Байки Харківські - Сковорода Григорий Савович - Страница 31

Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов'я, сказав йому:

— Доброго дня, пане спiваку.

— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.

— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.

— А чому ти мене звеш спiваком?..

Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <...>— пiсня.

С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.

Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.

С о л о в е й. О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неїа. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька:

<..........................................................................>б

Ж а й в о р о н о к. Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.

С о л о в е й. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.

Ж а й в о р о н о к. А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.

С о л о в е й. Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?

Ж а й в о р о н о к. Ой нi, не тягни мене в сад: сад — моя смерть, як це ти в ньому живеш?

— Годi вам, товариство, дурiти, — сказав, сидячи недалеко, Дрiзд. — Бачу я, ви народженi до дружби, але не тямите гаразд любити. Не шукай того, що тобi до вподоби, але того, що корисно твоєму приятелевi: тодi i я згоден бути третiм вашим другом.

Потiм кожен по-своєму заспiвали i затвердили цим вiчну в Бозi дружбу.

С и л а.

Цими трьома пташками визначається добра дружба. Дружби годi випросити, купити чи силою вирвати. Любимо тих, кого любити призначенi — так як їмо те, що належить нам за природою, а в природи для всякого дихання добрий будь—який харч, але не для всiх. І як не можна впрягти у воза коня iз ведмедем чи собаку iз вовком, так годi сподiватися, щоб не вiдiрвалося трухляве сукно, пришите до нового, а гнила дошка, приклеена до свiжої. Така ж неузгода iснує мiж двома людьми рiзної природи, а найбiльша неспорiдненiсть — мiж добрим та лихим серцем. Жайворонок iз Дроздом та Солов'єм товаришувати може, але з Яструбом чи Нетопирем — нi. Коли Бог роздiлив, чи хто з'єднає?

Премудра i прадавня є приказка: <..> Similem ad similem ducit deus — “Схожого до схожого наближає Бог". Одне лише неспорiднене для жайворонка: жити в саду, так само як солов'євi жити в степу. Це у еллiнiв звалося <...>в. У всьому ж іншому рівна схожiсть мiж ними <...>г.

Не слiд приневолювати товариша до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданiй нами приказцi перечить: треба, мовляв, i ворогiв любити. Безперечно, але дружба така ж сама, як i милостиня: багато що оточує центр престолу її. Всiм добродiйником бути можеш, але не повiрником. Інакше добродiйнi ми до рiдних та родичiв, iнакше — до гостей та подорожнiх. Бог усiм благодiйник, але не до всiх його слово: "Знайдеш Давида, мужа за серцем своїм"[47] , а лише до тих, хто серце своє поклав на вiру, про все вдячно вiрять, сподiваються i чують його: "Ви друзi мої" (15, Іван, до євреїв)[48] .

Щасливий той, хто хоча б тiнь доброї дружби зумiв здобути. Годi знайти щось дорожче, солодше i кориснiше. У Великiй Росiї про таке кажуть: "В поле пшеница  годом родится,  а добрый  человек всегда пригодится". "Де був?" — "У друга".— "Що пив?" —  "Воду, але це краще ворожого меду". Ходить i в Малоросiї приказка: "Не май сто рублiв, а одного друга". Але недогоден товариської любовi той, хто пiдносить щось вище дружби i не кладе її як нарiжний камiнь i пристанище всiх своїх справ та бажань.  Соловей iм'я  своє преславне вiддає добровiльно приятелевi. Солодка вода з товаришем, славна з ним безiменнiсть. Катон[49] сказав: "Пропав той  день, що  пройшов без користi". Але Траян (мало не Тит[50] ) iще яснiше: "O товариство! Згинув день мiй — нiкому я не прислужився!”

Будь-якiй владi, званню, чиновi, стану, ремеслу, наукам започаткування i кiнець — дружба, основа, вiнець i спiлка суспiльству. Вона сотворила небо i землю, зберiгаючи свiт свiтiв у красi, порядковi та злагодi. "Бог є любов...[51] ”

А хто захопився нею, той вищий цивiльних законiв i керується лише духом. "Кожен, хто в нiм пробуває, не грiшить" (І, Івана, глава 3, вiрш 7)[52] . "Закон не покладений для праведного, але для беззаконних" (1, до Тимофiя, глава 1, вiрш 9).

Нащо тягти труби водогону туди, де б'є чисте пиття, саме джерело — батько й голова всiх струмкiв. "Для пана свого стоїть або падає" (До римлян, 14, (вiрш 4)).

До цього роздiлу приводить нас богослов'я — одна iз трьох головних наук, що тримають життя у благоденствi. Навчителi цих наук звуться в Европi doctores. Єдиним предметом їхнiм є людина. Медицина лiкує тiло, юриспруденцiя страхом приневолює кожного до повинностi, а богослов'я з рабiв робить людей синами i друзями Божими, вливаючи в їхнi серця вiльне бажання до того, до чого цивiльнi закони тягнуть силою. "Тому ти вже не раб, але син..." (До галатiв, 4, (вiрш 7)). Чим бiльше таких у життi, тим щасливiше воно, i недаремно каже приказка: "Добре братство краще багатства”.

А що мовлено про дружбу, те ж стосується i до стану. Як для того, так i для цього вiрним вождем є природа: щасливий той, хто наслiдує його. Мiж iншим, як згаданi  пташки визначають  вiрного, вибраного за природою друга, так i друг є образом i подобою священної Бiблi. Глянь на главу 6, вiрш 14 Сираха. Читай далi i зрозумiй, що Христос — усiх тих слiв мета. Вiн i є та верховна премудрiсть, котра каже нам: "Ви мої друзi... Ось мати моя i брати" (Марко, глава 3, (вiрш 34)).

І як тi, що творять волю Божу — мати i брати Христовi, так їм належить i Бiблiя. Заглянь у кiнець 14 глави i на початок 15-ї Сираха. Це саме про Бiблiю мова: "З'єднує його, як мати..."

Скажи менi: що таке друг? Слуга i добродiйник. Яка є краща послуга, нiж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостiйне й нетверде, окрiм Бога. Але Бiблiя вчить про Бога: "Я на те народився... щоб засвiдчити правду" (глава 18, (вiрш 37)). "Слово твоє — то правда" (глава 1, (вiрш 17), Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжi, стану, дружби... Найменша  справа без такого керування приречена на невдачу. "Без мене не можете..." Хто знає Бога, той знає план i шлях свого життя. Що таке життя? Це снiп усiх справ i рухiв твоїх. Бачиш, що той, хто пiзнав природу, все свое розуміє. Ось навiщо сказано: "Друг вiрний, захист мiцний...”