Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" - Страница 43

- Чи мене “пасли”? По-перше, мені пропонували співпрацювати. З самого початку, я не можу часу пригадати точно, мені призначили зустріч на стадіоні “Авангард”. Ясна річ, з того нічого у них не вийшло. Потім випадково в тролейбусі зустрівся я з одним чоловіком. Він щось дивився на мене і дивився, а потім підходить і просить вибачення: “Я хочу з вами побалакати”. Ми вийшли на зупинці, а він мені: “Пробачте за ті неприємності, які я вам завдав такого-то числа у такому-то місці”. Каже: “З міської міліції сказали мені, що я мушу Вас побити, Ваше прізвище назвали. Якщо я це зроблю, то мене не посадять". Він якийсь там проступок вчинив хуліганський.

І це зробили, але потім я зустрічався ще з одним чоловіком, який сказав, що його міцно побили. Вони сплутали мене з ним і замість мене побили іншого чоловіка.

- Тобто діяли не тільки легальними методами, такими, як суди, а й наймали різних людей, щоб фізичну розправу вчинити.

- Якщо Ви помітили, у нас було дуже жорстке правило: ми всі заходи закінчували за білого дня, жоден у Луцьку і на Волині не відбувався у надвечір’я. Це було негласно, але чітко. І тому я мав за правило добиратися додому за дня.

- Ще про гострі моменти у Верховній Раді. Після Вашого обрання народним депутатом, Ви і в Луцьк приїжджали, і виїжджали в інші області...

- Вибори 1990 року, як на сьогодні, були, мабуть, найдемократичнішими. Ми, хто склав кістяк Народної ради, були запереченням тодішньої влади. Але ми помаленьку набиралися сили. Наприклад, у традиціях Верховної Ради, ще за радянських часів, було призначати у делегації від області старших. Нам нав’язують М.Парасунька старшим. Ми не погодилися і обрали собі П.Віцяка. Пропонується особа чи депутат від Волинської області до складу Конституційної комісії. Пропонують М.Парасунька, а ми знову не погоджуємося - ми делегуємо туди Андрія Бондарчука. Але найголовніше - у нашому товаристві Народної ради був негласний розподіл обов’язків. Мені не визначали, що я маю робити. У нас якось автоматично розподілилися ролі. Я знав, яку я роль міг грати: подразника, каталізатора, збурювача ситуації. І я цю свою роль свідомо вибирав, за природою я зовсім інша людина.

... Ви згадали прізвище Л.Юзькова. Може, я забагато на себе беру, але я вбачаю і свою заслугу в тому, що його обрали. Бо коли йшла дискусія і коли висували його кандидатуру, то я чув, як у рядах групи “239” пішла вказівка “провалити”.

- Ого, викладача Вищої партійної школи, а на той час він, здається, був уже завкафедри. На жаль, він рано пішов із життя. Це освічена, ерудована людина.

- Перед голосуванням я все-таки домігся, щоб мені дали слово. Я беру мікрофон і відверто: “Я щойно чув, що група “239” отримала вказівку голосувати “проти” Леоніда Юзькова і провалити його кандидатуру. От зараз буде голосування і побачите, що так воно й буде.

У коридорі до мене підійшов Л.Юзьков, коли вже за нього проголосували. Він каже: “Думав: усе, пропало ...”.

А ще така ситуація. Закінчується перша сесія Верховної Ради дванадцятого скликання, головує Л.Кравчук. На порядку денному останнього дня - формування делегації Верховної Ради Української PCP у складі 50 осіб для напрацювання нового тексту союзного договору. Сесія закінчується. Що робити? Параліч, ніхто не знає, як протидіяти. Аж тут сталося таке: я побачив, що А.Ягоферов двома картками голосує. Здіймаю бучу,скандал, голосування зірвано. Перерва - півгодини. Після консультації на порядок денний виноситься питання “Закон про економічну самостійність Української PCP”, і до кінця засідання закон ухвалили. Делегацію не сформовано.

Або ще такі епізоди. 22 вересня 1990 року Чернігів мав відзначати 1300 років з часу заснування. Там різні заходи вже організовувалися, місто заклеїли плакатами “Чернігову 1300 років” і таке інше. До ювілею Народний рух України вирішив провести деякі заходи. Але щоб не допустити активної діяльності Народного руху, на Чернігівщині обком партії видав два документи. Найголовніше, що по завершенню святкування в області мав бути створений прецедент введення надзвичайного стану. Ці папери є у мене.

Чомусь ніхто з депутатів не поїхав,їхали чотирма автобусами тільки делегації від Народного руху України. Першим автобусом ми приїхали, а наступні чомусь запізнилися. Хор “Посвіт” їхав, зі Львова творчий колектив,з Києва.

Три автобуси все не їдуть і не їдуть. Потім сказали, що міліція автобуси затримала. Що робити? Я беру телеоператора, сідаємо в таксі і їдемо у Кіптяхи. Приїжджаємо - автобуси дійсно міліція зупинила, “пазиками” заблокувала... Делегація потрапила в пастку. Обкомівці зібрали комсомольський, партійний активи, вивезли польову кухню і тримають людей. Я приїхав до начальника міліції: що ви робите?

Прошу хор Леопольда Ященка, перекриваємо рух. Ми тримали в блокаді трасу Петербург-Сімферополь дві години. З обох сторін колони стояли по п’ять кілометрів. Що там робилося, що там робилося, скандал... До вечора нас протримали. Потім вони застосували силу, розтягнули нас. У цивільному люди підійшли, мене вивели, кинули у міліцейську машину, мали вивезти за межі області. Кажу: “Хлопці, що ви робите? Це ви міліція чи ні? Скандал з народними депутатом”.

Врешті-решт ми домовилися, мене в Чернігів міліція завезла. Автобуси вивезли за межі області... Але що цікаво: доки цей скандал був, ювілей Чернігів припинив відзначати-усі плакати познімали...

Наступного дня відбувся мітинг на валу. Надають мені слово і одночасно передають списки працівників обкому комсомолу, які перепиняли автобуси Народного руху. Я виступив, сказав декілька слів, а потім називаю прізвища тих, хто перепиняв: там Петров, другий секретар такого-то райкому чи обкому комсомолу. “Слава йому! “ - на повному серйозі кричу, а люди “О-о-о“ і свист. П'ятнадцять прізвищ називалося - і усіх п’ятнадцять під улюлюкання вигнали.

Потім демонстрація. Йдемо повз обком партії. Обком охороняли 300 міліціонерів. Ми підходимо, вони вискакують в одну шеренгу, потім у другу, в третю... Що робити? А в колоні було близько 20 тисяч чоловік. У Чернігові такої демонстрації ні “до”, ні “після” не було. Проходимо, я зупиняюся і в мегафон: “В обком партії-плювати”! Начебто розбишацька така ідея, але за нею серйозний зміст. Колона пройшла, поплювала на обком.

Потужна демонстрація показала владі настрій людей, а введення надзвичайного стану в області нічого б не дало.

Вінниця, Вінниця... Округ товариша Рябоконя, другого секретаря Вінницького обкому партії. А туди я поїхав з тієї причини, що Рябокінь презентував у Верховній Раді проект закону, який обмежував права народних депутатів. Суть його була такою: народний депутат України не має права їхати в інший округ. Я прошу слова на сесії і заявляю, що першого грудня приїду у Ваш округ, аби перевірити на собі, як працює цей закон. Я сказав, а радіо рознесло, тому що була трансляція. Куди мені було дітися - мусив їхати.

- Ідея закону зрозуміла: заборонити виїжджали на Східну Україну, аби не поширювати демократичні ідеї і не дати зустрічатися з людьми народним депутатам із Народної ради.

- Це вже потім я дізнався, що зібралася перед першим грудня сесія місцевої ради і прийняла рішення про мораторій на будь-які заходи. Це фактично надзвичайний стан, який проіснував 11 місяців. Я пішов, оформив відрядження на Вінниччину, підписав мені В.Дурдинець, заступник голови Верховної Ради.

Перед цим у Верховну Раду мені прислали місцеве рішення - категорично проти приїзду. Були телефонограми на зразок: бандерівці, ми не хочемо вас бачити.

Але я мав відрядження, приїхав 30-го числа, заночував у Вінниці. Вранці два автомобілі вирушають у дорогу. Ну, “хвіст” був, при під’їзді до межі Барського району мисливці стояли озброєні, чоловік 15 з собаками, при в’їзді у Барський район - пост міліцейський, який перевіряв документи. Перевірили мене, по рації передали, що я вже у межах їхнього володіння. В’їхали в село Лука-Барська. Зупиняють машину, дорогу перекрито. Трактор на дорозі, вантажівка, три автомобілі, “мисливці” в куфайках і з міліцейськими лампасами: “Ви куди їдете, ану виходьте...”