Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Вершини - Димаров Анатолий - Страница 14
П'ять діб адаптації під Хорогом, в Поршньові – тепер уже адміністративному центрі східнопамір?ських геологів, де вдень отакому, як я, можна здуріть від нудьги та безлюддя, рятували тільки вечори, коли спільний чайок?чиферок збирав докупи геологів, які звалювались майже щодня з високогірних перевалів, здичавілі, зарослі, як вепри, щетиною,– тут уже тільки наставляй вуха та слухай, хоч траплялися іноді такі мовчуни, що бий його геологічним молотком – слова не викрешеш! А потім знову літак, той же трудяга Як?40, що безстрашно злетів над самою річкою та й заходився здійснювати акробатичний політ до Мургаба: зліва скеля і справа скеля, і відстань між ними – на розмах крила, зачепиться – поминай, як звали, а ось попереду грізно вироста крутий лоб, що замкнув ущелину наглухо,– впиваєшся долонями в крісло: х?ху, здається, пронесло – Як, заклавши крутелезний віраж, так, що небо провалилось під ноги, проскакує той пекельний лобисько, ледь не черкнувшись черевом, і вже летить іншою, ще тіснішою ущелиною.
Господи, та невже не можна піднятись на якийсь там кілометр угору, щоб не виконувати ці смертельні трюки?
Виявляється, не можна. Літак і без цього досяг своєї стелі в розрідженому океані повітря. Аж тепер я здогадуюсь, чому так довго не було повітряного сполучення між Хорогом і Мургабом.
Продутий всіма на світі вітрами, Мургаб зустрів звичною пилюкою. Вітер жбурляв її в обличчя цілими пригорщами, гнав широкою вулицею, поміж одноповерхових будинків, закручував у мініатюрних смерчах, а по хідниках в яскравих платтях, в модельних черевичках, в наймодніших зачісках відважно походжали молодесенькі жінки прикордонників – з неодмінною коляскою кожна. Очевидно, немовля було тут такою ж необхідною деталлю туалету, як губна помада чи сумочка,– без немовляти просто було б непристойно появлятись на люди. Тож наші дівчата, похапцем вискочивши за щойно спечених лейтенантиків заміж, завезені на край світу, в першу чергу заводили немовля.
Намилувавшись вдосталь на відчайдушних отих жіночок, що топтали Памір з таким виглядом, наче під гострими каблучками кожної лежали хідники Ленінграда чи Києва, я спіймав нарешті попутну машину та й рушив уже знайомою дорогою на Зор?Бурулюк.
Де й прожив майже два місяці.
Тонка парусина намету, що й хвилини не знає спокою, розжарена рятувальниця?пічка, муркітли?вий чайник – замурзана добродушна істота, яка ніколи нас не підводила, повні кухлі гарячого чаю, конвульсійна лампочка, що то гасне, то знову спалахує під стукіт движка,– рідкісні вечори, з таким нетерпінням очікувані мною, коли ми з
Анатолієм лишаємося вдвох і ніхто вже не зайде до нас, не переб'є нашу розмову.
Так на чому ми зупинились? – запитує Анатолій щоразу, хоч, лукавий, сам добре пам'ятає, на чому.
Поки я гортаю блокнот, роздивляючись в непевному світлі свої квапливі каракулі, він присьорбує чай, час від часу витираючи обличчя і шию вишитим червоними півнями рушником. Українські ті півники вже не один рік мандрують за своїм непосидючим господарем.
Читаю останні записані фрази, Анатолій кива головою, одставля набік кухоль:
– То що, підемо далі?
І ми йдемо далі.
Потроху, з вечора в вечір, блокнот мій заповнюється. Не розлучаюся з ним ні вдень, ні вночі; так боюся його загубити, а коли полечу вже додому, то не засуну його ні в сумку, ані в рюкзак, а сховаю в кишеню. Вдома ж покладу в письмовий стіл, де він понад два роки й пролежить. І я згадуватиму про нього щоразу, сідаючи працювати. Але не діставатиму: ще не час, не пора, ще не визріло. А коли врешті засяду працювати над повістю і прочитаю записане, то з жахом відчую, що мені забракне деталей. Отих найдрібніших, найменш, на перший погляд, важливих, без яких неможливе справжнє письмо: це все одно, що вишивати рушник однією лиш голкою, без кольорових ниток.
У відчаї я зателефонував у Душанбе Анатолієві: чи не приїде він у відпустку на Україну? (Відпустка у нього, як у більшості геологів, завжди припадає на зиму).
Ні, не приїде: готуватиметься здавати кандидатський мінімум. Якщо я не заперечую, то може?мо зустрітись у Москві. Його викликають у «Кварцсамоцвіт».
– Якщо хочете помилуватись на московських дівчат, то беріть квиток на літак!
Він там, на Памірі, давно забув, що можна кудись добратися поїздом.
І я поспішив придбати квиток на Москву, хоч дівчата мене найменше цікавили. Вже зібравсь і за якихось п'ятнадцять хвилин мав їхати на вокзал, коли озвалась міжміська:
– Вас викликає Душанбе.
Анатолій!
– Ви придбали квиток на Москву?
– Взяв. А що? – В мене ворухнулась тривога.
– М'який чи купейний?
– Купейний...
– Жаль, що не м'який.
– Та в чім справа, біс вас візьми?!
– Справа в тім, Анатолію Андрійовичу, що квиток доведеться здати. Я в Москву не лечу.
– Ви жартуєте?
– Які там жарти: у мене син народився!
– А ви не могли мене попередити? – заревів я у трубку.– Ви оце щойно дізнались, що у вас має народитися син?!
– Вгадали, Анатолію Андрійовичу! – пролунав радісний голос.– Тож не дуже мене там лайте...
– Лаяти!..– Я задихавсь від обурення.– Та вас кислим молоком треба розстрілювать!.. Каймаком!.. Кумисом!.. Кефіром!..
– Нічого не вийде: не долетить!
В трубці клацнуло, глузливо запікало.
Ну ж Анатолій!.. Ну ж негідник!..
Сердився, лаявсь, проклинаючи ту хвилину, що зв'язала мене з оцим чортом безрогим, а в душі
уже знав, що мені лишилось одне: летіть у Душанбе.
Він був ні вражений, ні здивований несподіваною моєю появою: зустрів мене так, наче я не з Києва, а заскочив з сусіднього парадного.
– Хо, Анатолій Андрійович!
Руки не подав – руки були зайняті: з довгастого пакунка виглядало ще як слід не сформоване личко, що обіцяло в майбутньому стати ще однією копією Анатолія.
– Заходьте до хати!
По всій кімнаті, як прапори під час свята, маяли розвішані пелюшки. Пелюшок було стільки, що в них можна було сповити всіх немовлят Таджикистану.
– Це все він,– пояснила дружина Анатолія Елла.– Поки лежала в лікарні, встиг пограбувати всі магазини.
– А що розмінюватись! – Очі Анатолія нестримно сміялись.– Ми на дрібні не рахуємо. Ми себе ще покажемо! Дайте лишень підрости!
– Ну, осідлав свого коника! – махнула Елла рукою.– Ти б краще замість того, щоб хвастатись, подав стілець Анатолію Андрійовичу. Він же натомився з дороги.
– Анатолій Андрійович? Та він семитисячники брав – ніскільки не втомлювався!
Анатолій лишивсь Анатолієм: весело наїжачена густюща чуприна, зблиски глузливі теренкуватих очей. І ті ж обвітрені губи, до яких навіки пристала високогірна смага.
Того дня так і не могли приступити до справи: вся увага Анатолія була прикута до крихітної істоти, навіть тоді, коли Елла брала її годувати. І я, домовившись, що ми зустрінемося завтра, поїхав до себе в готель.
І от ми удвох, тільки тепер не в наметі, а в номері. П'ємо чай, і Анатолій, наче знов на Памірі, наче він оце щойно повернувся з маршруту, пере?вдягся, умився, покінчив з усіма службовими справами та й нарешті сів до нашого саморобного столу... Анатолій традиційно запитує:
– Так на чому ми зупинились, якщо не секрет?
Я розкриваю блокнот і терпляче пояснюю, що
треба починати спочатку. Кажу йому про деталі, яких мені так забракло, без яких моя розповідь почне задихатись, як людина без кисню. Анатолій кива головою: це порівняння йому близьке й зрозуміле.
– Що ж, давайте спочатку.
2
На мить прорвалися хмари, зблиснуло небо.
– Гляньте, як чум!
Вулкан і справді нагадував чум.
Ідеальний конус, що піднісся на п'ять тисяч метрів. Над зрізаною акуратно вершиною димить і вдень і вночі, наче мешканці оцього гігантського шатра весь час мерзнуть, весь час тремтять од нестерпного холоду й підкидають дрова до велетенського вогнища. А воно все не гріло, воно лиш диміло, бухало паром та попелом і стовпом підіймалося в небо, коли було тихо, чи тріпотіло, обриваючись, на оскаженілих вітрах. А підступи до незаймано білої громади закушкані в такі глибокі сніги, що годі хоч крок ступити без лижв, скуті таким лютим холодом, що крижаніє повітря,– тут, унизу, біля підніжжя, в густому од морозу тумані, в білому мороці, що поглинає, вбирає, гасить усе: і звуки, і рухи, й людські
- Предыдущая
- 14/34
- Следующая