Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Рубаї

Хайям Омар

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Рубаї - Хайям Омар - Страница 9

Изменить размер шрифта:

192

Немало і до нас було ночей і днів,

Так само небосхил танок одвічний вів.

Тихесенько ступай, бо глина під ногами

Була зіницями місяцевидих дів.

193

Із глека повного, із наших повних чар

Скуштуймо в затишку лози солодкий дар!

Живім, поки живі — і поки пару глеків

Із праху нашого не виліпив гончар!

194

Над марним світом цим не треба вболівати,

Хай серця не смутять його розкішні шати.

Минуле відійшло, майбутнього не видно!

Тож майся весело — і не зважай на втрати!

195

Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,

I добрії свої збезчестим імена!

Як треба — й підстилку пропиймо молитовну!

А сором… нащо він, коли душа хмільна!

196

Святковий місяць наш іще засяє ново.

Тож веселись і ти! Все убране святково.

Старий від слабості поблід і зажурився —

I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.

197

Що я закоханий, у тім гріха не бачу.

Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.

Адже кохання мед лікує тільки мужніх,

Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.

198

У світі нашому, в його ділах

Я тільки марність бачу, тільки прах.

Куди не гляну, бачу я для себе

Лише біду… Хвала тобі, Аллах!

199

Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,

Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.

Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонце

Вставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.

200

У місті вславишся — не обминеш огуди.

В кутку сидітимеш — назвуть зловмисним люди.

Ільясом, Хизром будь — не пощадять, тож краще

Живи самотником і не ходи нікуди.

201

О Майстре, нашого життя первопричина!

Чом стільки має вад твій первотвір — людина?

Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?

А вийшла помилка — чия ж у тім провина?

202

Своєї долі ми не зменшим, не примножим —

Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!

Твої й мої діла, оскільки нам відомо,

Переінакшити ми все одно не зможем.

203

Коли в тобі самім добра і зла зерно

I Долею твій шлях накреслений давно,

Ти неба не картай, а розміркуй: за тебе

У тисячу разів нещасніше воно!

204

Поглянь на випнутий угору небосхил,

Що найкмітливіших утоптує у пил!

На дружбу келиха й сулії, що устами

Стулились, поки кров їй витікає з жил!

205

О серце, все збери, що маєш! Край води

Садочок радості собі опоряди —

Й побувши у ньому вечірньою росою,

Знімись удосвіта й назавжди пропади!

206

Розумним і твердим у цьому світі будь

І завжди мовчазним у цьому світі будь!

I, поки очі є, язик і вуха в тебе,

Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!

207

Приємніш пить вино, до гарних залицятись,

Аніж в удаваній побожності вправлятись.

Коли усіх п'яниць поглинуть має пекло,

Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

208

Найкраще пить вино у віці молодім,

Укупі з милою, з товаришем своїм.

Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,

I пить без просипу — єдине щастя в нім.

209

Доволі мріяти про барви й аромати,

Гидкого й доброго у всесвіті шукати!

Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя,

А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!

* Священна криниця.

210

Ця піала вина — всіх вір і раю варта,

А крапелька його — вінця Китаю варта.

Всіх радощів життя ця дивна гіркота,

Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

211

У час, коли роса тюльпан укриє сиво

Й фіалка хилиться, трави таємне диво,

Як любо глянути на пуп'янок зелений,

Що зборочки свої підтикує дбайливо!

212

Під старість хилиться і кипарис гіллястий.

Мій вид гранатовий зробився попелястий.

Чотири підпірки і дах мого буття

Вже похилилися й загрожують упасти.

213

Про вчора не гадай — воно навік зів'яло,

Про завтра не журись — воно ще не настало.

Минуле й завтрашнє — підпора ненадійна!

Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!

214

Це так, ніколи я тверезим не буваю

I в Ніч Призначення дарма часу не гаю:

На бочку спершися, уста в уста із кухлем,

Я шию глечика із рук не випускаю.

215

Тверезий, не картай хмільного чоловіка!

Наскучила йому непрохана опіка.

Ти гордий, що не п'єш, але вершиш ділами,

Що проти них ніщо найгірша пиятика!