Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 331

Оповідання бранців захоплених в переддень капітуляції Варшави, 18 червня, небезінтересно характеризують стан козацького і Ракоцієвого війська в сім моменті 10).

“Іван Бошина з полку Ференца Сербина, козак родом з Самгородка на Україні (оповів): козацького війська 6 тисяч, гетьманом (General) Антін київський, Богун за обозного (General Quartenneister) і заразом командує полком; звичайні полковники: Ференц Сербин-заразом комендант сторожі (General Wachtmeistet), полковник Сулименко, полковник білоцерківський-котрого імени не знає. Має ще гетьман Антін полковника над яничарами-котрих одначе тільки 50, але його післав до Хмельницького послом з Берестя, в 150 коней, і тих яничарів відіслав з ним, бо трудно було з ними-не було чим платити. Чули вже, що цісарське військо прийшло до Польщі, і коли се так-думають, що їм (Ракоцієвим себто) буде зле. Поки стояли на другім боці Висли, карано їx коли вони палили; тепер їх за се не карають, тому палять. Сподівається, що Варшаву здобудуть. Послав їx (козаків)-сам Хмельницький, але всі козаки вже під Берестєм хотіли вертати до дому, тільки Ракоцій їх затримав, навіть грозився, що буде їx бити як ворогів”.

Инший бранець, Молдаванин, між иншим сказав: Зловлено їх 18-го, коли їх післано на звіди, партію з 300 чоловіка, всуміш Молдаван і козаків. Молдаван і Волохів разом тільки 4 тис., всі кінні; що дня богато їх умирає від якоїсь невідомої, але заразливої хороби; не мають соли ні хліба, живляться тільки мясом, і взагалі провіянту не довозять правильно, а хто того більше виїздить, продає лишок иншим. Молдаване, Волохи і Козаки мають замір проводити Ракоція до Кракова, але та покинуть, а коли б їх хотів затримувати силою, то воліють з ним битися, а не дати себе змусити йти далі, так вони собі урадили. Скільки тепер з ними самих Венгрів, того не можна певно знати-бо ведуть з собою силу волоцюг, награбованої худоби, коней і всякої всячини, і тим усім заставляються; може бути самих Венгрів тисяч 16. Під Тарновим Ракоцій відіслав до дому 15 возів під охороною. Козаків з Ракоцієм тепер 6 тис., їх гетьманом Антін; мають 6 гармат, але малі, на сяжень 11) довгі.

Примітки

1) Transsylvania II c. 287-9.

2) Transsylvania II с. 293, дата 20 травня; Кубаля перекладає се на 30 н. ст. (с. 159), але для сього нема ніякої підстави, лист датований травнем, а 30 в Берестю Ракоція же не було.

3) Тамже с. 291.

4) ex voluntariis Cosakis.

5) Franciscum Servium. Очевидно той же “Ференц Трак”.

4) Тамже с. 297-8, реляція з 25 травня.

5) Urkunden VIII с. 172.

6) Пуфендорф с. 262.

7) Тrаnssуlvanіа II с. 289, дата: в таборі під болонями (ad lonie) 27 травня.

8) cum selectioribus, тамже с. 303, дата: in castris ad Grod 3 junii bora nосtis 12, поміта шведської кватири: 27 травня (ст. ст.).

9) “Козаки чисто розграбили місто. Рядовики-Шведи теж посвоєволили в місті, і Ракоцій за се робив закиди, але Стенбок відповідав, що він з Варшавянами не входив в ніякі умови і вважає їx за неприятелів, найбільше тому що попередня їх невірність зробила йому ненависним се місто”-Пуфендорф с. 262.

10) Жерела XII с. 475.

11) Klafter — скільки чоловік сягає обома руками.

МІСІЯ БУТУРЛИНА І ЗІБРАНІ НЕЮ ВІДОМОСТІ (ЧЕРВЕНЬ-ЛИПЕНЬ)-РОЗМОВА З ОСТ. ВИГОВСЬКИМ В ГОГОЛЕВІ, БУТУРЛИН У ЧИГРИНІ, ПЕРША АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА, ЙОГО НЕДУГА. РОЗМОВА З ВИГОВСЬКИМ ПРО ПОХІД ЖДАНОВИЧА 15 (25) ЧЕРВНЯ, РОЗМОВА З ВИГОВСЬКИМ І ЮР. ХМЕЛЬНИЦЬКИМ 19 (29) ЧЕРВНЯ, ВІДПОВІДЬ ГЕТЬМАНА НА ЗРОБЛЕНІ ДОКОРИ -ВІН ОБСТОЮЄ СВОЇ ПРАВА НА ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ, АВДІЄНЦІЯ У ГЕТЬМАНА 19 ЧЕРВНЯ-ДОКОРИ ЙОМУ ЗА СОЮЗ З ШВЕЦІЄЮ І ВОЮВАННЄ ПОЛЬЩІ, СУПЕРЕЧКА ЗА ВОЄВОДІВ І ДОХОДИ З УКРАЇНИ, ГЕТЬМАН БОРОНИТЬ СВОЄЇ САМОСТІЙНОСТИ В ПОЛІТИЦІ. РОЗМОВА З ВИГОВСЬКИМ 20 (30) ЧЕРВНЯ.

Така була ситуація, коли в середині червня, майже в однім часі прибуло до Чигрина-ще не знаючи тих рішучих змін, які сталися на польськім театрі війни-з одної сторони московський посол Бутурлин, щоб натискати на гетьмана і військо, аби розірвали з Шведами, а з другої-шведський посол Лілієкрона з семигородським Шебеші-навпаки старатись про діяльну поміч від козацького війська, про тісніший, формальний союз з Швецією, і т. д. Гетьманський двір став ареною незвичайно цікавого діпльоматичного турніру, що правда-властиво в своїх підставах вже пережитого, перейденого тими подіями, що пройшли в тім часі на театрі війни, але дуже цікавого ідеольоґічно. Москва пильнувала, використовуючи критичну ситуацію-хоробу гетьмана, смерть митрополита, боротьбу партій,-на те щоб тісніше звязати Україну своїми централістичними плянами. Навпаки шведська дипльоматія апелювала до свободнолюбних поривів, до потягів до державної самостійности, лякала автократичними замахами Москви, її нетерпимістю до свободи і т. и., щоб підсилити окремішність України і змусити її зайняти самостійне політичне становище.

Бутурлин з дяком Михайловим приїхали до гетьманської резіденції 13 н. с. червня 1), але вже перед тим, в дорозі мали дуже цікаву розмову з Остафієм Виговським, батьком писаря. Посли їхали (може навмисне) через Гоголів (Оглав), де мешкав Остафій, він урядив їм тут парадну стрічу, з духовенством вийшов на зустріч, потім запросив до церкви, відти на обід. Крім самого Остафія були його сини Данило і Константин, виглядає се на умисно підготовлений з'їзд чи з ініціятиви Бутурлина, що міг мати охоту розмовитися “по душам” з такими довіреними людьми, чи правдоподібніше-з ініціятиви родини Виговських, що мали охоту через сих послів приготовити сприятливий ґрунт для кандидатури на гетьманство для свого Івана. На жаль, посли очевидно не все вписали з тих секретних розмов до свого звідомлення, були мабуть і такі річи, якими не було чого хвалитися перед царем, а крім того і в звідомленню в сім місці прогалина.

В звідомленню записано, що посли поставили питаннє про поміч Ракоцієві від козацького війська: як се гетьман без відома царя взявся помагати Ракоцієві здобувати польську корону, призначену цареві, і як козаки собі уявляють будучі відносини з Польщею, коли б Ракоцієві вдалося дістатися на королівство: яка тоді буде границя війська Запорізького? На се Остафій росповів ото що ми чули вище (с. 1250-2) про трівогу і підозріння, викликані у гетьмана і в війську виленським договором, про крайнє роздраженнє гетьмана, його намір відірватися від царя, союз з Ракоцієм і посилку до нього Ждановича; тепер продовжую по поданім вище. “Полковника Антона Ждановича післано з військом Запорізьким сього року в місяці січні. Наказано йому сполучившися з військом Ракоція венгерського, з мунтянським і волоським іти на польські городи і ті городи воювати і засідати; а умова у гетьмана з Ракоцієм така: городи по Вислу ріку, в котрих жили руські люде благочестиві й церкви були, мають належати до городів війська Запорізького. А гетьман сильно ошалів і від хороби на всіх гнівається: краще б і не жити, аби його не бачити, або від нього утікти. Син мій, писар так мині казав, що гетьманському злодійству і неправді ніяким чином догодити неможна- “Коли б, каже, не ти та не мати, то я б від жалю сердечного давно б утік чи до цар. величества чи до иншої держави. Для вірної служби цареві Іван і оженився тепер-на шляхтянці благочестивої віри, доньці Богдана Стеткевича-у сих Стеткевичів маєтности в Оршанськім повіті, вони на своїх грунтах Кутеїнський монастир побудували. А другий син Константин оженився з дочкою Івана Мещерського. Хочуть бити чолом цар. вел., щоб їx пожалував-дав їм маєтности як иншій шляхті”. На тім запись уривається (557).

13 н. с. червня Бутурлин і Михайлов приїхали під Чигрин. Не доїздячи верств 10 стрічав їх миргородський полковник Лісницький з козаками. Привитавшись розповів, що дістав від гетьмана наказ: іти наказним гетьманом з усім військом Запорізьким против кримського хана, щоб не пустити його до пограничних городів царських і війська Запорізького. Тепер стоїть 2) за 10 верст від Чигрина і збирає військо, а хан перейшов Дніпро під Очаковим і стоїть недалеко. “А тепер до нас прийшла така чутка, що цар. вел. не знати за які вини гнів свій положив на нас, підданих своїх: хоче послати на нас своє військо-нас воювати. Одначе ми лишили своїх жінок і дітей без усякої охорони. Коли впаде на нас меч його цар. вел., ми підложимо свої голови під його меч не противлячись-нехай буде у всім воля вел. государя нашого!”.