Критика - Страница 3

 ./

Оригинальные материалы расположены на авторском сайте:http://konura-x.narod.ru/nachalo.htm

Критическая статья – ответ на рассказ А. Гайдара "Обрез" от современного инженера-оружейника.  В данной статье автор подвергает критике некоторые распространенные современные представления о боевых качествах нарезных обрезов в сравнении с другими видами ручного стрелкового вооружения, сравнивает тактику применения автоматического и одноручного неавтоматического оружия, затрагивает социальные вопросы, касающиеся ношения "короткоствола". А также описывает боевые характеристики обреза винтовки Мосина калибра 7,62 мм.    Статья представляет собой отредактированный вариант главы №6 романа "Трудно жить в России без нагана".

В этой книге исследуются вопросы ложных представлений о мире, которые мы усваиваем в процессе социализации. Культура учит нас не только поведению, но и мышлению и чувствам. Это достигается посредством языка, норм и правил, мировоззренческих позиций, ценностей. Выбраться за пределы этой иллюзии крайне проблематично, но эта книга поможет читателю попасть в сумеречную зону общества.

«В том колоссальном успехе, которым пользуется к России ибсеновский Бранд, поражает в особенности одна черта: восторженное поклонение относится в данном случае не столько к Ибсену, сколько к самому Бранду, успевшему за короткий срок стать героем нашего времени, идолом русской интеллигенции…»

«Статья Л. М. Лопатина о моей книге еще не кончена; но, как ни странным это может показаться с первого взгляда, именно это обстоятельство побуждает меня поторопиться напечатанием настоящей заметки. Я в высшей степени дорожу мнением моего уважаемого друга и потому желал бы, чтобы в дальнейших его статьях оно в самом деле относилось к мыслям, мною высказанным. Поэтому я вынужден обратить его внимание на их действительный смысл…»

Куда, куда же катится наш мирК нему, к нему давно каждый привык.

Далее — очередной выпуск рубрики «Год Шекспира». Рубрике задает тон трогательное и торжественное «Письмо Шекспиру» английской писательницы Хилари Мантел в переводе Тамары Казавчинской. Затем — новый перевод «Венеры и Адониса». Свою русскоязычную версию знаменитой поэмы предлагает вниманию читателей поэт Виктор Куллэ (1962). А филолог и прозаик Александр Жолковский (1937) пробует подобрать ключи к «Гамлету». Здесь же — интервью с английским актером, режиссером и театральным деятелем Кеннетом Браной (1960), известным постановкой «Гамлета» и многих других шекспировских пьес. Перевод Елены Малышевой. Завершает рубрику — глава из поэмы американского поэта Хаима Плуцика (1911–1962) «Горацио» в переводе Антона Нестерова. Вот что он пишет, среди прочего, в своем предисловии: «…в глазах датского двора и народа Дании Гамлет — всего лишь убийца законного властителя, а история, рассказанная Призраком, никому, кроме принца и Горацио, не известна. Свидетельство Горацио — последнее и единственное оправдание принца. И на этом Плуцик строит свою поэму».

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли таємні товариства малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в Лісовій пісні зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це селянська нація ? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний український проект і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках України, яку ми втратили . Ключем до неї стає розкритий О. Забужко код Лесі Українки . Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма прихованої війни, яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури… * * * Книга пані Оксани сама по собі годна свідчити, що та висока українська культура, якій вона присвячена, ще не є, дякувати Богові, тільки нашим спомином Леонід Ушкалов

У чому все-таки причина дотеперішньої загадкової абсолютности постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ-себе запрограмував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до дантівського? Які метафізичні смисли земної історії чаяться зашифрованими в Шевченковому тексті, коли підходити до нього з ключем не тільки християнської філософії та європейського романтизму, а й традиційної української демонології? Чи існує в історії національна версія християнської есхатології — колективного гріха й колективної покути? На ці та інші питання шукає відповіді Оксана Забужко в своїй книжці, котра стала однією з найголосніших подій сучасної української гуманітаристики.