Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 332

Посли на такі неприємні слова відповіли: “То вам хтось говорив зрадливо (воровски), на ссору. Вел. государ держить вас, своїх підданих в своїй ласці і жалуванню, і ви йому служіть, против неприятелів його стійте, а воровским смутным словам ніяким не вірте! Служба ваша у цар. вел. забвенна не буде”. І так поклонившись собі роз'їхались.

Потім за пять верст перед Чигрином стріли послів гетьманич Юрий, писар Виговський і осаул Ковалевський, з ними козаків чоловіка з 200. Гетьманич, писар, осаул зійшли з коней, окольничий і дяк вийшли з ридванів і гетьманич привитав їх іменем гетьмана і перепросив, що сам не міг виїхати, бо дуже хорий. Привитавшися сіли всі на коней-посли і старшина, і так їхали разом, аж до господи призначеної послам. Згодом прийшов писар іменем гетьмана спитати про здоровлє, і посли просили через нього гетьмана, щоб визначив їм скору авдієнцію. Другого дня рано прийшов осавул Ковалевський і з ним козаки привели двох коней в уборі; осавул сказав: “Добродій наш гетьман велить вам їхати до нього”. І так поїхали. На гетьманськім дворі в сінях стрів їx писар і сказав: “Не майте за зле-гетьман лежить хорий і сам ніяк стрінути вас не міг”. Війшовши до кімнати, помолившися богові і гетьманові вклонившися “по обичаю”, посли “за наказом” спитали про здоровє гетмана, писаря, полковників, обозного, осавулів, сотників і всеї старшини, всього війська і всіх православних християн і передали гетьманові грамоту, котру прийнявши, гетьман “чолом ударив”, питав про здоровлє царське і засвідчав підданчі афекти: “Дай господи вел. государеві многолітнє здоровє, побіду і одоліннє на неприятеля. Щоб покарати не тільки иновірців-єретиків, але і самого бісурмена турецького султана, а ми його вірні піддані раді за його наказом битись і кров проливати” 3).

Тоді Бутурлин роздав дарунки і об'явив царський наказ: щоб гетьман вислухав послів у царських справах. На се гетьман сказав: “Слухати мені сьогодня государських справ ніяк не можна, бо постигла мене недуга велика, вам самим відома, і я ті царські великі справи велю вислухати писареві військовому”. Але посли настоювали, що їм наказано говорити з самим гетьманом, а не з писарем, і їм від царського наказу ніяк не можна відступити.

“Але гетьман говорив, що в такій його великій нинішній недузі про государські справи говорити і відповідати ніяк не можна. Та й усе що буде йому говорено, (однаково) не буде утаєне від писаря”.

“Окольничий і дяк сказали: “Відмовлятися тобі ніякими замислами не годиться, а треба слухати указу і повеління вел. государя без всякої суперечки”. Але гетьман відказав: “Я указу і повеління вел. государя у всім слухати повинен, але тепер за недугою про государеві справи говорити не можу; як дасть бог, буде мені від хороби легше, я вам дам знати”. І велів писареві просити окольничого і дяка до столу на обід. Окольничий і дяк відказали: “За ласкою цар. вел. готові у нас обіди на господі, будемо їсти у себе”. На се гетьман сказав: “За ласки цар. вел. всі що бували до мене прислані від цар. вел., в моїм дому їли-для ласкавости царського до мене і всього війська-і за многолітнє здоровлє государське чашу пили. І вам годиться также вчинити-щоб мині не було в тім сумніву при такій недузі; а коли не вчините, то здаватиметься мині, що то ніби цар. вел. неласкав до мене”.

Тоді окольничий і дяк лишились на обід; сиділи з ними і частували: гетьманова жінка Ганна, гетьманова донька-жінка Данила Виговського, писар і осавул, а гетьман за столом сидіти не зміг, лежав на постелі. “А як було в пів стола, велів собі налити срібний кубок і піднявшися з постелі, велів себе тримати і так пив чашу за многолітнє здоровлє государеве”, приказуючи на здоровлє і на побіди цареві і його родині, патріярхові, боярам і т. д. “А випивши за государеве здоровлє чашу, більше стояти не зміг, і підчас усього обіду лежав на постелі. А після обіду окольничого і дяка проважали до господи писар і осавул, а за ними з гетьманського двору принесли венгерського і волоського вина, і писар з осавулом говорили: “Прислав нас гетьман просити і частувати, а ви то гетьманові за зле не майте, що за своєю хоробою ніякої вигоди вам учинити не міг”. І так почастувавши пішли до дому 4).

Другого дня, 15 н. с. червня посли вирядили свого чоловіка до Виговського-добиватися розмови з гетьманом і відповіди в доручених їм “великих государських справах”. Виговський пішов питати гетьмана і прийшовши до послів сказав, що гетьман велів переказати: “Постигла мене недуга конечна, і хоч мині самому дуже б треба вислухати государських справ, але за недугою ніяким чином того не можна вчинити-не майте мині того за зле”. Посли повторяли, що їх виправлено було спішно, і гетьман повинен їx вислухати і дати відповідь негайно; але Виговський відповів тільки, що як гетьманові стане лекше в його хоробі, він їx попросить до себе в государських справах. Тоді посли почастували його і приступили до випитування від нього, що їм було наказано. Відкликавшися до його православної віри і присяги, пообіцявши велику милость царську і т. д. поставили йому питання: “Для чого шведський король, Ракоцій, і господарі волоський і мунтянський війшли в союз з гетьманом, і про що вони між собою ведуть зносини?”

“І писар дивлячися на ікону Спасову, перехрестившись і великі клятви підносячи говорив: Гетьман і все військо государеві слуги і піддані правдиві, без усякої шатости. А що гетьман війшов у союз (соединился) з шведським королем, Ракоцієм, Мунтянами і Волохами, і завели між собою приязнь і любов, то не для чого иншого як тільки на славу і честь царського имени. Се правда, що пішли такі балачки, нібито вел. государ велів з Поляками робити згоду згідно з Полянівським договором-щоб Запорізьке військо належало як давніш-до Корони Польської, і гетьман і все військо з того засмутилися. А Поляки дуже були зраділи тоді, що вел. государ велів учинити з ними договір і дати спокій: почали лукаво хитрувати і забігати до всяких держав: до турецького султана, хана, цісаря, шведського короля, до венгерського і до инших, щоб вони на спілку з ними воювали і руйнували військо Запорізьке і всіх православних християн Малої Росії. Отже гетьман подумав: коли навіть вел. государ і не велів віддати нас Полякам по давньому до Корони Польської, нехай всетаки Ляхи з сусідніми державами не сполучаються і на нашу руїну з військом своїм в союзи не входять. Післав до Ракоція венгерського, до господарів волоського і мунтянського-договорюватися про любов і приязнь і про союз на неприятеля, і Ракоцій і господарі тому зраділи, зложили умову з гетьманом про приязнь, любов і брацтво, і присягу вчинили на те щоб бути з нами в братській приязни, любови і спілці. Се ми зробили цар, вел. на вічну славу, що такі шановні володарі вчинилися в приязни і брацтві з нами, а на царських неприятелів у спілці. І полк. А. Жданович з військом пішов на Поляків не на те, щоб Ракоція посадити на Короні Польській, а тільки щоб спільні неприятелі Поляки не звязувалися приязню й підданством з сусідніми монархами та нас не воювали і не руйнували”.

Посли не прийняли сього пояснення. Вони заявили, що дуже дивуються, як се гетьман і військо мають зносини і спілку (соединенье) з неприятелем царським шведським королем, і всяку охоту до помочи переносять на шведського короля і Ракоція: царське військо Запорізьке чинить поміч неприятелям царським без царської волі і повеління. Нагадували присягу зложену на послушенство цареві і докоряли за її порушеннє.-“Тепер ви то робите забувши страх божий і вашу обіцянку: всяку добру поміч чините неприятелеві цар. вел., а Корону Польську, на котру обрано вел. государя, руйнуєте, грабуєте і кров християнську проливаєте; церквам православної віри і людям православним в Короні Польській сущим від кальвинів діється велика руїна і безчестє, так що й слухати страшно. Вважайте, щоб вам не стягнути на себе такими неправдами гніва божого”, і т. д. 5).

Звідомленнє в сім місці має знову прогалину, і ми не знаємо, що на се відповів писар, і що далі говорили посли. Стаємо свідками нової розмови, котру мали з послами гетьманич і писар 19 червня; трьох днів бракує, і можемо собі уявити, міркуючи з попереднього, що всі сі дні посли штурмували Виговського домаганнями розмови з гетьманом, нарешті на жаданнє гетьмана конкретизували питання (“статьи”), на які мали дістати його відповідь. Розмова відбувається, як сказано, з гетьманичом і писарем, очевидно висланими від гетьмана. Початку бракує. Гетьманич і писар кажуть, що на перший пункт-очевидно про підтримку Ракоцієві в його претензіях на польську корону- гетьман відповідь приготовив і питає, що далі ще мають посли його питати. На се посли відповіли, що поки вони не покінчать з першою статтєю, вони не можуть переходити до дальшого. Тоді гетьманич і писар пішли знову до гетьмана і повернувши писар дав таку відповідь: