Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 213

Французький посол Авоґур в реляції Мазаринові в листопаді переказує такі слова шведського канцлєра сказані йому: Ми не бажаємо ні козаків ні Венгрів, котрі б прийшли руйнувати справжню Польщу (la bonne Polene) 20). Де Нойєр, секретар королеви Марії Люізи пише з слів якогось грецького священика, що приїхав до Яна-Казимира в посольстві від Хмельницького в місяці лютім, що Хмельницький зневірився в шведським королі, коли той здобувши Краків і вважаючи себе паном Польщі, став розпоряжатися польськими землями, тими що за Львовом (на схід від Львова), хоч не володів ними. Він тим способом порушив свій договір з Хмельницьким, котрим відступив йому сі землі за Львовом і обіцяв ніколи на них не претендувати 21). Хмельницький скаржився-король тоді відповів погрозами, тепер (се можна б рахувати за січень 1656) шведський король хотів би полагодити сі відносини, але Хмельницький йому вже не вірить, він завзявся на шведського короля і не хоче йому пробачити 22).

Чи все се мало який небудь вплив на облишеннє Львова в листопаді, лишається неясним. Вступаючися з-під міста гетьман вислав Карлові-Ґуставові чемного листа, з його післанцем очевидно, висловлюючи радість з причини шведських успіхів, і повідомляючи, що козацьке військо теж здобуло перемогу над неприятелем і підбило значну частину королівства в сім поході, піднятім за радою Радзєйовского (!). Тепер з огляду на недостачу поживи для війська і коней, гетьман відступає “трохи назад від Львова на Україну” 23). Про жаданнє короля або Радзєйовского ніякої згадки. Але не полагоджені відносини з Швецією, при непорозуміннях з Москвою, могли мати також свою долю впливу на те що козаки лишили Львів.

Примітки

1) Білгород. стовб. 382 л. 319-322.

2) Relation oder austuhrliche Beschreibung von der jammerlichen und erbarmlichen Verstorung und Einascherung so bey Eroberung der schonen Stadt Lublin von der Moscowitern und Cosacken barbarischer Weise verubet worden anno 1656, (ся брошура була використана у Костомарова, с.607 нов. вид.: міжн. тут докладна дата закінчення облоги: 27 жовтня). В московських Чтеніяхъ 1910 р. кн. 2 німецький оригінал передруковано, з російським перекладом, заходом люблинського історика І. Рябинина. А кількома місяцями скорше зявився також і польський переклад, зроблений іншим дослідником люблинської старовини Гієр. Лопаціньским, п. з. Z czasow wojen Kozackich. Przyczynki do dzieow Lublina z lat 1648-1655 ze zrodel wspolczesnych zebrane (Przeglad Historyczny, 1909, wrzesien-pazdz). Праця недокінчена-з пояснень Рябинина довідуємось, що се він ще 1906 р. уділив Лопаціньскому копію “Реляції”, і його виданнє служить доповненнєм недокінченої праці Лопаціньского.

В центрі інтересу до сього люблинського епізоду стоїть отой чесний хрест, забраний з Люблина московським військом в 1655 р., з великими гонорами прийнятий в Москві, як дорогоцінний трофей, і потім на жаданнє польського уряду повернений на підставі договору 1667 року. Польська традиція виводила сю пам'ятку з Київа, в двох версіях. Длугош представляв справу так, що сей хрест привіз до Польщі київський князь Григорій, вигнаний з Київа; місцева люблинська традиція доводила, що вивіз його з Київа до Люблина за часів Ягайла київський біскуп домініканин Андрій, одержавши від київського князя Івана. А до Київа, мовляв, хрест привезено з Царгороду разом з царівною Анною за Володимира святого. Кн. Михайло Оболенский, тодішній директор Архива мін. загр. справ, де переховувались дипломатичні акти і ріжна люблинська література до справи сього хреста, ще в 1850 р., в III кн. Максимовичевого “Кіевлянина” умістив статейку “О двухъ древнЂйшихъ святыняхъ Кіева”, доказуючи, що люблинський хрест принесла з Царгороду не царівна Анна, а кн. Ольга, і він переховувався в св. Софії, до часів Ягайла. Сю історію збирався він ширше удокументувати в спеціяльнім виданню “О древнЂйшей святынЂ Кіева”- воно було ним приготовлено до друку і в 1866 р. одержало апробату церковної цензури, але видане не було. В додатках до сеї праці містивсь і німецький текст “Реляції”, і наведена була ріжна бібліографія питання-її з додатками навів у своїм виданню Рябинин.

3) “Відходячи (козаки й Москва) свого війта і райців призначили і на імя Хмельницького або на царське присягати (казали)-що будуть мати за пана Московитина”-Єрлич. Німецький автор при нагоді недільного московського богослуження відзначає “несчисленний титул вел. князя, його жінок і дітей-котрих, я думаю, з 30 було вичислено”.

4) “Варто було бачити як їх (Євреїв) молодих і старих-що ратувалися з еврейського міста (Iudenstatt) до нас, і тут поховались, виганяли з домів наче на заріз, при жаліснім реві-але потім їx випрошено життє”-пише німецький автор. Єрлич каже, що загинуло більше 500 господарів-Євреїв. Про шляхту він каже, що особливо нелюдсько поступали з нею Москалі. “Москва вбивала і мордувала, але у козаків була на се заборона: убивали тих хто боронився, а здебільшого пускали живцем”. Навпаки німецька реляція каже, що між московськими салдатами було більше порядку, ніж у козаків, “але одні й другі однаково старались перейти одні одних в нелюдськости”.

5) Памятники Київ. ком. III с. 223-5.

6) Und ware kein Missverstand zwischen den Moscowitschen Woywoda und Cosackischen Obristen Daniel Wiowsky durch Gottes wunderliche Schickung enstanden, waren sie nicht so abgczogen sind, also auf diese Manier ihre Consilia distrahirt.

7) Білгород. ст. 382 л. 313.

8) “которые сами себЂ часть получили болши того”.

9) Акты Ю.З. Р. III с. 576-7.

10) Кубаля Wojna Szwecka c. 139.

11) Теки Нарушевича 148 с. 589, з датою: Казимир під Краковом, 18 вересня очевидно старого стилю. Кубаля висловив здогад, що сей саме лист привіз Гамоцкий Хмельницькому 16 жовтня (вище с. 1122)-але ледви чи він би так довго віз його!

12) Архив Ю.З.Р. III VI с. 85.

13) Тамже с. 86-8.

14) Тамже с. 94-5.

15) Архив Ю. З. Р. III, VI с. 82-3.

16) Тамже с. 197.

17) Його свідченнє з 4 березня 1657 р.: “Радзєйовский посилав до п. гетьмана, без доручення від короля: “Не наступай ближче і не руйнуй краю, а вертайся до своєї землі”. П. гетьман подер сього листа на дрібні кусники і сказав: “Що він собі хоче, що так до мене пише наче я в службі у нього? Се я подбав, що він війшов у ласку у світл. короля-але справедливий Господь його иншим способом покарає” (тамже с. 215).

18) De rebus а Сarоlо Gustavo gestis c. 91.

19) Наведено у Кубалі III с. 437 прим. 53 Він же без зaстережень наводить (прим. 52) чутку з кватири Яна Казимира, що шведський король післав був Дуґляса заняти Львів і не пускати туди козаків, але козаки пішли ще перед приходом Дугляса, почувши про Татар; Ґродзіцкий, мовляв доносячи про се, обіцяє зайняти Дуґляса переговорами і взяти його в два огні, коли надтягнуть Татари (Lettres de P. des Noyers депеша 4 грудня с. 23).

20) E. Haumont, La guerre du Nord et la paix d'O1iva c. 163.

21) Шведський король ayant fait et signe un traite avec ledit Chmielnicki de Iui laisser toutes сеs terres qui etaient audela de Leopol, sans y rien pretendre jamais, quand il cut pris Cracovie et qu'il vit lea generaux et les armees роlоnаіsеs a sа suite, il se moqua des traites et distribua les terres qui etaient audela de Leopol, biеn qu'elles ne fussent pas encore entre ses mains.-Lettres de Pierre des Noyers c. 94 i 97, два листи з того самого дня, 2 березня, що оповідають те саме, очевидно з слів того pretre grec, згаданого на ст. 97.

22) Тамже с. 97.

23) Архив III. VI с. 96 “в таборі під Львовом 8 новембра”, значить нового стилю!