Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 263

При тім очевидно-приписка: “Сей пункт про козаків беремо на той же елєкційний сойм, на рішеннє Річипосполитої, а царські комісари беруть на рішеннє царя. Не брали б ми того пункту про козаків на сойм, але що царські делєгати не мали наказу від царя в сій справі, прийшлось таки відложити”.

Потім новий варіянт: (Щоб не розривати уже ухвалених пунктів) союзу Річипосполитої нашої з панством Московським, тим що ми (допоминаючися забраних на війні провінцій) 10) жадали повернення України, здавна приналежної до Корони Польської з послушенством 11) козаків Запорозьких, яко підданих Річипосполитої нашої,- після щасливої елєкції царя й. м. на королівство польське, як він виступить посередником в справі козаків,-Тому що повномочні посли царські не мали на приверненнє її царської волі і наказу,-Сю справу ми комісари королівські беремо на сойм, до станів Річипосполитої, а пп. посли царські до цар. вел. однесуть, і так ми то відклали. А тим часом-до ґрунтовного заспокоєння сеї справи через великих послів-козаки Запорозькі, зістаючися під протекцією царя й. м., не повинні чинити обивателям коронним і литовським ніяких кривд, шкід, наїздів і зачіпок, випадаючи за лінію, і на спільного неприятеля Річипосполитої і царя й. м. мусять бути готові й нести службу воєнну”.

Дальші пункти говорили про спільні операції против шведського короля, включно до відзискання від нього шведського королівства і прилучення до Річипосполитої, і про инші, менше для нас важні справи.

В реляції про закінченнє комісії між иншим згадувалося, що по заключенню перемирря розіслано універсали, “славлячи радісну згоду”, “і козаків відправлено до Хмельницького, аби він оповістив козаків, щоб не було ніде зачіпок, і прийняв до відома замирення та був готов на послуги цареві і Річипосполитій, де буде потрібно” 12).

Очевидно, таку грамоту привезли до Чигрина козацькі післанці. Яке вражіннє зробило се все між козаками, оповідав тойже Остафій Виговський московським послам в секретній розмові в своїм Гоголеві, в червні 1657 р.

“Як минулого року цар. вел. великі посли договорювалися з Поляками про згоду, на той договір Б. Хмельницький і все військо за царським наказом посилали своїх післанців. Коли вони, ті післанці вернулися до війська, Б. Хмельницький писар і полковники розпитували, на чім став договір у царських послів з лядськими комісарами і чи правильно поступали Ляхи з царськими послами. Тоді післанці припавши до ніг гетьмана й обливаючися сльозами говорили: “Пропало тепер військо Запорізьке в Малій Росії! немає нам нізвідки помочи і не маємо де голови свої прихилити. На чім договорилися царські посли з лядськими комісарами, про те нам зовсім нічого не відомо: царські посли не тільки що не радилися з нами про ніщо і не пускали нас до польського шатра, але й здалека не допускали до шатрових пілок- чисто як псів до церкви божої. А Ляхи напевно, під сумлінням сказали, що царські посли з лядськими комісарами в комісії вчинили згоду за Полянівським договором, і нам, війську Запорізькому з усею Малою Росією бути знову в королівській стороні, у Ляхів, неприятелів Хреста святого. А коли військо Запорізьке і вся Мала Русь в послушенстві у Ляхів не буде, то цар. вел. буде помагати Ляхам своїм військом і разом з ними битиме військо Запорізьке”. Полковники дуже затрівожилися, що щось таке над ними сталось. А гетьман як божевільний що розум стратив 13) закричав такі слова: “Вже, діти, тим не журіться! Я вже знаю, що робити: треба відступити від руки царської, а підемо туди, куди бог повелить: не тощо під християнського пана, але хоч і під бісурмана”. Так розпалився, як не годиться християнинові, і зараз усіх полковників велів кликати на сойм.

“Син мій писар, на самоті, ухопивши гетьмана за ноги став говорити: “Гетьмане, не можна того робити з-опалу. Треба післати до цар. вел., розвідати докладно, як то сталось, за які вчинки то зроблено? А присяга діло велике, нарушити і зломити її неможливо, сам бог за те буде мстити!” І до полковників, що були тоді при гетьмані забігав і з плачем їм говорив, щоб того не робити-високої царської руки не відлучатися, щоб по всьому світу не прославитися зрадниками і кривоприсяжниками. Але гетьман мого сина не послухав: просто відрік, що за таке цареве немилосердє ніяк не можна нам бути під його рукою.

“Як полковники стали з'їздитися 14), сини мої Іван і Данило ще таки їх намовляли, щоб того не робити: не відлучатися від високої руки цар. вел. Вчинили над тим раду і на тій раді полковники гетьманові в тім просто відмовили, що того ніяк не можна зробити, щоб вони і все військо Запорозьке і всі православні християне, духовного і світського стану люде, після такої великої клятви і присяги відступили від царської руки і шукали собі иншого государя і на весь світ прославилися зрадниками. ,Ми так думаємо, що се справа неможлива, аби цар. вел., показавши своє велике милосердє над усіми нами, православними християнами, і визволивши нас з рук неприятелів своїм страшним мечем, віддав би назад в руки поганцям, неприятелям, ворогам християнства'. Гетьман не хотів, щоб Військо Запорізьке і Мала Росія далі були під царською рукою, і ледви в тім ублагали його мій син писар і полковники.

“А Ляхи безнастанно присилали своїх послів, намовляючи щоб гетьман і все військо послали своїх послів до короля, поки ще не затверджено пакти з послами цар. вел.-щоб пригорнулись 15) до короля, і він би їм у всіх винах пробачив; бо коли тепер не випросять у нього пробачення, то Поляки з'єднавшися з царським військом, всіх як зрадників вирубають. І полковники радилися з гетьманом, що робити, коли справді може у царських послів дійшло з Поляками до договору?

“Тим часом Ракоцій венгерський безнастанно присилав послів, намовляючи гетьмана, щоб він поміг йому на Поляків, доки у них крила не відросли. Гетьман був тому рад і вислав своїх послів до Ракоція, щоб договоритися про союз, приязнь і з'єднаннє (війська) на неприятелів. Послав також послів до господаря молдавського і мунтянського, щоб з'єднатися в союзі й брацтві. Вони тому були раді й присягли на союз, приязнь і брацтво: хто буде неприятель військові Запорізькому, той неприятель і Ракоцію і господареві молдавському і мунтянському, а хто Ракоцієві і мунтянському та молдавському господареві буде неприятелем, той неприятель і війську Запорізькому, і їм одним другого не видавати: військом помагати і разом стояти. Потвердили то записями.

“А все се гетьман зробив тому, що думав, нібито цар справді віддав нас назад Ляхам і тим затрівожився: побоявся, щоб Ляхи не обійшли 16) якимсь чином (Москву) і не привели до союзу на знищеннє війська Запорізького і всіх православних в Малій Росії сущих” 17).

Примітки

1) “Въ нынЂшнемъ во 165_ году октября въ 2 день вЂдомо намъ учинилось, что у гетьмана Б. Хм. въ ЧигиринЂ съ полковники и со всЂми начальными людми былъ сеймъ”-Акты ЮЗР III с. 551.

2) Тамже с. 553.

3) Тексти заяв польської і московської делєґації, з датою 3 листопада за нов. калєндарем-24 жовтня ст. ст., видані у Кубалі дод. 5 і 6. Делєґації обмінялися ними того ж дня-звідомл. Одоєвского кн. 88 с. 493-6. Другого дня був прощальний обід у польських комісарів; третього, 5 н. с. листопаду у московських бояр, що роздали богаті дарунки польським комісарам і австрійським послам-тамже л. 497-9.

4) Московський проєкт надрукований в Собр. госуд. грамот и договоров IV ч. І, привезений Лопухиным польський проєкт в Актах ЮЗР. VIII с. 395 дд. В розмові з Лопухиним гетьман говорив легковажно про “грамотки” прислані від “приятелів” з Польщі-“як нас царські посли віддають польському королеві” (тамже c. 292) й гетьман, мовляв, їм не вірить. Може бути що се мова як раз про сі пункти? Але так легковажно відзивався про них гетьман очевидно тільки “з політики”. В пізнішім маніфесті Виговського до заграничних держав, навпаки говориться про них як “безсумнівні копії” постанов комісії (Архив III. VI с. 363-пор. вище с. 1239). Пункти про поєднаннє церков, про Україну і козаків, і польське звідомленнє про закінченнє комісії містяться також в кн. 25 Польських справ 1656 р. разом з актами московської делєґації (не паґіновані). В латинськім перекладі з польського вони знайшлися в австрійськім державнім архиві, перехоплені у якогось “шведського вояка”-Жерела XII с. 409; в заголовку копії се названо “протоколом трактату відбутого і заключеного при посередництві лєґатів цесарських у Вильні 3 листопаду” Як бачимо, все показує на велику сенсаційність і поширеність сих пунктів.