Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 35

восени був призначений командиром Запорізького

корпусу, а на початку грудня – командувачем Армії

Української Народної Республіки.

6 грудня Омелянович-Павленко очолив Перший Зимовий

похід українського війська по тилах білої та червоної армій,

а у травні 20-го року разом з польським військом визволяв

Київ від більшовиків.

Після поразки Української держави Омелянович-Павленко

жив у Чехо-Словаччині. Очолював Союз Українських Ветеранських

Організацій.

1945-го він переїхав до Берліна, пізніше до Франції.

В 1945–48 виконував обов’язки міністра військових справ в

екзильному уряді УНР. Генерал-полковник Омелянович-Павленко

помер 29 травня 1952 року в Парижі.

Автор праць «Українсько-польська війна 1918–1919 рр.»

(1929), «Зимовий похід» (1934) і спогадів «На Україні» (1930,

1935).

Іван КОРСАК144

Ісаак Мазепа

(16 серпня 1884, Чернігівська область – 18 березня 1952,

Аугсбург, Баварія, ФРН)

Народився в родині міщан козацького походження. Його

батько забезпечив синові освіту у Новгород-Сіверській повітовій

бурсі, потім у духовній семінарії в Чернігові. Після закінчення

семінарії склав іспити на атестат зрілості в класичній

гімназії – і восени 1904-го записався на факультет природничих

наук Санкт-Петербурзького університету. Водночас вступив

до української студентської громади, згодом до Революційної

української партії (РУП), а від 1905-го – до Української

соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), одним із

лідерів якої він пізніше став.

У Санкт-Петербурзі доля звела його з М. Поршем та

С. Петлюрою. 1907 року Петербурзька організація УСДРП

обрала I. Мазепу делегатом на з’їзд партії у Києві, після чого

певний час він працював партійним організатором на Полтавщині.

Отримавши диплома, працював між роками 1911–1915

агрономом у земських установах Нижньогородської губернії.

Побував з групою молодих агрономів в Австро-Угорщині, Німеччині

та Данії для ознайомлення з системами ведення сільського

господарства. 1915-го вернувся в Україну й осів у Катеринославі.

Після утворення Української Центральної Ради багато

зробив для розгортання діяльності українських партій та

став організатором Українського губернського національного

з’їзду Катеринославщини (21–22 травня 1917 р.).

У грудні 1917 р. за редакцією І. Мазепи та П. Феденка у Катеринославі

почав виходити орган УСДРП «Наше слово».

З утворенням Директорії 15 листопада 1918 року І. Мазепа

прибув до Києва, Наприкінці січня 1919-го на Трудовому

конгресі у Києві Мазепа знову представляв Катеринославщину.

Як і на VI з’їзді УСДРП, разом з однодумцями виступив

проти прихильників «радянської платформи». Вирушаючи на

початку лютого 1919 р. разом з проводом УНР з Києва до Вінниці,

вивіз усі протоколи засідань ЦК УСДРП, списки членів,

найцінніше з бібліотеки, комплекти «Робітничої газети» та

низку інших київських видань.

 145

9 квітня 1919 року І. Мазепу призначили міністром внутрішніх

справ у новоствореному уряді Б. Мартоса. У квітні

брав участь у нарадах з американськими представниками у

м. Броди (Галичина).

На посту міністра внутрішніх справ I. Мазепа організовував

допомогу жертвам єврейських погромів, направляв

урядовців на місця для припинення антисемітської агітації,

виїздив на фронт, брав участь у нарадах з головним отаманом

С. Петлюрою, підтримав закон УНР про державну інспекцію

у війську, вважаючи, що «армія без політичного контролю

стане неминуче знаряддям усіх авантюрників».

19 серпня 1919 р. ЦК УСДРП переважно з метою полегшення

порозуміння між урядами УНР та ЗУНР запропонував

замінити на посту прем’єра Б. Мартоса його однопартійцем

I. Мазепою. 27 серпня з’явився відповідний наказ Директорії

про відставку Б. Мартоса. I. Мазепа приступив до виконання

обов’язків голови уряду 29 серпня 1919 р. Директорія в спеціальному

«рескрипті» на його ім’я вказала на необхідність

реалізації проголошеного урядом Б. Мартоса у Декларації від

12 серпня 1919 нового курсу й утворення коаліційного уряду.

Проте коаліція I. Мазепі не вдалася: відступ військ УНР від

Києва і перспектива дальших втрат території не стимулювали

у галичан бажання працювати в уряді.

Після вступу до Києва денікінців урядові установи УНР

зосередилися у місті Кам’янець-Подільський. Туди почали

прибувати маси втікачів з-за лінії фронту, що додавало клопоту

I. Мазепі, який і надалі залишався міністром внутрішніх справ.

Особливо плідними для прем’єра виявилися вересень –

листопад 1919 р.: з від’їздом Андрія Лівицького з дипломатичною

місією до Варшави командування справами республіки

перейшло до її голови та головного отамана С. Петлюри.

4 грудня 1919 р. уряд I. Мазепи визнав неможливим далі

утримувати регулярний фронт і ухвалив рішення перейти до

партизанських форм боротьби в тилу ворога. 6 грудня 1919

р. частини армії УНР під проводом М. Омеляновича-Павленка

та Ю. Тютюнника вирушили у так званий Зимовий похід у

тили Червоної та Добровольчої армій. Прем’єр I. Мазепа та

частина членів уряду також залишилися по той бік фронту.

Іван КОРСАК146

Фактично на I. Мазепу були додатково покладені обов’язки

міністра закордонних справ.

15 листопада 1919 р. фактично розпалася Директорія.

І. Мазепа займався справами уряду до 28 травня 1920, хоч

С. Петлюра ще 26 травня висловив йому подяку «за велику

історичну працю» – і доручив українському соціалісту-федералісту

В. Прокоповичу формування нового уряду.

В новому уряді I. Мазепа очолював міністерство земельних

справ.

Після відставки I. Мазепа разом з відступаючою армією

УНР подався за Збруч і з листопада 1920 р. оселився у Львові.

Він багато працював у бібліотеці НТШ, разом з П. Феденком

та О. Безпалком налагодив видання місячника «Соціалістична

думка». У березні 1921 р. після утворення у Тарнові

Ради Республіки, він їздив туди зі Львова. У травні 1921-го

побував у Берліні, Відні, Празі, де зустрічався з В. Винниченком

і М. Грушевським.

Влітку 1921 р. родині I. Мазепи вдалося перейти Збруч і

оселитися у Львові (до того його дружина з двома доньками

залишалася у Катеринославі, де працювала у Бактеріологічному

інституті).

У Львові 1922 року I. Мазепа видав працю «Большевизм і

окупація України».

У березні 1923-го I. Мазепа переїхав до Праги. 1925 року

I. Мазепа влаштувався спочатку бібліотекарем, а потім викладачем

Української господарської академії у Подєбрадах і навіть

переїхав туди жити, залишивши родину у Празі.

1936 року відмовився прийняти чехословацьке громадянство,