Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 36

хоч це було конче необхідним для отримання

постійної роботи. Він заявив: «Що скажуть українці, коли

довідаються, що бувший прем’єр став громадянином іншої

держави».

Під час німецької окупації жив замкнено й ізольовано.

Працював над книгою «Підстави нашого відродження». Перед

вступом радянських військ виїхав до Баварії: спочатку до

Регенсбургу, а у вересні – до Аугсбургу.

Помер 18 березня 1952 р. і 21 березня був похований в

Аугсбургу.

 147

Поряд із фаховими виданнями вченого-агронома залишилися

його численні праці з історії національно-визвольних

змагань в Україні, зокрема: «Большевизм і окупація України»

(1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні

й бурі революції» (1950–1952).

Микола Бредов

(Нар. 1873)

Генерал, однодумець Денікіна. По закінченні в 1901 році

Академії Генерального штабу займав ряд штабних посад. Під

час громадянської війни приєднався до Денікіна; брав участь

в окупації України, командував «гвардією», що входила до

складу т. зв. Полтавського загону, на чолі якого тимчасово зайняв

Київ і частину правобережжя України: Цей район окупації

білих отримав насмішкувату назву «Бредланда». Після

разгрому денікінців утік в Болгарію, де займався, як пишуть

російські сайти, «куроводством». Це благородне заняття російського

генерала обірвав свій же російський СМЕРШ: Бредова

в сорок п’ятому арештували в Болгарії і сліду його, зрозуміло,

надалі ніхто не знайшов.

Митрополит Володимир (Богоявленський)

(1848–1918)

Уродженець Тамбовщини (с. Мала Моршівка). Був митрополитом

Московським і Коломенським, Санкт-Петербурзьким

і Ладозьким, займав ряд інших високих постів РПЦ. З листопада

1915 року – митрополит Київський і Галицький. Різко

виступав проти незалежності української церкви, за «истинно

русское православне». То ж і вбили його «істинні росіяни»муравйовці:

після пострілів вбивці стали ще з утіхою колоти

його багнетами та бити прикладами, врешті для цілковитої надійності

зробили два «контрольні» постріли. Найкрасномовніше

про знущання над тілом нещасного архіпастиря свідчить

медичний документ, вміщений на «Вікіпедії»:

Текст «Акта освидетельствования тела» высокопреосвященнейшего

митрополита Киевского Владимира, убиенного

25 января 1918 года, произведенного (освидетельствования)

26 января того же года:

Іван КОРСАК148

«Тело митрополита Владимира оказалось, при освидетельствовании,

в умеренно окоченелом состоянии; руки полусогнуты

и сложены на туловище, причем пальцы правой руки

сложены для крестного знамения; правая нога полусогнута в

коленях, а левая выпрямлена, на тело надето нижнее белье. На

лице замечается разница в окраске правой и левой половины.

На покрасневшей правой щеке, кроме мест хронического

воспаления с поверхностным изъязвлением кожи, замечаются

узкие ссадины свежего происхождения, на которых видна

сукровица, растекающаяся по щеке. На полтора сантиметра

выше угла правой глазной щели имеется рана около трех миллиметров

в диаметре с неровными краями, по всей вероятности,

огнестрельного происхождения. В левой темянно-затылочной

области имеется резаная рана с неровными краями,

проникающая всю толщу покровов головы с обнажением

кости, длиною два сантиметра. Под правым ухом, вблизи угла

челюсти, имеется рана, колотая длиною в три миллиметра. На

правой стороне, в области усов, имеются три колотые раны

губы. В области правой ключицы огнестрельная рана с обожженными

краями величиною около двух миллиметров в диаметре,

– ниже ее вершка на полтора, имеется огнестрельная,

по всей вероятности, рана до полусантиметра в диаметре. Задняя

стенка подкрыльцевой ямки представляет собою разорванную

рану величиною в небольшой кулак; эта рана имеет

на средине кожаную спайку, тоже надорванную; мягкой части

из мышц и кожи в этой ране перерваны и частью вырваны;

частей реберных костей, расположенных в области этой раны,

недостает, а междуреберных мышц не имеется, и вся правая

полость груди открыта. В правой поясничной области по подмышечной

линии имеется горизонтальная колотая рана длиною

до трех сантиметров, из которой торчит часть сальника.

В левой подмышечной области, у края восьмого ребра, имеется

рана, проникающая всю толщу покровов, круглого очертания,

с равными краями, слегка пропекшимися, около полусантиметра

в диаметре. В области рукоятки грудины, у левого

ее края, имеется рана до двух миллиметров шириною, колотого

характера. Из записанных повреждений – огнестрельные

раны: в правый висок – слепая, в верхнюю часть правой

 149

половины груди, с выходом в правую подмышечную область,

– раны, носящие характер действия разрывных пуль, а также

колотая рана живота с выпадением внутренности – сальника,

должно считать смертельными. Соответственно описанным

ранам тела на одежде убитого как верхней – теплой шубы, так

и нижних – рясе, и подряснике – имеются разрезы. На клобуке,

в нижней правой части его, соответственно надглазной

ране имеется круглая дыра, закопченная дымом в окружности,

в задней часта клобука имеются три прорванных дыры,

соответствующих местам ранений головы.

ОсвидетельствованиетелаубитогомитрополитаВысокопреосвященного

Владимира производил врач статский советник

Алексей Городецкий».

Арсен Річинський

(25 (12) червня 1892, Тетильківці, Крем’янецький повіт,

Волинська губернія – 13 квітня 1956)

Православний церковний, громадський і пластовий діяч

на західній Волині, за фахом лікар.

Автор статей на релігійно-церковні теми та книги «Проблеми

української релігійної свідомості» (1923); редактор-видавець

переважно неперіодичних журналів-часописів: «Нова

Дорога» (1918), «На Варті» (1925–26), «Рідна церква» (1927),

«Наше брацтво» (1929), в яких пропагував національне відродження

Православної Церкви. Церковний композитор

(музичні збірки: «Скорбна мати», «Українська відправа», «Колядки

»). Радикальні церковні погляди спричинили конфлікти

Річинського з тогочасним церковним керівництвом православної

митрополії, що проявилися навіть у тимчасовому відлученні

його від церкви, а громадсько-пластова діяльність – у

переслідуванні польської влади (в’язень Берези Картузької,

1939) та репресії радянської влади.

Річинський став активним діячем українського церковного

руху, прихильником утворення автокефалії та

української церкви. Саме тоді почалася тривала дружба Річинського

з Тележинським. Під впливом останнього Річинський

зацікавився композиторською творчістю. В 1925 році

він уклав свою першу збірку загальнодоступних церковних

Іван КОРСАК150

співів для сільських хорів під назвою «Всенародні співи в

українській церкві», мета якої, за його власними словами,