який проводить Академія в житті суспільства, — підрахунок горя й щастя в житті окремих людей, дослідження горя за віковими групами. Далі йшов аналіз змін горя й радощів за етапами історичного розвитку людства. Якими різними б не були переживання, в масовому підсумку, опрацьованому методами великих чисел — стохастики, виходили важливі закономірності. Ради, які скеровували розвиток суспільства далі, обов’язково намагалися добитись кращих показників. Тільки коли радощів було більше або стільки ж, скільки й горя, вважалося, що суспільство розвивається успішно.

— Отже, Академія Горя і Радості найголовніша? — спитав інший хлопець з сміливими задерикуватими очима.

Інші засміялися, і перший співбесідник Веди Конг пояснив:

— Оль скрізь шукає найголовнішого. І сам мріє про великих начальників минулого.

— Небезпечний шлях, — посміхнулася Веда. — Як історик можу вам сказати, що ці великі начальники були найбільш зв’язані й залежні люди.

— Зв’язані обумовленістю своїх дій? — запитав жовтоволосий юнак.

— Так. Але це було в суспільствах ЕРС та ще раніших, які розвивалися нерівномірно й стихійно. Тепер найголовнішого немає, бо дія кожної Ради неможлива без усіх інших рад.

— А Рада Економіки? Без неї ніхто не може починати нічого великого, — обережно заперечив Оль, засоромившись, але не розгубившись.

— Це так, бо економіка — єдина реальна основа нашого існування. Але мені здається, що у вас не зовсім правильне уявлення про найголовніше… Ви вже вивчали цитоархітектоніку людського мозку?

Юнаки відповіли ствердно.

Веда попросила дати їй палицю і вивела на піску кола основних керівних закладів.

— Ось у центрі Рада Економіки. Від неї проведемо прямі зв’язки до її консультативних органів: АГР — Академія Горя і Радощів, АВС — Академія Виробничих Сил, АСП — Академія Стохастики і Передбачення Майбутнього, АПП — Академія Психо-фізіології Праці. Бічний зв’язок — з самостійно діючим органом — Радою Зореплавання. Від неї прямі зв’язки до Академії Спрямованих Випромінювань та зовнішніх станцій Великого Кільця. Далі…

Веда розкреслила пісок складною схемою і вела:

— Хіба це не нагадує вам людський мозок? Дослідницькі та облікові центри — це центри почуттів. Ради — асоціативні центри. Ви знаєте, що все життя складається з притягання та відштовхування, ритму вибухів і накопичень, збудження і гальмування. Головний центр гальмування — Рада Економіки, яка переводить все на ґрунт реальних можливостей суспільного організму та його об’єктивних законів. Ця взаємодія протилежних сил, зведена до гармонічної праці, і є наш мозок і наше суспільство — те й друге невпинно рухається вперед. Колись давно кібернетика, або наука про керування, змогла звести найскладніші взаємодії і перетворення До порівняно простих дій машин. Але чим більше розвивалось наше знання, тим складнішими ставали явища и закони термодинаміки, біології, економіки і назавжди зникали спрощені уявлення про природу чи процеси суспільного розвитку.

Юнаки, затамувавши подих, слухали Веду.

— Що ж головне в такій побудові суспільства? — звернулась вона до любителя начальників.

Той ніяково мовчав, але перший хлопець поспішив його виручити.

— Просування вперед! — хоробро оголосив він, і Веда була в захопленні.

— Приз за чудову відповідь! — вигукнула вона і, оглянувши себе, зняла з лівого плеча емалеву застібку, що зображала білого альбатроса над голубим морем.

Молода жінка подала на розкритій долоні цю річ хлопцеві.

Той нерішуче зам’явся.

— На згадку про сьогоднішню розмову і про просування вперед! — наполягала Веда, і юнак взяв альбатроса.

Притримуючи наплічник блузки, який тепер спадав, Веда попрямувала назад у парк. Застібка була подарунком Ерга Ноора, і раптовий порив віддати її означав багато що, в тому числі й дивне бажання швидше скинути з себе минуле, що відійшло чи відходить від неї.

Круглий зал у центрі приміщення вмістив усе населення шкільного містечка. Евда Наль у чорному платті стала на центральне підвищення, освітлене згори, і спокійно обвела поглядом ряди амфітеатру. Аудиторія завмерла, слухаючи її негучний, ясний голос. Крикливі підсилювачі застосовувалися лише в техніці безпеки. Необхідність великих аудиторій відпала з розвитком телевізійних стереофонів ТВФ.

— Сімнадцять років — злам у житті. Незабаром ви проголосите традиційні слова в зібранні Ірландської округи: “Ви, старші, що покликали мене на шлях праці, прийміть моє уміння й бажання, прийміть мою працю і навчайте мене вдень і вночі. Подайте мені руку допомоги, бо шлях важкий, і я піду за вами”. У цій давній формулі між рядками криється дуже багато, і сьогодні я хочу сказати вам про це.

Вас з дитинства вчать діалектичної філософії, яка колись у секретних книгах античної давнини називалася “Таємницею Подвійного”. Вважалося, що її могутністю можуть володіти лише “втаємничені” — сильні розумово й морально люди. Тепер ви з юності розумієте світ через закони діалектики, і її могутня сила служить кожному. Ви прийшли в життя в добре влаштованому суспільстві, створеному поколіннями мільярдів невідомих трудівників і борців за краще життя. П’ятсот поколінь минуло від часу утворення перших суспільств з поділом праці. За цей час змішалися різні раси й народності. Крапля крові, як говорили в давнину, — спадкові механізми, скажемо ми тепер, — є в кожному з вас від кожного народу. Проведено гігантську роботу по очищенню спадковості від наслідків необережного користування випромінюванням і від поширених раніше хвороб, що проникали в її механізми.

Виховання нової людини — це тонка праця з індивідуальним аналізом і дуже обережним підходом. Безповоротно минув час, коли суспільство задовольнялося абияк, випадково вихованими людьми, вади яких виправдовувалися спадковістю, природженою якістю людини. Тепер кожна погано вихована людина — докір для всього суспільства, гірка помилка великого колективу людей.

Але вам, людям, які ще не позбулися вікового егоцентризму і переоцінки власного “я”, слід чітко уявити, як багато залежить од вас самих, наскільки самі ви є творцями власної свободи й цікавості власного життя. Вибір шляхів у вас дуже широкий, але ця свобода вибору становить разом з тим і цілковиту відповідальність за вибір. Давно зникли мрії некультурної людини про повернення до дикої природи, про свободу первісних суспільств та взаємин. Перед людством, що об’єднало колосальні маси людей, стояв реальний вибір: або,1 підкорити себе громадській дисципліні, тривалому вихованню і навчанню, або загинути — інших шляхів для того, щоб прожити на нашій планеті, хоч її природа досить щедра, немає! Горе-філософи, які мріяли про повернення назад, до первісної природи, не розуміли і не любили природи по-справжньому, інакше вони знали б про її нещадну жорстокість і неминуче знищення всього, що не підкорилося її законам.