Розшук - Дмитренко Юрій - Страница 51

— А ти чим порадуєш? — це вже до Карого.

— Зачіпка є. Склали фоторобота того, хто приходив до Зайцева у гуртожиток. ЕВМ відібрала 12 кандидатур. Всі фото показав Істоменко черговій у гуртожитку. Вона відклала фотографію добре відомого нам Танченка. Він зараз на волі. Невдовзі після арешту Іванюти зник з місця проживання. Можливо, тут є якийсь зв’язок? Оголошуємо розшук?

Після цих слів усі збадьорилися. Це вже був успіх, вийшли на конкретну людину. І хоч проти Ігоря Танченка, відомого у злочинному світі як Психолог, поки що ніяких доказів не було, проте кожен відчував: випадковим збіг двох виняткових обставин бути не може. І коли Танченко зник незадовго після зустрічі з Зайцевим, то в нього на це були причини.

— Що ж, — сказав Завагін, і у його голосі всі відчули бадьорі нотки. — Тепер давайте поміркуємо, хто чим займеться. — Карий зрозумів: лише зараз і почнеться розмова, заради якої зібралась група…

18

Тільки тепер, коли сонце заховалося за лісом і його скупе проміння злегка підфарбовувало край неба, Іванюта знову відчув голод. Пошкодував, що не прихопив у лісника більше харчів.

Виїхав у поле. Сутеніло швидко. Набачив удалині скирту, повернув до неї. Доведеться ночувати голодним. Мабуть, даремно не ризикнув одразу податися до тайника. Там гроші, документи. Втім, можливо, це й краще. Може бути, що Лита могила під наглядом. А йому тепер треба бути обережним. Тому і вирішив розшукати спочатку Панасюка. Потім — усе інше. В такому становищі, як у нього, без помічника не обійтись.

З поля війнуло прохолодою, насувалась осіння ніч. Іванюта вибрав у скирті заглиблення, заштовхнув мотоцикл, прикидав соломою. Відійшов. Начебто не видно. Що ж, нехай поки що побуде тут. Може, знадобиться. Жаль, бензин закінчується.

А звідси до Литої могили неблизько. Тепер, через кілька днів після втечі, де-де, а в Чорному лісі під самою Знам’янкою його навряд чи чекатимуть. Коли ж “приятелі” почують про втечу, обов’язково шукатимуть зустрічі. Кортітиме позбавити його тяжкої ноші скарбу. Доки вони не знають, де заховані монети, доти й можна їх використовувати. Це, звичайно, небезпечно, та іншого виходу не бачив.

Йому потрібні були документи — нові, чисті. Ті, що залишилися в тайнику, його тепер не влаштовували, бо про них знали ще й Танченко, і Шерстюк. Можна було користуватись ними у самому крайньому випадку. Нові ж, надійні, міг зробити тільки Панасюк. Тепер Олега зовсім не обходить, як той це робитиме. Він переступив ту грань, яку підсвідомо визначив для себе раніше, утішаючись думкою добути гроші чесним шляхом. Але де тепер шукати Панасюка?

З такими думками, глибоко провалюючись у солому, Іванюта карабкався на гребінь високої скирти, де вирішив заночувати. Тут, на горі, було ще холодніше.

Мить постояв на вершині скирти, роззираючись довкруг. До найближчої лісосмуги, а значить і дороги, було метрів тридцять. Навколо, наїжачившись стернею, широко розкинулось поле, на яке накочувались фіолетові сутінки.

Зарився поглибше в солому, ліг горілиць, тільки над обличчям залишив своєрідний колодязь, крізь який бачив високе небо, де починали загоратись далекі іскринки зірок.

День згаяв марно. Панасюка, єдиного з трійці його небезпечних знайомих, про кого знав, де працює, і якого він ще міг би, здавалося йому, прихилити до себе, не розшукав. Скоріше всього, вони відразу після його арешту зникли. Далеко навряд чи наважаться податися. Шукати їх треба десь біля лісу. Не може бути, щоб не навідались до тайника, не пробували відшукати монети, які, як вони впевнені, десь там заховані. Пригадалась цікава розмова напередодні арешту.

Саме розділили гроші Хрінюка й увечері сиділи у ресторані Південного залізничного вокзалу.

Шерстюк, як завжди, відмовчувався, Панасюк пив чарку за чаркою коньяк, поки в нього не відібрали пляшку. З цього й почалося. Психолог гримнув:

— За грати захотілось?! Нализуєшся тут!

Тоді Панасюк і сказав:

— Як не бігатимемо, а всі там будемо. Це я з власного досвіду знаю. Тільки десь промахнемось…

— Усіх не візьмуть, — буркнув тоді Шерстюк.

— Для початку й одного досить, — відповів Олег. І тоді Психолог сказав:

— Треба домовитись, як і що робити, коли хтось попадеться й не зможе, ясне діло, про це попередити інших.

— А що там домовлятись? Тікати треба. Нору шукати, — скептично сказав Панасюк.

Тоді Іванюта запропонував створити своєрідну чорну касу, тайник, на той випадок, коли комусь доведеться переховуватись. Наготувати там гроші, золото, документи.

Про тайник він повів мову не випадково. Хотілось пересварити трійцю. І думав зробити це так. Панасюку й Шерстюку сказати, що Психолог потрапив у міліцію, а значить, його долю можна розділити. Психологу ж натякнути, як його хочуть одурити. Поки б вони там розбирались, Іванюта розраховував забрати з острова золото й зникнути. Але до того йому потрібно було обміняти якомога більше монет на гроші.

Тоді, пригадується, він зробив жест і виділив для тайника десять монет. По три вклали інші. Потім — одяг, документи, гроші на всіх. Заховали все в одній з підземних галерей Литої могили. Але чи були вони там після його арешту?

Могли й не прийти, боячись, що він викаже схованку міліції. Не передбачиш їх вчинків, гадай тепер. Чи не поспішив він з поїздкою у Польове? Чи не краще було б спочатку до тайника навідатись? Втім, без Панасюка йому не обійтись. Скільки він був у міліції? Чотири дні? Про арешт спільники могли й не знати. Свою поїздку до Знам’янки він їм вмотивував необхідністю поговорити з Крячком. Якщо вони не знають про арешт — до тайника не сунуться. В такому випадку він скористається тайником сам, хоч це і небезпечно.

У Знам’янці він мав бути три дні. Навряд чи дружки йому повірили б. Тому не виключено, що стежили за ним. Та що це він! Геть заплутався у власних думках.

Іванюта сердито повернувся на бік. Після втечі, здається, став тугіше міркувати. Чого б це?

Одне розумне рішення все ж таки можна сьогодні прийняти: завтра ж слід побувати біля Литої могили. З тим і заснув.

19

Завагін розмірковував. Вбивство Панасюка біля Литої могили свідчило: у Чорному лісі було або ж є щось привабливе для Панасюка і його вбивці. Це по-перше. По-друге, раз Іванюта украв мотоцикл і намагався від’їхати від Чорного лісу якнайдалі, чи не міг він зробити це після того, як застав Панасюка біля схованки? Був той його спільником чи ні? Зрештою, на Панасюка біля Литої могили могли наштовхнутися зовсім чужаки, тобто випадкові свідки того, як він, скажімо, розпаковував ящик.

Доведеться ще раз обстежити місцину навколо озера, та й у районі Литої могили не завадить усе ретельно обдивитися.

Задзвонив телефон. Завагін взяв трубку, вислухав. Кілька разів крутнув диск, набираючи номер Карого.

— Зайди до мене.

Максим увійшов через кілька хвилин. Запитально подивився на Завагіна, намагаючись здогадатись, приємна буде новина чи навпаки. Помітивши іскорки радості в очах начальника відділу, полегшено зітхнув: не інакше, як справа зрушила з місця.

— Дзвонив дільничний з Польового. Бачив у селі Іванюту. Той був на мотоциклі. Більше того — крутився біля агрохімлабораторії, посилав туди хлопчика за Панасюком.

— Отже, він розшукував Панасюка. Значить, ми розмірковували правильно — вони знайомі.

— Це не головне. Якщо Іванюта був у Польовому, то, виходить, не знав, що того вбито. Значить, до смерті Зайцева-Панасюка він непричетний.

Максим проаналізував інформацію. Радості з неї було мало. Виходило — крім Іванюти, в справу з золотими монетами вплутувався хтось дотепер невідомий. Хоча — чому невідомий? А Танченко? І він сказав уголос:

— А Танченко? Може, він?

Завагін підсунув до себе розкриту справу.

— І я думав над цим. Ось бачиш — ще раз передивився все про Танченка. Мені здається, на вбивство він не піде. Підводити себе під розстріл не захоче.