Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Рубаї

Хайям Омар

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Рубаї - Хайям Омар - Страница 11

Изменить размер шрифта:

240

Чому оплакуєш майбутні недогоди,

Даремно завдаєш душі і серцю шкоди?

Втішайся світом цим, бо створено його

Без тебе, друже мій, і без твоєї згоди!

241

Якби Творцем я був, я б ці коловоротні

Мінливі небеса у світові безодні

Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди

Могли сповнятися бажання благородні.

242

О мудрий, подивись, як дітлахів громада

Дорожню куряву трусить під ноги рада!

Скажи, щоб стереглись топтать її: то прах

Очей Парвізових і мозку Кай-Кубада.

243

Я п'ю щодня вино — і все здається мало;

Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.

Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,

Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.

244

Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,

Усі плоди його недоум пожинає.

Неси ж мені того, що розум відбирає, —

I може, й нас тоді цей вік не занедбає!

245

Юсуфом нареклась троянда у садочку,

Вказавши на свою барвисту оторочку.

«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»

«Глянь, — каже, — на мою розтерзану сорочку!»

246

З вином і милою в руїнах жить, не знати

Надії на той світ, ані страху відплати!

Від чотирьох стихій звільнившись, віддали ми

В заставу за вино і душу, й тіло, й шати!

247

Усе, що в світі є, пуста мана.

Той не аріф*, кому це новина.

Звільнись од мудрувань, присядь із нами,

Веселим будь і не цурайсь вина!

* Мудрець.

248

З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.

Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.

Я кращим, аніж є, зробитися не можу,

Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.

249

Я б за старе вино не взяв нову державу!

Воно єдине путь тобі покаже праву.

Цей жбан — коштовніший за царство Ферідуна,

А черепок його — за Кай-Хосрова славу!

250

Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,

Звучить невесело ранковий півня клич?

У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно

Минає ще одна неповоротна ніч.

251

Серед невігласів, упевнених, що путь

Знання правдивого лиш їм відкрита, будь

Ослом, як і вони, бо довговухі судді

Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.

252

Цей глек, як і мене, колись любов проймала,

В кайдани кучерів розкішних завдавала.

Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки, —

Рука, що дівчину за шию обіймала.

253

Я прагну свіжості рожевоюних щік,

Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,

В усьому сущому волію частку мати,

До того, як у прах я повернусь навік.

254

Хайяме, ти хмільний щодня бредеш — радій же!

З місяцевидою ти річ ведеш — радій же!

Все, що на світі є, спадає в небуття!

Ти міг би прахом буть, а ти живеш — радій же!

255

Пий, поки сила є, душею не болій!

Не згадуй давнього, відмовся від надій!

Із цього захистку хвилинного в дорогу

Й зерна ячмінного не візьме багатій!

256

Хай буде радістю тобі хвилина кожна!

На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна

Данина Небові — гріхи й покути? Треба

Од світу брати все, що тільки взяти можна!

257

Я спав — і от мудрець мені у сні прорік:

«Немає радощів для заспаних повік!

Соннивче, ти забув, що сон — подоба смерті?

Збудись, бо прийде час — і ти заснеш навік!»

258

Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,

Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди?

Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову

Повітря видихнуть, що увібрав у груди?

259

Творець, благослови мене добром твоїм,

Щоб я не дякував за той кусок, що їм,

Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,

Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

260

Тюльпани та троянди пурпурові —

Тим пурпурові, що зросли із крові

Мужів великих. А ота фіалка

Із ока дівчини зросла в діброві.

261

Як тільки ранок прожене пітьму,

Я знову келих із вином візьму.

Відомо, що в вині є гіркота…

Це значить: істина сама в ньому.

262

Душі жалобного не накидай убрання,

Із книги радості не припиняй читання,

Пий келихом вино, сповняй свої бажання,

Бо може статися, що мить оця — остання.

263

На Долю нетривку не покладай надій

I Часу гострий меч розпізнавати вмій!

Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,

Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.