Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 264

5) Вони відповідають 4 і 5-му концептові ркп. Чорторийських № 2113; перекладаючи я маю на думці не тільки московський переклад, а й польський ориґінал; те що московський текст додає проти польського або упускає, подаю в скобках.

6) В польськім тексті: protectia, в москов.: под свою оборону.

7) Розумій: вище описанім.

8) trudnilo-помЂшку чинило.

9) Роз.: щоб обминути зачіпки.

10) Сих слів нема в москов. тексті. 11) posluszenstwem, послушаніемъ.

12) Акты Ю. З. Р. VIII с. 400.

13) “Яко шаленый которой ума уступився заволал и молвил”.

14) В ориґ.: “поЂхали”, мабуть в значінню-стали з'їздитися, як я то переклав.

15) В друкованім: “прихохолились”.

16) “не прельстили”.

17) Акты ЮЗР. III с. 555-7.

ВІДОМОСТИ В МОСКВІ ПРО СІ НАСТРОЇ-ПОСИЛКА КИКИНА, РОЗМОВА З ЇВ. ВИГОВ-СЬКИМ В ЛИСТОПАДІ. ПОСИЛКА ФОМИНА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 9 (19) ГРУДНЯ, ПОСИЛКА ЛОПУХИНА, НАКАЗ ЙОМУ.

В сім оповіданню, розуміється, богато тенденційного: старий Виговський хоче висунути перед московськими послами льояльність своєї родини і зложити всі підозріння “шатости” на старого гетьмана. Се стояло в звязку з виборчою аґітацією за булаву, що йшла в тім часі з огляду на безвихідну хоробу Богдана. В дійсности гетьман мабуть ніяк не хотів нарушити воєнного союзу з Москвою, і ледви чи заявляв свідоме і тверде бажаннє цілком з нею зірвати.

З другої сторони -в словах старого Виговського єсть бажаннє виправдати офіціяльну політику старшинського осередку-союз з Ракоцієм і участь Запорозького війська в його поході на Польщу: пояснити се певними помилками допущеними московською дипльоматією,-що вона не допустила козацьких послів до переговорів з Поляками, і под.

Але се не підлягає сумніву-незалежно від того в якій мірі старшина і військо вірило в те, що Москва війшла з Польщею в договір що до України і козаків 1)- що військо і особливо старшина були незвичайно подражнені тим, що Москва трактувала про них без них. Сей факт став постійним арґументом против московської політики, против льояльности до Москви, против орієнтування на Москву. На сей доказ московського автократизму і грубого непошановання прав війська-що цар розпоряжався Козаками і Українцями взагалі, наче своєю худобою-“немов якимись безсловесними”, не переставали нагадувати козакам усі хто підбивав їx проти Москви, і він твердо ліг в політичній свідомости України, як вічна осторога против московської невірности, московської зради супроти козацтва і України. Звичайно сей вираз заступається иншими, мякшими, висловами-наприклад в вище наведеній промові гетьмана, як її переказує московським послам Ост. Виговський, говориться про “немилосердє” царя до України. Але се безсумнівно, що так власне як злочинна зрада (вираз злочин, scelus ми бачили в цитованім вище маніфесті, с. 1239) була усвідомлена і кваліфікована ся московська поведінка в українських кругах.

Відомости про такі неприємні настрої і жалі дійшли до Москви очевидно вже з початком грудня. На-жаль, до нас не заховалися звідомлення царських післанців висланих до гетьмана в осени, для провідування українських вістей. 30 с. с. вересня (10 жовтня) вислано звісного нам спеціяліста в українських справах стольника В. П. Кинина. Йому доручено відвезти гетьманові й Виговському невеличкі дарунки (кожному одного сорока соболів ціною в 80 руб.). Мав при тім повідомити гетьмана. про успіхи царського війська в Інфлянтах, против шведського війська. Головно ж повинен був розвідати про зносини гетьмана з королем польським і шведським, з Ракоцієм і господарями, з турецьким султаном і кримським ханом: чи були посли, в яких справах і з чим відпущені 2). Час коли Кикин був у Чигрині і дістав відправу знаємо з листу Виговського до думного дяка Лопухина, післаного з Кикиним 16 н. с. листопаду. В пізнішім наказі Кикину згадується й його розмова з Виговським, що він мав тоді, в листопаді. З приводу очевидно балачок про війну царя з Шведами і її причини, Виговський вимовляв, з усякою, звичайною для нього обережністю побажання, щоб цар краще не вірив і не мирився з королем польським, а відновив приязні відносини з королем шведським. Брався написати сам до шведського короля, коли б цар не мав нічого против того, і повідомити його, коли б з боку шведського короля виявилась охота до відновлення добрих відносин 3).

В пізнішій виписці з посольського звідомлення Кикина цитується ще розмова його з Виговським про границі з Польщею, що відбулась очевидно в сей же приїзд:

“Говорив в розмовах писар Іван Виговський: від початку границя у вел. князів руських з королями польськими була по саму Вислу і угорську границю 4). А як був договір у гетьмана Б. Хм. з королем під Зборовим, положено границю Малої Росії по сам Бар-від Дністра 5) на Винницю, від Винниці вище Паволочи на Полонне до Словечни, від Словечни до Дніпра і від Дніпра на Чернигів і Ніжин. До Малої Руси що за вел. государем, до Поділля і Волини-де залоги війська Запорізького 6), польський король на вічні часи не має претендувати ні на міста ні на повіти. Сі частини: Мала Росія, Волинь і Поділлє по ріку Буг мають во віки належати до Московської держави. А за рікою Бугом городів і повітів Малої Росії, Волини і Поділля, заселених і порожніх, де були раніш городи, Корона Польська нехай не займає, не засідає і війська свого-польського чи наємного-туди не посилає. Гетьманові, писареві і полковникам, нинішнім і напотім будучим 7), і всякого чину людям війська Запорізького нехай вони не мстять, ніякої війни не починають і ніякого лиха їм не замишляють.

“Коли ж би польські комісари не погодились на сі пункти і уперто стояли при Камінці Подільськім і Берестю Литовськім, то нехай посли великого государя говорять про границі Зборівського договору. Коли ж польські комісари і на границях Зборівського договору не захочуть миритись, і будуть на тім твердо стояти, то посли вел. государя в самій останній мірі нехай постановлюють договір на тім, які городи і землі завойовані до Малої Росії і ними володіють (фактично) гетьман і військо Запорізьке,-щоб ті міста, повіти і землі на віки зісталися по стороні цар. величества, при Малій Росії, і положити границі на ті міста, де стоять залоги війська Запорізького” 8).

Місяць пізніш, був у гетьмана звісний нам дяк Іван Фомин. Ні наказу, ні звідомлення його не маємо, тільки лист гетьмана, післаний з ним до царя 19 н. с. грудня і згадку в пізнішім наказі Кикину про наведену в його звідомленню розмову гетьмана з Фоминим. З того бачимо, що Фомин мав повідомити гетьмана про осягнені в Вильні успіхи: згоду на вибір царя королем польським. Гетьман поставився дуже скептично до сих обіцянок: він радив цареві не вірити польським обіцянкам і замість переговорів здати справу на козаків: він, гетьман, може рушити на Польщу 300 тис. війська “і без усяких польських договорів посадити царя на польськім престолі” 9).

В листі до царя він писав: “Зволив єси ласкаво повідомити нас своєю грамотою, що ваші великі посли на з'їзді з королівськими комісарами зложили договір про вибір тебе на Корону Польську і в. кн. Литовського, а для докінчення сього діла маєш післати послів на сойм. Ми-Б. Хм. гетьман з військом Запорізьким, як вірні слуги в. ц. в., дуже тішимося тим договором про твій вибір на королівство польське і в. кн. Литовське-заключеним і записями підкріпленим. Тільки ж ми, як вірні слуги в. ц. в., остерігаємо перед неправдами і хитрощами лядськими-що вони того договору ніколи не дотримають. Так як давніше не схотіли дати повного задоволення (исправленья) за людей обвинувачених в безчестю в. ц. в-ва, тільки від сойму до сойму кільканадцять літ одволікали, а ніякого задоволення не чинили, хоч то було застережено присягою і конституцією-карати таких преступників. Особливо показується явна неправда лядська перед богом і перед в. ц. в-м., що вони здавна воюють на віру православну і ніколи їй зичливими бути не можуть. Тепер же той договір на те вони заключили, щоб трохи передихнути і договоритися з султаном турецьким, з Татарами й иншими державами, та знову воювати з в. ц. в.