Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 33

Як вирвався Пащевський сам з підрадянської опіки

і вивіз сім’ю, то не зовсім порвалися ниточки, що тягнулися

з волинського краю, якому віддав стільки літ і

трудів. Ще перед призначенням настоятелем митрополичого

храму святої Марії Магдалини, мусив він пройти

сперш німецький карантинний табір у Лодзі. Але й тут

відшукали недавні його підопічні.

Євгенія Королюк по закінченні Луцької гімназії гостювала

у рідної тітки в Лодзі і випадком дізналася про

перебування Пащевського – Євгенія та її брат Олександр

були також вихованцями отця Павла.

Удвох з подругою Олею Курило-Курилюк їде Євгенія

в карантинний табір. Черговий невдовзі покликав отця

Пащевського – до них вийшов помітно постарілий, сивий

і майже повністю лисий отець, що важко, сапаючи,

дихав, але все ж зі знайомою величавою і гордовитою

 133

поставою.

То хвилююча склалась розмова, як згадали минулі

часи, – такі, видавалося, давні, а насправді зовсім близькі.

Ось учора ще на уроках відповідали, йшли до сповіді і

причастя у свою гімназійну Хрестовоздвиженську церкву

– і чимало міського люду вибігало юнню полюбуватися.

Попереду з жовто-блакитним прапором крокує Володя

Поліщук, ставний і гарний юнак, що добре вчився, мав чудовий

голос і на бандурі майстерно грав – уроки Пащевського

йому не забудуться, стане священиком, правитиме

Службу Божу разом з майбутнім українським Патріархом

Мстиславом; ген там правитиме, у далекій Америці, аж у

західній півкулі, де сонце заходить…

Поблагословив отець Павло дівчаток на завершення

зустрічі.

– Хай дарує Всевишній вам добру долю. Священик

продовжить себе в ділах мирян, а вчитель – у справах

учнів. Я був для вас одним і другим, то ж благословляю,

і які б тернисті стежки не випали вам у ці трудні роки,

головне не забудьте: Віра спасе вас… Це Христове дійсне

в усі часи, істинне на всій землі, від краю, де сходить і де

заходить сонце…

Євгенії Королюк життєві доріжки не поскупилася

доля рясно посипати терном. Перші совіти арештували

батька, бо в нього «дом под серебром», себто під оцинкованою

бляхою, що було дивно і заздрісно для непрошеного

пришельця, і батька розстрілюють в луцькій тюрмі.

А Євгенії судився німецький концтабір Равенсбрюк, згодом

табір смерті Берген-Бельзен і за участь в Русі Опору

в карцері без води і їжі шість днів – не встигли тільки в

крематорій відправити, бо визволили англійці.

Не захотіла поїхати вона у Британію чи Америку, додому

тягнуло.

Іван КОРСАК134

А вдома…

На подвір’я Королюків зайшов сусід Дмитро Пархоменко,

щойно з фронту вернувся, аж бачить троє чужих

чоловіків з хліва виходять

– А що ви тут робите? – перепитав незнайомців, що

виявилися тими визволителями, які сталінськими соколами

себе йменували. У хаті вони ще раніше все вверх

дном перевернули, а в хліві їм приглянувся чималий вже

кабанчик

– Ваши документы.

І, не чекаючи тих документів, полоснули автоматною

чергою. Мама зачула стрілянину, вибігає з хати

– прострочили і маму. Тоді один визволитель пішов забирати

коні, а другий, на удачу, на горище видряпався

щось пошукати. А там діти сховалися, ще як в сусіда

стріляли, в кутку причаїлися. На їх двох стільки ж пострілів

стачило…

Не схотіла Євгенія в чужі краї, американські або

британські, їхати, додому тягнуло.

А вдома в МГБ, як перейменувалося воно з енкавеесу,

викликають.

Зиркнув високий чоловік в окулярах на неї так, наче

щойно вона, оце на очах, його обікрала.

– Ты, стерва, знаешь, кто я такой?

– Я вперше у вас в кабінеті.

– Моя фамилия Могилёв, от слова «могила».

Мала вона зізнатися, що повстанцям у ліс медикаменти

носила.

«Віра спасе вас, і то істинне від краю, де сходить сонце

і де заходить», – не раз пригадувала Слова, мовлені

тоді отцем Павлом, тридцять п’ять літ в сільській амбулаторії

помагаючи людям. Брат її, також Пащевського

вихованець, виїхав у Сполучені Штати, славиться по

 135

міччю українським церквам, а одного з синів, до слова,

Павлом названим, доля закинула аж у Японію. Вийшла

заміж за нього знана японська оперна співачка Місака

Танака, прийняла хрещення і стала вірною Української

церкви. На день Незалежності України незмінно піднімає

вона на балконі свого будинку жовто-блакитний

прапор. І світлину якось Євгенії Королюк надіслала – Танака

на фоні нашого національного прапора, що полощеться,

тріпоче, колихається і лопотить собі на свіжому

вітрі; десь там, у далекому краї.

У краї, де сходить сонце.

Іван КОРСАК136

 137

CВІТЛИНИ ТИХ ЧАСІВ

Іван КОРСАК138

CВІТЛИНИ ТИХ ЧАСІВ

 139

ЗАМІСТЬ ПРИМІТОК

У цьому романі є ряд діючих осіб, про яких немає потреби

наводити якісь довідки чи подавати інформаційні матеріали.

Маються на увазі такі історичні постаті, як Іван Огієнко

чи Степан Скрипник, Антон Денікін чи Юзеф Пілсудський.

Водночас ряд імен менш знані, або знані лише фахівцями.

Тож для зручності читачів подаємо короткі біографічні довідки:

можливо, вони дещо прислужаться розумінню того

непростого часу, в який завірюха історії немилосердно мела

і крутила, часу трагічного, коли навіть у безпросвітній історичній

темені люд наш, українська інтелігенція, не впадали

у безнадію, працею жертовною вибудовували майбутню державність

і непідлеглість церкви. На жаль, про багатьох істинних

подвижників так мало зібрано матеріалів і так мало

написано, ще про крихті маємо все те зібрати, вишукати в

архівах, у старих публікаціях, занехаяних документах, розкиданих

в Празі й Подєбрадах, Тарнові й Варшаві, Нью-Йорку

і Парижі, Сіднеї чи Токіо, Відні або Афінах…

Павло Пащевський (1874–1944)

Син священика села Великі Грицьки на Київщині. У Києві

здобуває духовну освіту та закінчує два курси університету

св. Володимира. Ще студентом бере участь в українському

русі, за що його, як «неблагонадежного», відсилають служити

у віддалену парафію села Денисовичі. Згодом на Херсонщині

править службу Божу ряд років, а як почалася українська революція

– переїжджає в Київ. На посаді єпархіального комісара

Київської духовної консисторії йому доводиться поєднувати

такі непоєднувані риси, як безкомпромісніть у здобутті

незалежності церкви з дипломатичною гнучкістю, твердість у

засяганні українських цілей з реаліями зросійщеного краю.

Іван КОРСАК140

Зустріч у літі 1917 року з Симоном Петлюрою, вироблення

контурів і структури військового душпастирства була

визначальною для подальших років життя отця Пащевського.

Священик Першого українського запасного полку, згодом

Сердюцького полку імені Петра Дорошенка, праця в департаменті