Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Рубаї

Хайям Омар

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Рубаї - Хайям Омар - Страница 10

Изменить размер шрифта:

216

Пий, поки голову вино не отуманить,

Забудь зловмисного, що гнівається й ганить!

Що в тій тверезості? Вона немилосердно

Думками про кінець у тебе серце ранить!

217

О, вислухай мене, найкращий друже мій!

На небеса хисткі не покладай надій!

Присядь у закутку вдоволення малим

I стеж за іграми на сцені світовій!

218

Барило дервішським заткнули ми дрантям,

А обмивалися піском і прахом з ям —

I може статися, що у пилу винарні

Ми знову стрінемся з прогуляним життям.

219

Таємне виявить, що в зошиті моїм,

Це значить голову занапастить. А втім,

Не бачу й гідних я серед людей учених,

Щоб те, що знаю я, переказати їм.

220

У мене тайна є — і тайну ту єдину

Я зараз виявлю (прости мою провину):

Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,

Тебе кохаючи, у небеса полину!

221

Не заздри іншому, щодня веселий будь!

Забудь усе, що в нас добром і злом зовуть!

Тримайся келиха і локона коханки,

Бо й не зоглядишся, як дні твої минуть!

222

Хоч Небеса у дар тобі цей світ дають,

Відома мудрому його облудна суть.

Такі, як ти, щодня приходять і відходять.

Тож уривай свій пай, бо і тебе урвуть!

223

Коли своїх бажань нам здійснити не дано,

Що ж нам із мріями робити? Безнастанно

Ми побиваємось і тужимо над тим,

Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.

224

Чудовий нині день: не холод, не жара…

Змиває хмарка пил з квітчастого бугра.

Троянди жовтої сусіда, соловейко,

Гукає потай нам, що випити пора.

225

Чи є людина, щоб не мала плями,

Не ошерхалась у рови та ями?

Якщо за зло мене ти злом караєш,

Яка різниця, пресвятий, між нами?

226

О, як мені, Творець, увірилось нести

Тягар цих злигоднів, цієї пустоти!

Ти вічну пустоту позолотив зірками?

I в мене є така: візьми й позолоти!

227

Це ти таким, Господь, створив мене,

Щоб я любив пісні й вино хмільне!

Якщо провина ця твоя, чому ж

Тепер ти в пекло засудив мене?

228

Що світ міняється — чи варто цим журитись?

Нехай міняється — ми будем веселитись!

Якби незмінною була природа, друже,

Ніколи б не діждав ти черги народитись!

229

Щодня журитися — цього ще не хватало!

О, скільки Небо нас посіяло й пожало!

Налий вина повніш, давай у руки келих!

Я знаю: сталося усе, що статись мало.

230

Ти добрий, Господи, легка твоя рука,

Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не яка

Потрібна лагідність — покірного простити!

А спробуй-но прости мене, бунтівника!

* Рай.

231

Якщо й премудрому не подолати Долі, —

Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,

А смерті не минеш! Хіба не все одно,

Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?

232

Я гину, чашнику! Журба мене зв'ялила!

Я заздрю навіть тим, кого взяла могила,

Гріхи покутую, криваві сльози ллю,

В болоті бабраюсь, а вилізти несила!

233

Щоб з дерева життя собі діждати плоду

I хоч на мить одну знайти душі догоду,

Ніколи з келихом не розлучайся, друже, —

Й тоді відчуєш ти найвищу насолоду.

234

Для смутку труйного — вино протиотрута:

Хильнеш коновочку — і вже печаль забута.

На молодій траві пий з молодими, поки

I над тобою теж зазеленіє рута.

235

Покинь вагатися, обряди занедбай,

Навчись ділитися, не берегти свій пай!

На душу іншого й на грунт не важся! Той світ

Беру на себе я, а ти вино давай!

236

Мені щовечора тривога серце крає,

На груди перел дощ з очей моїх спадає.

Коновку голови журба вином не сповнить,

Бо що схиляється, те повним не буває.

237

Мене єретиком ти охрестив, спідлоба

На мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.

Я добре знаю й сам, що правий ти… Та тільки

Подумай: чи тобі судить мене подоба?

238

До тебе дух прийшов, якому чуждий прах

Нечистої землі. Йому ти попервах

Дай доброго вина, щоб покріпився гість

I потім вимовив: «Щасти тобі Аллах!»

239

Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.

Без чистого вина ми тільки гаєм час!

Ми тут милуємось на зілля, що зростає…

Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?