Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ніч, коли Олівія впала - Макдональд Крістіна - Страница 40
Ґевін мовчав. Коли я нарешті підвела очі, то побачила, що обличчя в нього дуже напружене, ніби він розв’язує подумки складну задачу з математики.
— Вибачте. Я не знала, що у вас журналісти, чесно! — не витримала я. Боляче було думати, що тепер він мене зненавидить. — Я не хотіла, щоб у вас були проблеми. Просто хотіла познайомитись.
У мене затремтів голос, щось стиснуло груди. Я розуміла, що ось-ось заплачу.
Кендалл зиркнула на мене з презирством, ніби я її зрадила.
Ґевін сунувся на нас. Ніздрі в нього так і роздувались. Я відчувала, як напружились у Дерека пальці, він ніби здерев’янів.
Тут я згадала мамину реакцію, коли вона побачила Ґевіна по телевізору, і страх крижаними лапами взяв мене за горло.
— А чому ми маємо знайомитись?
— Тату! — Кендалл закотила очі, ніби давно знудьгувалась. — Як це чому? Тому що вона думає, що ти — її рідний таточко.
Жар приниження кинувся мені в лице. Усередині розгоралася лють. Я ладна була її вдарити.
— Олівіє, ходімо, — тихо проговорив Дерек.
Він потягнув мене за руку, та я й не думала зрушити з місця.
Адже я нічим не завинила. Що він мені зробить, цей чолов’яга? Може, мама й боялась його грошей, сталевого блиску в очах, проте мене йому не залякати. То була не та Олівія, що тепер. Та, колишня, ладна була заплющити очі на вбивство, аби тільки ні з ким не сваритись.
Я подивилася Ґевіну в очі, схопила його погляд і не відпускала. Напруження між нами зростало, я вже відчула, як починає змінюватись баланс сил, аж раптом він зайшовся сміхом.
Цей звук заскочив мене зненацька.
— Це тобі Кендалл сказала? Що я — твій батько?
Він сказав це з таким здивуванням, з такою — це було найгірше — жалістю, що на якусь мить я й сама в собі засумнівалася.
Ґевін підійшов до холодильника, узяв кока-колу, рвонув кільце і добряче відпив. Потім поставив бляшанку на стіл, поряд із Кендалл. Нам пропонувати не став.
А тоді захитав головою, зацмокав язиком.
— Скільки тобі років? — поцікавився в мене, скинувши брову.
— Наступного тижня буде сімнадцять.
Його губи розпливлися в посмішці.
— Он воно що!Мене тоді навіть у країні не було. Ми з дружиною їздили в Італію. — Він знову ковтнув, коли похитав головою. — Вибач, гм, Олівіє, правильно? Мені шкода, що донька втягнула тебе у свою гру. Вона взагалі фантазерка. Любить собі щось надумати й удавати, що так і є. З останніх забаганок: дуже їй хочеться мати сестру. Певно, не слід було кидати лікування.
Лікування?..
— Що ти верзеш! — підскочила Кендалл. — Брехня це все! В Італію ви їздили вже пізніше. Дівчина шукає свого батька, і цілком імовірно, що це ти! Мабуть, потрахував її матір, доки був у Портедж-Пойнті!
— Добирай слова, Кендалл, — різко урвав Ґевін.
— Тебе тільки й цікавить, що твоя кар’єра! — верещала вона. На щоках у неї виступили червоні плями. — Подивись на неї! А тепер на мене. Ми схожі, наче сестри! Ми всі троє як викапані!
— Кендалл, годі вже! — рявкнув Ґевін. У нього роздувалися ніздрі. — У мене ще інтерв’ю, я не дозволю тобі все зіпсувати.
Він глибоко вдихнув, і, здавалося, йому вдалося опанувати себе. Повернулась приязна незворушна усмішка. Коли він поглянув на мене, в очах читався жаль.
— Мені справді шкода, що ти ніяк не знайдеш тата, — проговорив він. — Упевнений, Кендалл тобі не дуже допомогла. І все-таки я не твій батько. А тепер, думаю, тобі краще піти.
Я й не помічала, що тремчу, аж доки ми не виїхали на трасу.
Думки змінювались так швидко, що годі було за щось ухопитись. Я не могла зрозуміти, що сталося — і чому. Знала тільки, що Кендалл мене підставила. Мені було зле, душило почуття зради.
— Годі з мене, — вимовила нарешті. — Маєш слушність. Скажу мамі правду. Вона по стінках бігатиме, та яка вже різниця? Не хочу марнувати ані хвилини з цим чоловіком.
Дерек позирнув на мене, очі хитрувато блиснули.
— Упевнена?
— Наче. А що?
Він дістав з-за пазухи порожню бляшанку з-під кока-коли.
(window.adrunTag = window.adrunTag || []).push({v: 1, el: 'adrun-4-390', c: 4, b: 390})— Ось, захопив із кухні, — і знову значущий погляд. — Він з неї пив. Можна віддати в лабораторію, тоді матимеш зразок його ДНК, щоб дізнатись напевно, чи він і справді твій тато. А коли дізнаєшся, коли матимеш докази, йому вже доведеться сказати правду. Про все.
28
АБІ
Листопад
Пішов дощ, тож ми з Ентоні вирішили поїхати до Стоуксів на автівці. Доки доїхали, уже майже стемніло. Дорога була оповита прохолодним оксамитовим туманом.
Припаркувалися через дорогу, вискнув мотор. Ентоні непевно почухав бороду.
— Ви не будете проти, якщо з Медісон спілкуватимусь я? Розумію, що ви її знаєте, скільки вона живе, та мені не раз доводилося допитувати людей. Я вмію здобувати потрібну інформацію. Довіритесь мені?
Я подивилась на нього, зауважила поглядом борозни, що їх життя лишило на його обличчі. То були шрами, як і в мене, відмітини, які залишає по собі втрата.
Хіба Ентоні не довів уже, що йому можна довіряти? До того ж у кожного мають бути приховані сторони. Хто знає, люди бувають, наче апейрогони — це такі нескінченнокутники, які на позір скидаються на круг, хоча насправді складаються з безлічі граней.
Я торкнулась самими кінчиками пальців його теплої руки, зазирнула в очі. Цієї миті ми стали трохи ближчі одне одному.
— Я вам вірю.
Ентоні всміхнувся невесело, іронічно:
— Моя дружина теж так казала.
— Ви одружені?..
Я відсахнулась, приголомшена цією новиною. Адже ніщо в його домі навіть не натякало на дружину, та й побут Ентоні, яким я його бачила, геть не свідчив про подружнє щастя. Я була переконана, що маю справу із закоренілим холостяком, який присвятив своє життя турботі про ближніх.
— Перепрошую, колишня дружина, — виправився він з утомленою усмішкою. Спробував засміятись, та вийшло ненатурально. — Тепер уже не моя. Вона не терпіла моєї роботи. Казала, що я занадто вкладаюся в клієнтів. А коли з нами стала жити мама... — Ентоні знизав плечима. — Вона вважала, що її треба здати в будинок для літніх людей. Може, так і справді було б ліпше.
Очі в нього стали сумні від спогадів.
— Ви просто дбали про маму. Про час, що провели разом, ви точно не шкодуватимете.
Тоді Ентоні усміхнувся до мене. Ця широка усмішка осяяла все його обличчя, і я помітила, що очі в нього зелені, як пляшкове скло чи як молоді бруньки на дереві. Він запустив руку у волосся, видихнув поволі.
— Дякую вам, Абі!
Ми вийшли з машини та попрямували через мокрий газон до ґанку. Було дуже холодно як на цю пору року. Відчинила Джен, у чорних спортивних штанах і тісній рожевій футболці. Її лице змарніло, зблідло. Видно було, що вона здивована, але це вмить приховала непроникна, як у всіх лікарів, маска.
- Абі!
Її очі перебігали з мене на Ентоні й назад. Нарешті вона обійняла мене, коротко, однією рукою. Від неї пахнуло дитячою присипкою та чимось гострим, ніби цигарковим перегаром.
— Заходьте, чого стояти під дощем? — запросила вона, намагаючись удати гостинність, та я розуміла, що мені не раді.
Адже я принесла із собою горе.
Злість обпекла мені нутро кислотою, випалила весь страх. Сміливість, аж до зухвалості, заступила його. У перше в житті мені було байдуже, що подумає якась Джен Стоукс.
— Доброго вечора, місис Стоукс, — привітався Ентоні. — Я Ентоні Браянт, працюю в поліційному відділку міста Сіетл. Ми хотіли б поставити кілька запитань вашим дітям.
Джен сполотніла.
— У поліційному відділку?.. — Брови її насупились.
— Так, ми розслідуємо справу Олівії.
— Олівії?..
— Ми маємо дещо уточнити, — пояснив Ентоні.
Тут озвалась Медісон:
— Мамо? Хто там?
Джен тяжко видихнула.
— Дерека немає вдома, а Медісон саме дивиться телевізор. — Тут вона так глянула на мене, що я зрозуміла: кінець нашому приятелюванню. — Абі, я розумію, що тобі важко, але, прошу, не треба втягувати в це моїх дітей. Бракувало тільки, щоб і вони страждали.
- Предыдущая
- 40/64
- Следующая
