Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Let my people go - Забужко Оксана Стефанивна - Страница 7


7
Изменить размер шрифта:

Президентство Леоніда Кучми було вкрай непопулярним. Упродовж останнього року він заледве набирав у країні 10% підтримки. Те, що він обрав своїм «наступником» прем'єр-міністра з кримінальною біографією та п'ятнадцятьма орфографічними помилками в анкеті, — а на додачу ще й розпаношена пропагандистська кампанія в національних мас-медіях, — сприйнято було в суспільстві як цинічний поглум, як акт національної наруги, якої несила стерпіти: знак, що «безсоромність» корумпованої верхівки дійшла краю. Вперше цей vox populi (глас народу), що клекотав непідробним гнівом, я почула десь із місяць тому від своєї перукарки — російськомовної уродженки Росії. «Та за кого ж вони нас мають? — волала вона цілий час, поки мене стригла. — Що вони собі дозволяють, як вони сміють? Що я скажу своєму синові, якщо цей бандит стане президентом, — вперед, синку, грабуй, крадь, ґвалтуй, і коли-небудь зможеш стати президентом своєї країни?»

З мільйонами обурених матерів жарти кепські. Нація з такою глибоко враженою гідністю складає силу, якої не випадає зневажати. Це засвідчив уже перший тур. Вчинена тоді фальсифікація була, либонь, одною з наймасштабніших і найпродуманіших у новітній історії. А одначе жодні шахрайські технології, що були застосовані, так і не потрапили забезпечити панові Януковичу прямої перемоги. Якими були справжні показники першого туру, нам уже не дізнатися. Офіційний результат, що мав на меті показати країну буцімто «розколотою» надвоє, тільки роздратував народ іще дужче. Коли взяти під увагу, що з близько дванадцяти мільйонів офіційно визнаних у першому турі прихильників Ющенка принаймні десять мільйонів ніколи не мали змоги побачити його по телебаченню інакше, ніж об'єктом щонайбрутальніших і найбрудніших інсинуацій, розроблених за відверто сталінськими (чи геббельсівськими) пропагандистськими стандартами, то неважко уявити, до якої міри українська влада втратили в нації кредит довіри. Значною мірою тут спрацювала логіка — «раз вони так ненавидять цього чоловіка, значить, правда на його боці», — і саме ця логіка й забарвила українську революцію в помаранчевий колір.

«Жорсткий сценарій», застосований властями в другому турі, не лишає особливих надій на те, що вибори будуть чесними. Тиждень тому, удовгосподіваних теледебатах між «двома Вікторами» у прямому ефірі, Янукович звернувся до Ющенка із заявою, що пролунала як неприхована погроза: «Нова влада вже прийшла (!), і ви нас не видавите!» І, схоже, «нова влада» справді так вважає, на тім стоїть і ні перед чим зупинятись не збирається. Сам лише передвиборчий тиждень міг би постачити матеріалу для десятків «романів жахів» (а також для понад 15 тис. судових справ про порушення виборчого законодавства — саме стільки скарг було передано до суду!). Вечірні новини звучать як вісті з завойованої країни, плюндрованої окупаційним режимом: арешти й затримання громадських активістів (понад 200 душ ув'язнених), сльозогінний газ та кийки, якими розганяють мирні демонстрації (з міліцейською при тому обіцянкою, що «наступного разу будуть кулі»!), шантаж і напади (зокрема і з кулями!) на представників опозиційного кандидата, заміна адміністраторів у «проющенківських» регіонах на «слухняних», котрі, без сорома казка, навпростець обіцяють (як у селі на Сумщині), що «всіх, хто проголосує за Ющенка, міліція буде розстрілювати», та багато-багато інших речей, що дедалі більше наводять на гадку про Німеччину 1933-го року.

Є, втім, одна істотна відмінність. Ті «баварські братки» з-перед сімдесяти років мали були на озброєнні ще й ідеологію, котра, при всій її порочності, адресувалася, як-не-як, усе-таки «народові». Сьогоднішні «донецькі братки», крім грошей, мають до диспозиції вже тільки й виключно зброю. А як відомо, долю будь-якої війни вирішує не зброя, а люди.

Цієї осени історія перетворила Україну на унікальне грище, де має з'ясуватися, чи ця істина все ще чинна в нашім «новім пречудовім світі». Тридцять п'ять тисяч громадян зголосилося в штаби опозиції добровольцями — вартувати на виборчих дільницях у ніч підрахунку голосів. Інших, надійніших гарантій, що оголошені результати анонімного екзит-полу (за Ющенка — 58%, за Януковича — 39%) не перевернуться до ранку навспак, з усього судячи, не існує.

Такий «громадський контроль» виявився досить ефективною стратегією в першому турі. Там, де «з незрозумілих причин» зненацька пропадала електрика, люди вмикали фари своїх автомобілів, освітлюючи дільницю, щоб виборча комісія могла продовжити підрахунок. І погромники в чорних масках не ризикували з'являтися на ясно освітлених, велелюдних дільницях, при спалахах фотобліців. Наразі «вони» воліють триматися темряви — хоч би як палко прагнули з неї вийти й запанувати відкрито, серед білого дня, в понеділок уранці.

Поки я пишу ці рядки, мій бойфренд пакує наплечника, готуючись вирушати в ніч. Крекери, шоколад, вода, термос із кавою. Фотокамера, набір батарейок. Свічки, сірники. Ліхтарик.

Ми триматимемо свою країну освітленою. Вона прекрасна, наша країна. Ніколи досі ми сповна не здавали собі справи з того, як, виявляється, любили її всі ці роки. І якою болісно грізною, помаранчево-розжареною міццю може обернутись ображена любов.

Переклад з англійської

У 1980 БУЛА ПОЛЬЩА, У 1989 — ПРАГА. ТЕПЕР НАША ЧЕРГА
« Spiegel Online International », 26 листопада 2004 р.

У вівторок увечері українці почули перші тривожні вісті про російський спецназ, розташований у будинку президентської адміністрації в центрі Києва. Перебрані в українську форму спецчастини належали до тих, що прославилися бойовими діями в Чечні.

У середу звідусюди продовжували надходити повідомлення, що в українських аеропортах сідають російські військові літаки. Невже пан Путін вирішив скористатись останнім козирем, щоб таки здобути для свого облюбованого протеже пана Януковича «перемогу на виборах», — виборах, котрі насправді стали псевдонімом війни (наразі ще «холодної»!), провадженої проти народу України її маріонетковим урядом за відвертої й неприхованої підтримки Кремля?