Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич - Страница 103

Шморгун також вніс свою лепту в справу розгрому Північного союзу: виявилося, що бензин, керосин, дизпальне та горючо–мастильні матеріали, що їх так щедро постачала на Північ фірма «ВК», хоч і відмінної якості, містили в собі певні нанодомішки, які можна було активізувати радіосигналом, — пальне, залите в баки літаків, танків, вантажівок, БМП та інших рухомих об'єктів, раптом перетворювалося на чорну в'язку рідину непридатну до вжитку Саме тому на маршруті Брянськ — Суздаль загинув лайнер імператора «Илья Муромец–SXI», керований особистим пілотом Ніколая Третього, кавалером Чорної Зірки Кара–хана, графом Максом фон Йденкопфом. Цим літаком молодий російський цар передав своїй коханій Брунгільді Фебцайт букет запашного білого бузку й аудіозапис співів курських солов'їв. Після падіння літака в лісах під Володимиром в масиві обгорілих його уламків можна було почути любовне щебетання солов'їв. «Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат…»

Особлива історія на цій війні спіткала Івана Оврамовича Крейду Увечері 18 червня зник американець Боб. Люди Крейди пояснили це тим, що тихий ракетний штурман подався на вечорниці до грайворонських молодиць, які своєю красою не поступалися дівчатам полтавським. На другий день, коли зв'язок був заблокований й почалася паніка, Крейда, не очікуючи наказу імператора, вирішив на свій страх і ризик розпочати власну війну навіть зрадів, що зможе оголосити створення уряду єдності на чотири дні раніше. Диспозиціям цього мудака, маршала Ганса Муратмухамедова, він все одно не довіряв, знаючи, що брати–слов'яни будь–який порядок перетворять на бардак.

Тому погнав на конях (бронеавтомобіль чомусь не заводився) з начальником охорони замість кучера до берега Ворскли, де стояла батарея ракет «Ревенджер XI».

— Швидше, швидше! — нетерпляче підганяв Іван Оврамович пів–нічнокорейського майора, командира батареї. — Шнеллєр! Віво! Промптлі! Спідлі! Запускай!

— Хольосьо, — пролепетав майор, давши команду на запуск.

Іван Оврамович, задихаючись, ледве добіг до командної машини.

— Владиславе! — гукнув Крейда, побачивши племінника, який, безтямно відкривши рота, дивився на ракети, наче мала дитина. — Ховайся до броніка!

Але племінник не чув його, а навпаки — посунув до найближчої установки, з якої вже поповз білий дим, загуркотіли двигуни.

— Нєхольосьо! — суворо сказав північнокорейський майор, грюкаючи бронедверима й щільно зачиняючи їх.

Із завмиранням серця стежив Крейда через перископ за Владиславом, який майже впритул підійшов до пускової установки. Тремтіли на старті ракети, перш ніж вогненними стрілами — знаками Армагеддону — злетіти і влучити у серце ненависного ворога.

Та сталося неочікуване. Найнадійніші американські ракети «Ре–венджер XI» раптом почали вибухати, так і не злетівши: вогняна хмара вдарила в борт бронеавтомобіля, спалила об'єктиви перископів, підняла автомобіль угору й, перевернувши довкола осі кілька разів, потягла туди, де Ворскла несе свої води до самої Полтави. Якби Крейда не оглух, не втратив свідомість у цьому пекельному ракетному торнадо, почув би, як важко гепнувся командний бронік у Ворсклу, як пливе, паруючи в прохолодних хвилях, в яких вистигала розпечена сталь командної машини ракетного комплексу.

92

Капітан легіону «Марс» Божена О'Коннер не могла заснути, бо злива метеоритів впала на базу «Стоун», ламаючи антени, молотячи, наче залізними ковадлами, по дахах модулів, понівечивши на стартовій позиції транспортний корабель «Президент Ван Лі».

Але Божена не могла заснути не через жахливі скреготи, тріск та удари, що викликали в залоги бази «Стоун» відчуття початку Судного дня, — врешті пригорща червоно–синіх капсул, до яких призвичаїлася останнім часом, могла дати їй необхідну відключку — проте причиною її безсоння стали повідомлення Центру з мису Канаверал про військовий переворот в Україні–Руси, в ході якого диктатором з широкими повноваженнями став генерал Гайдук, а також інформація про початок війни між Україною–Руссю та Північним союзом. Космічне командування Конфедерації SPACOM наказувало посилити увагу спостерігачів станції «Стоун» до подій у цій частині Європи з огляду на їх геостратегічну важливість. У Божени боліло все тіло, вона почувалася, наче її пропустили через ротори великої пральної машини; вона навіть була рада фізичному болю, однак він не міг відволікти її від нав'язливого, хворобливого, об'ємно–реального — і тим страшнішого за всі психоделічні марення — спогаду: холодна вода Рогульки, сяючі бризки й занурення разом з Гайдуком вглиб озера, довга неможливість дихання — аж до запаморочення — й стрімке повернення до повітря, до поцілунків, до щастя, яке скінчилося, так і не почавшись. Того дня, коли сиділи на березі перед вогнищем. Гайдук прочитав їй вірш якогось невідомого українського поета:

Скінчилось все:

і спека, і пожежі,

мереж енергетичних катастрофи,

зупинки холодильників у моргах

і димові завіси у садах,

задишка міст великих

і пустельне умирання сіл забутих.

Скінчилось все.

Надії на Пришестя Друге,

бо не Христос прийшов,

а смертохристи.

Скінчились трави

й черги за бензином,

всі, хто хотів,

покинули ці землі,

скінчилось все.

Та не скінчились ми з тобою.

сучасники серпневих зорепадів,

бо наша доля — подолання

закону невблаганного згасання,

бо ми останні вартові

колодязів пересихаючих,

на дні яких

жива вода безсмертного кохання.

Щоб не чути зростаючого гуркоту метеоритів, щоб позбутися спогаду про Рогульку та прохолодний, чистий присмак води при поцілунках, щоб зупинити клятий, безжальний час, який далі й далі віддаляв її від Рогульки й Гайдука, Божена висипала на долоню всі капсули, що зберігалися на чорний день у пляшечці, й ковтнула їх, запивши остогидлою червонястою водою, отриманою шляхом рециклінгу — відновлення, очищення від забруднення в замкнутих санітарних системах марсіанської станції «Стоун».

Скінчилось все. Гарний вірш. Вода в колодязях пересохла.

93

Уривок з книги глави держави Україна–Русь, генерала армії, Героя України Ігоря Гайдука «Велика Гра і Стратегічний вибір» (Київ, 2081, видавництво «Ярославів Вал»).

«…мені здається, що тепер, через два роки після українсько–російської «зернової війни», прийшов час підняти завісу й відкрити деякі факти, приховані від громадськості через низку обставин, насамперед режим таємності, накладений військовим керівництвом України–Руси на все, що стосувалося операції «Стратегічний параліч». З легкої руки журналістів, експертів з ведення воєн та деяких істориків, письменників і політиків, схильних до творення міфів, події 19-22 червня 2079 року одержали такі назви, як «Чотириденна війна», «Операція «Солов'їний щебет», «Війна без пострілів», «Битва комп'ютерів», «Безкровна перемога» і т.д., що, без сумніву спрощує проблему применшує значення перемоги українського народу над безжальним ворогом, який хотів знищити саму державу і наш народ. Оцінюючи червневу перемогу слід пам'ятати, що вона була здобута ціною неймовірних зусиль і великих жертв у період після Великої Темряви, яка принесла людству безпрецедентні за всю історію світової цивілізації втрати, руйнування електронних засобів зв'язку і зберігання колективної пам'яті, злидні, голод, хвороби. Ще й досі не підраховано кількість жертв Великого Вибуху й матеріально–грошові збитки, що стали результатом цієї глобальної катастрофи.