Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон - Страница 42

Капуста, ледь сформувавшись у качани, піддалася атаці паразитів. Огірки загинули як один після нездалого дрібного дощику. Помідори, не встигнувши почервоніти, темніли і опадали. Подружжя спробувало влаштувати пляж на березі неглибокого місцевого озерця, але не витримало конкуренції з коровами. Нарешті, одного разу у липні Богдан і Люська переглянулися, переморгнулися, за півгодини зібрали речі і, узявши під пахви Дениса, подалися додому.

Залишок літа пройшов чудово. Дощові дні чергувалися із сонячними, Денис пускав кораблики по асфальтових калюжах біля під’їзду, Богдан і Люська по черзі ходили в театр на гастролерів і у відеосалони, де крутили, крім третьорозрядних американських бойовиків, численні серії «Анжеліки». Богдан знову зайнявся дисером, а Люська слухала англійські касети.

Так закінчився серпень, і настав час збирати картоплю.

Люська їхати в село відмовилася навідріз — вона влаштовувала Дениса у садок, і за біганиною по чиновниках і лікарях не бачила світу білого. Кидати врожай на полі було шкода — тільки колорадських личинок визбирали не менше трьох тисяч. У суботу другого вересня Богдан піднявся затемна, узяв рюкзак і поїхав на вокзал — один.

Подорожувати на самоті виявилося несподівано приємно. Богдан подрімав в електричці й ледве не проспав свою станцію, потім, не чекаючи автобуса, вдало зупинив попутну вантажівку і вже близько одинадцятої ранку входив у здичавілий за півтора місяці двір.

Трава стояла ледве не по пояс. Клумби і грядки окуповані були нереможеними бур’янами, два абрикосових саджанці засохли. Зате картопляне поле мало на диво пристойний вигляд — посохлі хвостики бадилля дисциплінованими рядами тягнулися до самої вбиральні, і бур’янів серед них майже не спостерігалося.

Передихнувши і перекусивши, Богдан узявся за лопату. Перший же пробний «тик» вивернув на поверхню три великі золотаво-коричневі картоплини.

Богдан підбадьорився. Поле, кинуте на поруки долі, виявилося чесним і незлопам’ятним: картоплі було багато, і майже вся — велика, міцна, біла на зрізі. Богдан стер руки до крові, але не відразу це помітив. На обід зварив у каструльці картоплю в мундирах і довго смакував, вдихаючи пару, водячи по гарячих картопляних зрізах скибочкою вершкового масла. Йому здавалося, що нічого смачнішого він у житті своєму не пробував.

Усе побачилося в новому світлі. Стомлюючі поїздки, прокляті жуки, автобуси й електрички — усе наповнилося змістом. Богдан дивився на город, вкритий купками картоплин, що підсихають, і мимохіть щасливо посміхався, наче відвідувач Лувру.

Настав вечір. Богдан, морщачись від болю в спині, збирав картоплю в цебра, а потім у мішки. Усю зібрати не встиг — стемніло. М’язи боліли, долоні саднили. Богдан скип’ятив собі чаю і відкрив банку кільки в томаті.

Посередині двору догоряло картопляне бадилля. Богдан сидів, дивлячись у вогонь, ні про що не думаючи. Слухав, як повільно відпочиває, заспокоюється стомлене тіло. Навколо стояла темрява, якої ніколи не буває в місті, — абсолютна пітьма, вікна далеких сусідських будиночків не світилися, місяця не було, тільки зірки проглядали в розривах хмар. Жевріло вугіллячко. Шелестів вітер листям безплідних сливових дерев, далеко — може, у сусідньому селі — гавкав собака…

А потім замовк. І в згуслій тиші й темряві Богдан раптом підняв голову — і його ніби морозом обсипало.

Легкі швидкі кроки. Шелест сухої трави. І лемент — ледь чутний, нелюдський лемент болю. Начебто здихає придавлений подушкою птах.

Богдан підхопився. Намацав на поясі ліхтарик, кинувся на город — на звук. Біла пляма світла тицялася вправо, уліво, вихоплюючи бадилля, розстелені на землі мішки, цебро, якусь ганчірку…

По городу йшов кіт — дуже великий. Богдан любив котів, Люська ледве не все літо підгодовувала трьох сусідських кішок, але цей ніс у зубах птаха: Богдан бачив, як смикається, гублячи пера, крило. Навіть заради любові й поваги до кішок Богдан не погодився б терпіти розбій на власному городі.

— Ах ти поганець! — гаркнув Богдан. — Ану кинь негайно! Уб’ю!

Кіт повільно обернувся. Промінь ліхтарика уперся йому в морду — в обличчя. Богдан сахнувся.

Істота, що стояла перед ним, не мала до сімейства котячих жодного відношення. У нього були вузькі щілинки-очі, що дивилися осмислено, злобливо, глумливо. Носа не було. Зате рот, у якому усе ще тіпалося тільце птаха, був вертикальний, права і ліва щелепи стискувалися, стуляючи схожі на гачки зеленуваті ікла.

Богдан упустив ліхтарик. Відступив ще на крок — і спіткнувся об купку неприбраної з поля картоплі. Стояла повна тиша; ліхтар лежав на землі, посилаючи промінь у бік вбиральні, і поперек цієї світлової доріжки неквапливо ковзнула тінь хижака з птахом у зубах.

Богдан підхопився. В одній руці у нього був ліхтар, у другій — величезна картоплина, підібрана машинально. Зубаста істота знову з’явилася в плямі світла; птах у його щелепах висів, мляво відкинувши красиву, чорно-білу, як у ластівки, голівку.

Богдан заверещав від жаху і відрази — і жбурнув картоплиною прямо в страшну пику.

Посипалися рідкі іскри — ніби на городі хтось намагався розпалити відсирілий бенгальський вогонь. Темрява завила хрипко й люто. Богдан повернувся і кинувся навтьоки — далі боротися з виродком нічного кошмару в нього не було ні сил, ні відваги.

Ніч минула тривожно. Зате вранці на городі не виявилося жодних слідів зіткнення… крім кількох чорних пір’їнок, що могли бути загублені й раніше ким завгодно і за будь-яких обставин.

Богдан спочатку соромився розповідати Люсьці про те, що сталося на городі.

Потім розповів ніби жартома, під виглядом анекдоту. Люська посміялася, але якось ненатурально, і на наступні вихідні запропонувала поїхати «на картоплю» разом.

Дениса вирішили залишити бабусям. Захопили якомога більше мішків, два візки на коліщатах, встали о п’ятій ранку і поїхали. Треба сказати, Богдан дуже красномовно описав Люсьці, як багато картоплі у них вродилося і як легко і приємно її копати. Тим більше потрясіння очікувало їх наприкінці шляху.

Усе залишалося на місці — замок на іржавих скобах, туалет зі старою клейонкою замість дверей, будинок, бур’яни і три сливи, ось тільки картопляне поле було перерите ніби зграєю оскаженілих кротів. Не залишилося ні картоплинки.