Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій - Страница 32
Менше стволів — більше довіри. Повідчеплювані кобури, завбільшки з півгуски, теж
повлягались у ряд на полицях. Бандити вішали свою зброю окремо, поряд з нею
чіпляючи й головні убори з коронованими срібними орлами,
— Можна? — спитав бородатий, потягшись рукою до клямки.
— Гріх, пане Органіст, — проказав Глина, притримавши двері ногою, і стукнув пальцями бороданя в груди, біля лівої пахви. — Був би гріх, якби ви вийшли з оцим.
Органіст розстебнув мундир, витяг з бічної кишені зручний невеликий браунінг і поклав на полицю.
— Ножичка теж віддати? — він аж пінився від люті.
Ніхто не встиг навіть отямитись, як Корба видобув ножа і жбурнув у протилежну стіну. Блиснуло вістря й увігналось у крокву, якраз посеред тіні Органіста.
— Не треба, — відрізав капрал Корба. — Ножики можна лишити, — він витяг з крокви фінку й запхав її назад за халяву. — Яке ж весілля без ножа?
— Ранець, — нагадав Шеф з-за вікна. Один із бандитів, з ранцем за плечима, відстебнув пряжку під лівою пахвою, скинув ранець і хотів був покласти поряд зі зброєю, та Гак його зупинив, розстебнув ранець і витяг і звідти пласку шкіряну коробку із золотим тисненням на і кришці.
— Срібло, — здогадався Корба.
— Столові прибори, — кивнув офіцер. — Весільний подарунок.
Противники один по одному виходили з комірчини. Залишилося тільки двоє — Соб і бандит у касці, на прізвисько Кудлатий. Соб, як господар дому, взяв з підлоги лампу, повісив її на стіну, а до столика коло вікна підсунув табурет і скриньку. Жестом запросив “гостя” сісти.
— Перекинемось? — запропонував той.
— Можна, — згодився Соб. — У “війну” чи в “дурня”?
— В “дурня”, — вибрав Кудлатий і заходився здавати, бурмочучи: тобі, мені, тобі, мені…
Шеф постояв ще трохи за вікном, зазираючи в їхні карти, а тоді забрав автомат з вікна і, не відходячи, став наслухати. Навіть пригнувся, щоб не було його видно, і втупивсь у кущі жасмину на розі будинку. Звідти почулося якесь торохтіння, мовби хлопчак вів палицею по металевій сітці огорожі.
Незабаром це торохтіння стихло, і з’явилась темна постать коваля, котрий, викравши свій власний велосипед, котив його, піднявши вгору заднє колесо, щоб не деренчало. Він зник у затінку огорожі й знову виринув, освітлений місяцем, коло брами. Переконавшись, що відійшов досить далеко від будинку священика, вскочив у сідло і погнав Ринковою вулицею.
Шеф усе це бачив, але не став затримувати. Коли постать коваля розтанула в глибині вулиці, старший сержант, пересвідчившись, що за ним ніхто не стежить, сховав свій автомат за сволоком ґанку. Ще якусь мить наслухав, а тоді поправив мундир і увійшов до зали, де весільні гості їли, пили й витанцьовували.
Оркестр награвав ту саму мелодію, що її зранку співали новобранці, тільки на цей раз у ритмі танго. Притиснувшись одне до одного, танцювали молодий з молодою.
Потім оркестр заграв вальс, ритм пожвавішав, і раптом Марина зупинилась. Гак наче передчував це, може, навіть і вальс для цього замовив у скрипаля, — бо відразу ж опинився поруч.
— Прийміть на щастя, на здоров’я, на довгі літа… — Він висловлював побажання, дивлячись поручикові в вічі і вручаючи йому коробку зі столовим сріблом.
— Що це? — здивувався Береза. — Звідки це у вас?
— Ми не можемо цього прийняти, — втрутилась Марина.
— Я ж від щирого серця. Продовольчих карток не маю, до “Селянської взаємодопомоги” мене не беруть… Якщо вам воно не потрібне, можете викинути.
І з цими словами він розсунув на столі посуд, поклав коробку поміж тарілок, а тоді низько, аж надто низько вклонився молодим.
— Можна?
— Прошу, Владеку, — втомлено всміхнувшись, відповів Береза. — В мене від вальсів крутиться отут, — він рукою показав на голову.
Гак тільки посміхнувся й не сказав ні слова. Лише коли обняв Марину й зробив у танці кілька кроків, шепнув їй:
— Не бери каліку.
— Я ж присягала.
— Краще вам не йти спати.
— Я так вирішила.
Гак, помітивши поруч вицвілу уніформу й кольорову хустину на шиї, завальсував жвавіше.
— А якщо не встигнете? — Зуби вишкірились у посмішці.
— Ти спершу даруєш крадене, а тепер ще й смертю погрожуєш? — Вона відхилилася, щоб заглянути йому в очі.
— Тебе ніхто не зачепить, але, чого доброго, можеш передчасно овдовіти.
— Ти ж обіцяв, що не буде стрілянини.
— Мозок у нього незахищений. Легкий удар чи подряпина — та й доволі. Нещасний випадок…
Вона з силою відштовхнула його від себе й попрямувала до Берези. Це помітили гості: одні обернулись до ксьондза, ніби той міг вимолити для них спокій, принаймні на цю ніч, інші дивилися на Шефа — найстаршого з-поміж людей нової Польщі.
Обминаючи пари, до молодої підійшов Граф і кинув у бік вікна, де стояла дівчина в блакитній сукні.
— Чи не могли б ви мене познайомити?
— Познайомити? — Таке делікатне прохання розсмішило її. — А чому ж! Гарна, правда?
— Красуня.
Вона провела Графа до вікна. Їх раз по раз перепиняли то танцюючі пари, то гості з чарками в руках.
Оркестранти змінили темп, хоча, крім оберека, польки та пісні про Анельку в різних варіаціях, не грали нічого. На звичайнім весіллі все поступово розчинилося б у горілці, в тупанні, гупанні та вихилясах, але ж це не було звичайне весілля, і в кожній нібито випадковій зустрічі, в розмовах, уриваних напівслові, в кожному рухові вчувалася замаскована настороженість. Напівзаплющені повіки прикривали блиск очей.
Конрат простяг руку і, затримавши Глину, що саме проходив мимо, стиха сказав:
— Коваль украв велосипед.
— Чий?
— Свій. І погнав у гори.
У цей час Корба танцював на місці, притискаючись до партнерки й водночас дослухаючись до балачок.
— Поки старший пан повчає молодого, чи не сходити б нам подивитися, як там машина? — запропонував він, ще тісніше пригортаючись до дівчини.
— Це буде дуже некультурно, — відповіла Геновефа. — Треба б ще трохи потанцювати.
І будь ласка, підійміть руку трохи вище, бо щось той бородатий задивився.
Органіст і справді дивився, але не на Корбову руку.
— Значить, вас найняла комуна? — допитувався він у Цабе й пхав до рук склянку з горілкою. — Не за гроші — за землю, її то за чужу, бо ж не тільки в німців одрізали, німців хай чорти беруть, але й у поляків!
— Коли у когось землі стільки, що сам обробити не здатен, а людьми оре, як худобою, то в того й відібрати не гріх. — Цабе побожно перехрестився, тоді хитро примружив очі. — Ви ж, пане, теж на щось розраховуєте, раз покинули орга?н і подалися до лісу.
Шеф не міг цього чути, але бачив майже все і, ступаючи то ліворуч, то праворуч, стежив за Гаком, усміхаючись чимраз ширше, мов після чарки, хоча й не випив ні краплі.
— Товаришу старший сержант, — доповів Глина, зіп’явшись навшпиньки. — Коваль викрав свій велосипед.
— Знаю.
— Якщо натисне як слід на педалі, то вдосвіта приведе нам на голову решту банди.
— Ви що, Глино, слухаєте накази чи, може, розпоряджаєтесь тут від імені військової ради? — різко спитав його Шеф.
За кілька кроків од них біля столу вмостився Гак з мискою гарячого бігосу з м’ясом і заходився наминати його з хлібом. Шеф сів на тій самій лаві, може, за якийсь метр і не зводив з нього очей. Той спершу вдавав, що нічого не помічає, бо це пахло провокацією, але не втримався, наштрикнув великий шмат м’яса на виделку й простяг Шефові:
— Хочеш?..
Кусень виснув у повітрі за кілька сантиметрів од обличчя Шефа, але Шеф не відхилився, лише заперечливо похитав головою й суворо промовив:
— Вісім років!
— Що — вісім років?
— Вісім років минуло від тридцять восьмого, пане підхорунжий.
— Сержант? — перепитав той, раптом збагнувши, чому це обличчя видалось йому таким знайомим. — Боже милосердний, наш сержант з другої роти в цій більшовицькій армії?
Він одставив миску з бігосом і простяг руки, ніби наміряючись обняти Шефа, але хтозна, чим би усе скінчилося, бо в залі настало пожвавлення.
- Предыдущая
- 32/73
- Следующая