Яйцепос. Книга 1 - Брунька Дюк - Страница 69

Більш докладно я розповім про фізіологію й анатомію драконів у четвертому томі своєї майбутньої восьмитомної праці «Самовчитель колупання у ніздрі та інших цікавих точках Всесвіту».

Поки ж повідомлю тільки, що терентопські дракони мають довжину тіла від дзьоба до кінчика хвоста близько шести-семи метрів, із яких більша частина припадає на хвіст. Стоячи на задніх лапах, вони підносяться над землею всього лише на два з половиною – три метри, тобто співрозмірні з вершником на коні. Втім, це якщо вони приймають максимально вертикальну позу, наприклад, витягаються, щоб зазирнути за високий паркан або там зарості, а зазвичай при ходьбі й бігу їхній тулуб розташований не вертикально, як у пінгвінів, а горизонтально, як у курок, і голова знаходиться на рівні обличчя високої людини. Розмах крил у польоті – до шести метрів. Мабуть, не треба пояснювати, що мова про дорослі особини; драконенята, зрозуміло, менші. Це не величина гори; і пагорбом таку порівняно невелику істоту не назвеш. Хіба тільки горбочком.

От, для прикладу, як описує англійський лицар Томас Мелорі у своєму епосі «Смерть Артура» битву лицаря Ланселота Озерного (або ж Ланчелота, Ланкелота, Ланцелота – є різні варіанти написання його імені), іменованого також Лицарем Воза, із драконом:

«І от коли вони прийшли в каплицю й віддали дяку Богові, і всі, скільки там було народу – і вчені й прості, сказали так:

– Сер лицарю, раз ви врятували цю даму, урятуйте тепер нас від змія, що живе он у тій гробниці.

Тоді сер Ланселот узяв свій щит і сказав:

– Сери, проведіть мене туди, і що в снагах я буду зробити з милості Божій і вам на користь, те я зроблю.

Коли ж сера Ланселота туди привели, він побачив на могильному камені золотими буквами напис, який сповіщав: "Сюди з'явиться леопард королівської крові й уб'є цього змія. І цей леопард породить у тутешньому краї лева, що той лев перевершить усіх лицарів на світі".

От підняв сер Ланселот надгробну плиту, і виповз назовні жахливий, мерзенний дракон, що вивергає з пащі скажене полум'я. Тоді сер Ланселот оголив меч і довго бився з тим драконом, і під кінець, після довгих і тяжких зусиль, сер Ланселот дракона вбив».

Отже, зверніть увагу: дракон перебував у гробниці, тобто в людській могилі, що ті порожнечі створюються під розмір людського тіла. Тож, якщо дракон зміг там поміститися, значить, він був не більший за людину, а якщо більший, то всього на кілька сантиметрів. Таку істоту не назвеш гігантською. Навіть у Терентопії дракони більше. Втім, можливо, що Ланселот бився не з дорослою особиною, а із драконенятком. І проте ясно, що дракони не були велетенськими, як гори. Такими їх зробила уява більш пізніх, ніж Мелорі (який жив у XV столітті), авторів. За твердженням британської ж письменниці Джоан Роулінґ, авторки всесвітньо популярного епосу про Гоґвортс, найбільшими серед драконів є представники виду український залізопуз (Ukrainian Ironbelly). Мені – каже Автор цих рядків – як мешканцю України безумовно втішно, що наших драконів британська вигадниця визнала найбільшими у світі, проте треба чесно визнати, що то лише її фантазія.

☼ ☼ ☼

В юрбі, що зміїлася до білетера, каменіанський шорсткий екскурсовод угледів знайомі фізіономії завсідників Стайні Опери та Балету, які були його, можна сказати, соратниками за прослуховуванням серйозної музики. Серед них:

православний патріарх Жорикбурзький і всея Терентопії Іполит Четвертий;

маг і авіатор Акмус;

колишній банщик-стахановець, а нині пенсіонер та директор музею імені самого себе Ілля Шнапс;

лицар Напівкруглого Столу Річард Левове Копито;

бібліотекар Бізончик Солом'яний;

касир турагентства «Рятівна Бджола» Джульєт Грошенятко.

Привітально кивнувши цим своїм знайомим, дракон прилаштувався до хвоста черги.

А незабаром, торохтячи панциром у кузові механічної тачки, прибув і Вакула Охрімович, який прилаштувався до хвоста Інокентія Карловича.

Торгівля в мужчинки з металевим зубом ішла жваво, і від його лотка віялом розходилися обілечені, стискаючи в пальцях заповітні папірці.

Дракон потроху дріботав за попередустоячими, а позаду новоприбулі зліплювалися в продовження черги...

Нарешті дзьоб дракона опинився перед лицем мужчинки-обілечувача.

– Мені один квиток в останній ряд біля проходу, – попрохав Інокентій Карлович торговця, знімаючи маленький гаманець із дужки окулярів. (Оскільки дракон не носив одягу й не мав на тілі кишень, то гаманець, щоб не тримати в дорозі лапою, підвішував біля скроні до дужки окулярів за допомогою маленького гачка).

– Еее... – мекнув квиткопродавець, сполотнівши.

– Що з вами? Вам зле? – затурбувався Інокентій Карлович, бачачи, що мужчинка виглядає так, начебто зараз гепнеться в непритомність.

– Еее... В останній? Біля проходу? Це можна, – погодився балансуючий на грані непритомності мужчинка, вибираючи квиток. – Сто шурхотиків.

– Скільки? – перепитав екскурсовод, вирішивши що недочув.

– Сто.

– Ох!

– Що «ох»? Не хочете – не беріть. Наступний!

– Я візьму, – сказав дракон, відраховуючи купюри й радіючи, що їх вистачає. – Тільки що ж так дорого? Зазвичай квитки в Стайню коштували в п'ять разів дешевше.

– Зате цей концерт ви довго не забудете, – заспокоїв його торговець, узявши гроші з пазурів дракона тремтячими пальцями й перераховуючи отриману суму.

– Вибачте, я хотів би уточнити... А то на афіші забули надрукувати... А на якому інструменті маестро Трал...

– На різних, – перебив дракона мужчинка й, вручивши квиток, перекинув свою увагу на Нетребенька:

– А тобі, дядько, в який ряд?

Він так діловито й зосереджено обілечував коваля, що Інокентій Карлович засоромився відволікати його подальшими розпитами, вирішивши, що на концерті про все довідається.

Сховавши квитка у гаманець і підвісивши його до дужки окулярів, відійшовши подалі від лотка, щоб не здути з нього решту квитків змахами літальних кінцівок, дракон побіг (у настільки ранній час транспорту й пішоходів на вулицях майже не було, так що перешкоди бігу були відсутні), розігнався до злітної швидкості, розгорнув крила, відштовхнувся сильними ногами від бруківки, замахав шкірястими вітрилами, підняв себе над дахами, і неметушливо упурхав у напрямку Каменіани.

При віддаленні такого покупця продавець квитків повернувся із блідості в рум'яність і припинив тремтіти.

Жорикбурзькі хронометри ще не прокукурікали й десятої години ранку, а вже квитки в Стайню Опери та Балету були розпродані, і лисуватий мужчинка, відмахуючись від тих кому не вистачило, мовляв, відстаньте, більше немає, склав свого столика і від Івана Никифоровича Фальстафа пішов...

☼ ☼ ☼

За той період часу, який відокремлював цей розпродаж від самого концерту, дракон Інокентій Карлович устиг:

1) обслужити дві екскурсії (групу жорикбурзьких школярів із учителем географії зі школи імені Арістофана й групу ченців, котрі приїхали зі Святозаврівського монастиря, що в Задвірпольскій області);

2) написати (точніше надрукувати на друкарській машинці) пару сторінок чорнового варіанта новели «Ну й сіть із тобою!», за мотивами вчорашніх подій, тобто битви з лицарем Аркадієм;

3) помузикувати на клавесині;

4) намалювати начерк натюрморту із шахами й ромашками.

З олівцем у пазурах його й застав Гавриїл Святославович, котрий прибув в урочистій краватці в червоно-білу смужечку, що те розцвічення, на його думку, гармоніювало з його рожевим тілом. Краватку цей безхребетний громадянин пов'язав не для того, щоб покрасуватися, адже в брезентовій кишені із землею не тільки краватки, але й самого Гавриїла Святославовича не буде видно. Просто він уважав, що не зовсім пристойно редактору журналу відвідувати театр цілковито голим. Краватка – яка-ніяка але, можна сказати, одежа. Храм мистецтва ж, а не лазня. Щоб краватка не забруднилася в землі, вона була запаяна у прозорий поліетиленовий чохол, і так, разом із чохлом, пов'язана на тіло цього дивного громадянина. Краватка зазвичай пов'язується на шиї. Сказати, що й у Гавриїла Святославовича краватка була пов'язана саме там, було б дивно. Адже він був люмбрикусом, а в люмбрикусів немає ший. Шиєю називається частина тіла, діаметр котрої менший за діаметр тулуба. Але в люмрикусів усе тіло має однаковий діаметр, і немає на нім такої ділянки, котра була б, так би мовити, більш шийною, аніж усе решта. Отже увесь Гавриїл Святославович виглядав, начебто одна суцільна шия, довга й тонка. Тож скажемо, що краватка була пов'язана просто ближче до переднього кінця його організму.