Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 33
— Гірко, гірко! — загукали тісно розсаджені один біля одного гості.
Береза підвівся, разом з нареченою став на лаву, щоб краще їх було видно, й нахилився над Мариною, цілуючи її щасливо усміхнені вуста.
Урвавши на хвилю розмову, дивилися на них од вікна Граф і Чорноволоса.
Рудий кіт, скориставшись нагодою, стрибнув з підвіконня в темряву.
— Був і нема, — розсміялася дівчина. — Отак і солдати.
— Але ж Береза одружився.
— Хто його знає, чи одружився б він, коли б не був поранений. А крім того, Береза тутешній.
— Тутешнім стати неважко. Досить залишитись — і все.
— Кожен з вас має когось десь далеко звідси.
— Я не маю нікого, — відповів Граф задумано. — Ось уже три тижні — нікого.
Дівчина глянула йому в очі, щоб переконатися, чи не жартує. Граф пам’ятав заспокійливі слова Суворого, начебто сестра лінується написати, а мати, може, захворіла, а може, як утікали, то не прихопили з собою ні паперу, ні олівця — але відчував, що Суворий говорив це не тому, що вірив у диво, а просто від доброти душевної.
Суворий на другому кінці столу розтулив жменю, висипав золотаві патрони від автомата, поставив їх сторчма і, впевнившись, що всі десять на місці, перекинув пальцем один, тоді другий.
— Кожного п’ятого замордували гітлерівці, — мовив він до трьох Гакових людей, які сиділи, низько похиливши голови над столом. — Але ви вважаєте, цього мало, треба ще перебити кілька тисяч?..
На дошках столу, звідки прибрали тарілки й скатертину, червоним буряком був намальований контур нової Польщі. Органіст, умочивши пальці в гірчицю, домалював на сході колишній кордон.
Чоловік із банди, в якого за плечима перед цим був ранець, запустив пальці в чуприну, затягнув тихим голосом:
Білий орел без корони,
ніхто Польщу не боронить.
Трумен, Трумен, час бомбити,
бо несила вже терпіти.
— Заткни пельку, дурню! — схопив його за зап’ястя Суворий.
— Бо що? — шарпнувся той і другою рукою змів зі столу набої, перекинувши склянку горілки.
Хрін з червоним буряковим квасом і гірчиця злилися в одну криваву пляму — від моря до моря.
Органіст стримував свого колегу, щоб не дійшло до бійки, а Глина затуркував Суворого.
— Товаришу сержант! Коваль на велосипеді за рештою банди поїхав. Я сказав старшому сержантові, але він…
— Він знає, що рама підпиляна, — заспокоїв його Суворий. — Далеко той зв’язковий не доїде.
— Ніколи б не подумав… — провадив своєї Гак. — Наш інструктор, в усій школі підпрапорщиків найсильніший у фехтуванні…
— Так, це я, — підтвердив старший сержант. — Гарна була рота.
— Як служити, то служити, але вміти й відпочити… — Гак раптом ляснув себе долонею по лобі. — То ви там перед костьолом не перестріляли нас через давне знайомство?
— Не через те. Просто час припинити. Бо якщо не припинимо, країна перетвориться на пустку.
— Або ми пепеерівців, або пепеерівці нас. Як же інакше?
— Можна й інакше: після референдуму — амністія.
— Упізнаю, холера, й не впізнаю! — злився Гак. — Ти наш сержант — чи зовсім з іншої роти? Слухай, старий, зніми оцей мундир, викинь його в нужник і будь знову таким, як був колись!
— Пан гадає, що людина, як цибуля, під одним лушпинням — друге… І навіть не припускає, що в мене своя політика.
— Яка? Більшовицька чи, може, власна? — Гак глузливо розсміявся. — Іди до нас. Ще не пізно, але це вже останні години.
Шеф теж засміявся, але кожен з них мав свою думку із приводу великої політики, і з приводу того, що має трапитися цієї ж ночі. Щоб не дивитись один одному в очі, вони відвернулися до залу й разом з усіма почали плескати в долоні дідусеві Конрату, який навдивовижу легко й гарно витанцьовував оберека з Мариною.
Скориставшися з того, що всі захоплені обереком, Органіст у розстебнутому мундирі подибав до оркестру, відіпхнув того, що грав на контрабасі, й заходився смикати струни.
Інші музики, звиклі до таких пригод на весіллях, і далі грали оберека. Органіст шарпав струни чимраз гучніше і, нарешті збивши оркестр з такту, примусив його замовкнути. А сам загорлав на весь зал, корчачи мавпячі міни Корбі, що стояв неподалік:
Мудрий знає, що бажає:
каже “так”, каже “ні”.
Тільки качка дурний птах,
завжди кахка — так, так, так.
Останні слова доспівував у повітрі, бо Корба, залишивши Геновефу під стіною, відштовхнув нахабу від контрабаса, а потім перекинув його через голову й хряпнув об підлогу.
Люди порозбігались, а Корба, імітуючи звук контрабасових струн, заспівав у цілковитій тиші:
Баран знає, що бажає:
хоча б раз бекне “ні”.
Ну, а дурень, хрін із ним,
був і лишиться дурним.
Найбільш сп’янілі захихотіли, але враз і замовкли. Органіст іще з одним бандитом разом навалилися на Корбу.
Корба садонув бородатого в сонячне сплетіння, і той зігнувсь удвічі, але й самому Корбі так дісталось по потилиці, що аж у голові запаморочилося, і він уклякнув. Тут підскочив Цабе і, розмахуючи руками, немов ціпами, порозкидав Корбиних супротивників по підлозі.
Органіст, підводячись, розбив стільця й схопив одірвану ніжку. Корба добув з-за халяви фінку й чекав, трохи нахилившись уперед. Хто бачив його в такій ситуації, той знав, чим закінчиться для бороданя хоча б один непевний крок, — на рукоятці фінки було сім зарубок на сімох німецьких вартових, знятих кидком ножа з відстані кількох метрів, коли на фронті ходили по “язика”.
Обидва командири втрутились одночасно — Гак перегородив дорогу своїм, а Шеф наказав Корбі:
— Пройдися-но свіжим повітрям… Музико, грай!
Оркестр повів далі з перерваного такту. Капрал знизав плечима, але слухняно пішов до виходу.
На ґанку на хвилю затримався й крізь заґратоване віконце побачив, як Соб з Кудлатим запекло ріжуться в “дурня”. Корба дістав годинника, послухав, чи йде, й, нахиливши циферблат до світла, подивився, котра година: не те що до ранку, а й до півночі ще лишалося багато часу. Зійшов з ґанку, доплентав до стодоли й нахилився, щоб заглянути в щілину — що діється там усередині.
Обіч січарні при світлі ліхтаря Сивий старанно виводив круглу літеру О. Більше нічого не було видно. Коли Сивий підвівся, щоб знов умочити пензля, капрал побачив на дошці червоний автомобіль і початок напису: “ПОСЛУГИ ТРАНСПО…”
Тут за спиною в Корби тихо шелеснула солома. Він блискавично обернувся й зробив рух, немов ухиляючись від удару з тилу.
— Перевіряємо, чи на місці автомобіль? — спитала Геновефа, яку не збентежив його раптовий порух.
Не мовлячи й слова, Корба міцно пригорнув дівчину и почав хилити додолу.
— Хвилинку… — прошепотіла вона нетерпляче й водночас тверезо. — Адже в засіці м’якше, й сукню треба зняти, бо тісна.
Притиснувшись одне до одного, вони пішли на інший край стодоли. Рипнула відхилена дошка, і обоє зникли.
У будинку ксьондза й досі вигравали музики, а тут, у кінці садиби, було так тихо, що чувся шелест підім’ятої соломи, пустотливий вітерець легенько ворушив місячних зайчиків, просіяних крізь листя, а по той бік дощок тривала дедалі швидша і запальніша молотьба. Зачув її Гнідий, що пасся серед могил цвинтаря, підвів голову й задивився на клуню склистим, нерухомим оком.
Прикульгав Глина, став під деревом і, тримаючись лівою рукою за гілку каштана, справив малу потребу. Підійшов Гнідий, підставив морду для ласки, не перестаючи жувати траву.
Раптом зачулися неспокійні кроки. Глина визирнув з-за дерева, впізнав за силуетом:
— Вацеку! Сюди, Вацеку!
Молотобоєць повернув на голос і якийсь час не міг вимовити й слова.
— Що сталося?
— Коваль… Велосипед під ним розвалився одразу за ринком, але в стайні кінь Гака стояв осідланий.
— Хай йому чорт!.. Чому не прийшов одразу?
— Бо він мене побачив, морду набив і замкнув у кузні. Поки я дах над горном розібрав, поки виліз, то й час минув.
- Предыдущая
- 33/73
- Следующая