Чарiвна круговерть (на украинском языке) - Наумов Евгений - Страница 17

Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, вiн i сам не втримався i непомiтно переїхав бiлу смугу...

Спалахнули слiпучi блискавицi. Пролунав грiм. Настала непроглядна пiтьма.

Хлопчик i дiвчинка злякано притулилися одне до одного.

Невiдомо, скiльки часу пробули вони в непрогляднiй пiтьмi... Та раптом все навколо яскраво освiтилось!

Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.

- Де ми?

Дiд Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.

- За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумiв.

- Куди закинуло?

Над високими стрункими колонами бiля входу до палацу блиснув голубий спалах, i Дiд Драндулет трохи заспокоївся.

- У цьому палацi живе Краса - Мiдна Коса! З її володiнь жоднiй машинi вороття немає...

Зненацька пролунав голос:

- Хлопчику й дiвчинко, увiйдiть до палацу!

Щойно друзi ступили на широкi мармуровi сходи, що вели нагору, як i Дiд Драндулет кудись зник.

КРАСА - МIДНА КОСА

Нагорi бiля високих рiзьблених дверей їх зустрiла бабуся з добрим обличчям i привiтними очима. Вiд її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квiтами повiяло пахощами польових трав.

- Iдiть сюди, дiтки, iдiть, жаданi! - запросила вона, лагiдно взяла обох за руки й повела до палацу.

Великий зал з полiрованими бiлими стiнами, по яких пробiгали мерехтливi вiдблиски, був порожнiй i холодний.

- Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся i плеснула в долонi.

I вони вiдразу ж опинились у маленькiй затишнiй свiтлицi, посерединi якої знаходився стiл. А на столi стояли тарiлки з тiстечками, варенням, пирогами, цукерками.

- Ось тепер будете пити чай, мою розповiдь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.

- Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кiнець обмежень", i потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотiли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тiльки вам скажу: безклопiтного життя взагалi не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провiсницею називають.

Старенька зiтхнула.

- А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про вашi добрi дiла. Ви багато зробили для врятування Чарiвної Круговертi. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику бiду вiдвели. Та головне лихо сталося тут, у палацi.

- Яке лихо? - Дiти нашорошили вуха.

- Живе в цьому палацi могутня чародiйка Краса - Мiдна Коса, яка Круговертю править. Усi машини їй пiдкоряються, нiхто не смiє перечити.

- А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.

- Велику силу й мудрiсть має Знавець-Моргунець, - усмiхнулася бабуся. - Та Краса сильнiша. Вся її могутнiсть - у Мiднiй Косi. Триста тридцять три тисячi найтонших волосинок у косi, i всi вони повиннi бути укладенi одна до одної. I якщо хоч одна переплутається - у Круговертi почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кiсцi та уклали в одну велику косу. А сьогоднi вночi розтрiпалася коса у чародiйки, та так, що заснула вона мертвим сном i прокинутися нiяк не може.

Провiсниця зажурилася, потiм додала:

- От i нiкому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокiй i порядок настали у Круговертi.

Друзi перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугi Варинi кiски. Вони були заплетенi на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навiть Провiсниця звернула на них увагу, похвалила:

- Гарнi коси! Сама заплiтала?

- Я завжди сама заплiтаю! - гордовито вiдповiла Варя i поглянула на Малька-Ванька.

- Адже ти... вмiєш? - спитав вiн.

- Вмiю.

- То й заплети Мiдну Косу, розбуди її!

- Еге, я боюсь!

- Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - i заплела! Ви, дiвчатка, швидко це робите!

- Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провiсниця. Заплiтати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять i спалять тебе на мiсцi!

- Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тодi й справдi страшно...

- Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всi автомашини так i залишаться на Замкненому Колi, з якого ми ледь вирвалися.

Старенька сумно хитнула головою.

- Тодi я заплету її косу, - пiдхопилась Варя. - Де вона? Ведiть мене до неї, швидше!

- Оце по-нашому! - зрадiла Провiсниця.

Зашумiв вiтер, усiх оповив густий морок. Друзi злякано схопилися за руки. Все зникло: свiтлиця, самовар, старенька Провiсниця, i нашi герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освiтленому кришталевому лiжку спала рожевощока дiвчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтiло вогняно-червоне волосся iз золотавим вiдблиском. Пухнастi вiї кидали на нiжнi щоки темнi тiнi.

- Ось вона, Краса!

Довго заплiтала Варя дивне волосся, її тонкi пальцi занiмiли, очi почервонiли вiд напруження...

Нарештi остання, триста тридцять третя, кiска була сплетена. Та володарка Чарiвної Круговертi не прокидалась.

- Може, розбудити? - запропонував Малько-Ванько.

- Мабуть, я переплутала десь волосинку! - зажурилась Варя. - А де?

Малько-Ванько на хвилину задумався.

- А чому ж тодi блискавки не вилiтають? Провiсниця попереджала...

Варя зрадiла. I справдi, блискавки не вилетiли, не спопелили її на мiсцi. За роботою вона зовсiм забула про велику небезпеку, що загрожувала їй. Вона думала про тата, маму, бабусю...

Все було зроблено як слiд, а Краса не прокидається!

- От соня! - кинув зневажливо Малько-Ванько й навiть тупнув ногою. - Спить собi... А ще називається чародiйкою... Красою - Мiдною Косою!

- Косою! - вигукнула Варя. - Одна коса! А їх тут триста тридцять три. Виходить, треба сплести одну косу...

I вона знову взялась за роботу: зiбрала розсипанi на подушках кiски та сплела їх у пишну золотаво-червону косу.

- Оце коса... - Вона заздрiсно зiтхнула. - На славу! Коли б менi така!

Вона попросила Малька-Ванька потримати косу, поки перев'язувала її блакитним шовковим бантом. I тут трапилося несподiване...

Тiльки-но Малько-Ванько вiдчув у своїй руцi таку прекрасну товсту косу, вiн не втримався i...

...СМИКНУВ ЇЇ!!!

- Що ти зробив? - жахнулась Варя.

А Краса прокинулась!

- А-ах, хто це мене розбудив? Я лише задрiмала, - мовила Краса спроквола i всмiхнулася, широко розкривши великi променисто-смарагдовi очi.