Польові дослідження з українського сексу - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 1

Пропонований читачевi роман мав щастя зажити скандальної репутацiї задовго до виходу в свiт. Його чорнова версiя, вiддрукована свого часу в Пiтсбурзькому Kinko Copies числом 12 примiрникiв, iз мiркувань суто практичних (щоб не пропала при перелетi через Франкфурт), i роздана авторкою друзям "почитати" (переважно у сподiваннi розумних порад), цiлком несподiвано зробила карколомну кар’єру: вона вiдродила самвидав. У Нью-Йорку й Чiкаго, Парижi й Мюнхенi, Києвi i Львовi запрацювали копiювальнi машини, ксерокси нi в чому не винного чорновика, передаванi з рук у руки, розлiзлися межи людьми, мов мишенята, i по кiлькох мiсяцях у київськiй квартирi авторки залунали рiшучi мiжнароднi дзвiнки: одразу з двох захiдних країн їй погрожували судом i забороною права на в’їзд. А ще кажуть, нiби лiтературою в наш час нiхто не цiкавиться, збуджено подумала авторка й подалася до Сашка Задираки замовляти з себе новий, якомога чепурнiший фотопортрет (його вмiщено в цьому виданнi) — для майбутньої судової справи. Тимчасом довкола роману закружляли перекладачi ще з чотирьох країн, i простий пiдрахунок показував, що, коли все буде гаразд (постукати по дереву!), то на кiнець столiття перед сердешною дослiдницею українського сексу погодяться вiдчинити ворота хiба тiльки деякi держави Центральної Африки та Тихоокеанського архiпелагу. Кепсько обiзнанiй iз мiжнародним правом, але, як усi письменники (навiть i українськi!), не вiльнiй од манiї величности, авторцi вже ввижалися дипломатичнi конфлiкти, численнi ноти до українського уряду i, врештi, повна мiжнародна iзоляцiя нашої незалежної держави. Звiдси недалечко було й до танкiв окупацiйної армiї. Нажахана такою перспективою, авторка, з натури лояльна громадянка i патрiотка, вирiшила, що мусить придушити катастрофу в зародку, i з цiєю метою доводить до вiдома читачiв наступне.

1) Нинiшнє видання є єдиною, призначеною для друку, версiєю роману.

2) Будь— якi iншi, наявнi в ксерокопiях, версiї, мають пiратське походження, i за їхню циркуляцiю та можливе використання поза вiдомом авторки вона вiдповiдальностi не несе.

3) Роман, як легко довiдатися з термiнологiчних словникiв, — це жанр художньої лiтератури, а не роздiл iз особової (чи то судової) справи автора, — вiдповiдно вiд усiх можливих аналогiй мiж описаним у цiй книжцi, з одного боку, та реальними особами й подiями, з другого, авторка наперед вiдмежовується (французи в таких випадках кажуть: хай буде соромно тому, хто погано про це подумає).

Наостанцi авторка складає сердечну дяку друзям, котрi стояли бiля витокiв цiєї книжки i, кожне на свiй спосiб, прислужилися до її появи на свiт: Лiндi Рейдер i Лiсi Сапiнкопф — за iдею, Михайловi Найдану i Ростиславу Бойковичу — за дiяльну помiч у її втiленнi, Аскольдовi Мельничуку — за моральну i професiйну пiдтримку, без якої теж нiчого б не вийшло або, в крайньому разi, вийшло б щось зовсiм iнше.

Ну от i все, любий мiй читачу. За вiкном у мене то сонцем, то зливою мерехтить над печерськими горбами липнева гроза, на сусiдському балконi натхненно голосить ошалiлий пiвень, пiд балконом притулилася парочка — i не помiчає, що дощ ущух, дзвонить телефон, i я, з нiжнiстю i жалем, ставлю крапку в усiй цiй iсторiї: як звичайно закiнчували свої послання древнi, я сказала — i спасла свою душу.

Оксана Забужко Київ, 31 липня 1995 року