Розшук - Дмитренко Юрій - Страница 60

Відповідь Шерстюка дала б можливість розвивати версію далі. Завагін ще не знав — Карий вже встановив: Іванюта був у лісника буквально за кілька годин до його арешту.

— А куди б він подівся? — відказав Шерстюк, і Завагін зрозумів — цей розповість усе. І це справді було так.

Після арешту Шерстюк розгубився, його не залишала думка про те, що на ньому “висить” Заєць, як часто повторював Психолог, і цей похмурий, жорстокий чоловік, пригнічуваний постійним очікуванням кари, вирішив розповісти все. На такий ефект своєї психологічної обробки Танченко зовсім не розраховував.

— Діватись йому нікуди, він же думав — у тайнику документи, гроші.

— Чому загинув Зайцев?

— Хотів з гри вийти один, як тільки довідався про арешт Іванюти. А тут — ми. Я не хотів його вбивати. Спочатку думав тільки провчити. Психолог же сказав, не заводься, він скажений, уб’є. Краще приспимо його, потім — поговоримо. Я і приспав…

— Навіщо вам був потрібен Іванюта?

— Не він, його золото. У нього тут десь ще є тайник. Ми хотіли вислідити. Там має бути багато золота, дуже багато. Психолог казав, що воно буде наше, треба тільки зачекати.

Двері відчинились, швидко увійшов Істоменко, мовчки поклав перед Завагіним протоколи. Той швидко переглянув їх.

У незнайомцеві, який давав йому золоті монети, Махач упізнав Танченка.

Істоменко, перезирнувшись з начальником, мовчки вийшов.

— Звідки у Танченка золото? — продовжував Завагін.

— Як звідки? Іванюта дав, за деякі послуги, ми допомогли йому змінити прізвище і добути готівку.

— У Хрінюка?

Шерстюк кивнув головою.

— Хто залишав на місці злочину золоті монети і навіщо?

— Психолог. Він хотів навести вас на слід.

— Нас на слід? Це ж навіщо?

— На слід Іванюти, він так казав: Іванюта відчує переслідування, запанікує, буде втікати і виведе нас на свою схованку.

— А потім?

— Не знаю, забрали б у нього скарб. Психолог говорив, навіщо дилетанту золото? Він з ним все одно нічого не зробить. Був переконаний — відберемо у Іванюти все.

— Ви один раз укололи Зайцева?

— Один… У мене була тільки одна заколка.

— А інші?

— У Психолога, він мені тільки одну дав. Я її постійно носив з собою на всякий випадок. У лісі ж усі мені віддав, як сам ішов у засідку.

Завагін підвівся, обличчя його було усміхнене.

— Ваша відвертість мені сподобалась. Ви, скоріше всього, не винні в смерті Зайцева. Доза яду з однієї голки не смертельна. Його ж укололи ще двічі. В інше місце, пізніше. І коли ви говорите про голки правду, то це, схоже, зробив Психолог.

Завагін натиснув кнопку виклику конвою. Приголомшеного, розгубленого Шерстюка вивели.

37

Собака-шукач взяла слід одразу, та через кілька хвилин сержант-кінолог доповів:

— На березі озера слід обривається. Схоже, він сів у човен і переплив на той бік.

— На тому боці непрохідне болото, — відказав на це Карий. — Доведеться повторити його маршрут.

Ще через годину сержант працював насосом, час від часу змахуючи з чола краплини поту. Вівчарка з цікавістю спостерігала, як з безладної купи гуми починали повільно вимальовуватись обриси надувного човна.

На той бік відправились вп’ятьох: Карий, експерт, кінолог та два знам’янчани-оперативники на веслах.

За якийсь час дістались до протилежного берега. Власне, берега, як такого, не було. Далі починалась мілина, потім — болото.

— Які вже тут сліди, — зі смутком у голосі, тихо, ні до кого не звертаючись, мовив експерт, безнадійно роздивляючись похмурий краєвид.

— І все ж він міг утекти десь сюди, — сказав Карий. — Давайте пройдемо понад болотом, — звернувся до знам’янчан. Ті розвернули човна. Вдивлялися у гнітючі зелено-чорні обриси болотистого берега, Карий прагнув здогадатись, куди міг подітись утікач? Болотяні невисокі трави, навіть не рогоза й не очерет, а тільки низькорослі, та ще ряска подекуди. Але ось вдалині з’явився очерет. Значить, тут є дно? Проте минуло добрих півгодини, поки вдалося серед болота й мілин розшукати безпечний фарватер, як висловився колишній моряк-чорноморець, експерт, з цікавістю вдивляючись у зелень несподіваного оазису серед цього мертвого болотяного царства.

— Там далі навіть деревця. Острів, чи що? Знову плавун? — висловив припущення кінолог.

Це й справді було схоже на невеликий острівець. Бо вже кроків за десять очерет не ріс і знову очам відкрилась болотяна пустеля.

Вирішили обстежити оазис на болоті ретельніше. І не даремно. Натрапили на твердий берег. Тут на розшукувачів чекала цікава знахідка — продірявлений, напівзатонулий невеликий надувний човен.

Експерт зробив кілька знімків острова і знахідки. На острівець Карий висадився першим. Він виявився не таким уже й малим. Було важко зрозуміти — острів це, чи вцілілий берег. Почали обстежувати. Наполохали кількох велетенських бобрів, які, плюхнувшись в озеро, відпливли недалеко, висунули цікаві вусаті мордочки з води й здивовано спостерігали за людьми. Бачили вони їх не так часто.

Експерту знову поталанило. Він знайшов місце, де Іванюта відпочивав, і мав тепер змогу зняти відбитки його взуття. Поруч валялася обгортка з шоколаду.

— Він був тут ще вранці, — сказав упевнено експерт. — Ми відстаємо від нього годин на вісім–десять.

Підійшов кінолог, який вже встиг обійти острівець.

— На острові нікого немає, він подався через болото в ліс. Там далі, схоже, є стежина. Але йти — небезпечно, я сунувся — і ось бачите, по пояс.

І дійсно, сержант стояв з винуватим обличчям, в наспіх очищеному від болота брудному одязі.

— Що ти пропонуєш?

— Треба пробувати йти, там подекуди є купини. Він же пройшов.

— Ти теж пробував, — Карий посміхнувся. — Ходім подивимось.

Мовчазний лейтенант з карного розшуку рушив слідом.

Підійшли до краю острова, далі знову починалось болото, десь далеко зеленів Чорний ліс.

— Кілометрів два буде, може, й менше, — сказав сержант.

Карий увімкнув рацію і коротко переповів Гурбі обстановку.

— Висилайте негайно оперативну групу на той бік болота, прочешіть ліс. Там повинні бути сліди Іванюти. Попередьте дружинників і міліцію в навколишніх селах. Як же так трапилось, що ніхто не знав про оцей острів?.. Як не було? А звідки про нього довідався Іванюта?.. А якщо прохідне?.. Ні, ми будемо пробувати… Це було б чудово. А є така можливість… Давайте.

Карий вимкнув рацію.

— Ваш начальник обіцяє прислати вертоліт. З нього продивимось стежку. Як, іде?

— Даремно, зараз на болоті хоч якісь сліди можуть бути, а вертоліт тільки шуму наробить і вітру, все знесе від пропелера. Хай політає краще над лісом. Якщо Іванюта ще там, це його налякає, змусить зачаїтись, нам це зараз і треба, — сказав експерт.

Карий знову зв’язався з Гурбою.

— Ми спробуємо самі, займіться лісом по той бік болота. Сліди там повинні бути.

Тим часом мовчазний лейтенант виламав чотири довгі жердини, роздав їх своїм супутникам і намірився було вже йти. Та його випередив експерт:

— Я піду першим.

За ним Карий.

У цей час над лісом прострекотів вертоліт.