Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 127

Про згаданий приїзд гетьмана до Київа досі не було скільки небудь ясного уявлення: докладніші вісти про нього знайшлися в листі гетьмана, що він виправив з миргородським сотником Кирилом Якименком з Київа 1 липня ст. ст. Про се посольство досі тільки згадувалося в пізнішім листуванню, тепер знайшлися його акти в документах Сибирського приказу: воно відкриває тут серію гетьманських посольств досі мало або й зовсім невідомих, що дає цілком нове освітленнє зносинам гетьмана з московським урядом. 8 посольств протягом яких небудь місяців, в другій половині 1654 року-се зовсім нова картина незвичайно жвавих звідомлень, зносин і представлень з боку гетьманського уряду, може власне піджвавленого шведським посольством і свідомістю можливости нових політичних комбінацій і виходу з тої московської матні, в котрій він так прикро почув себе після військового посольства місяця березня.

Гетьман писав в згаданім листі з Київа 1 липня:

“З наказу твого цар. вел. бувши в Київі 29 червня, на свято апостолів Петра і Павла мали сьмо розмову з стольником і воєводою Андрієм Василевичом Бутурлиним, післаним з військом твого цар. вел.: що нам війську Запорізькому з твоїм військом робити: чи стерігти своєї землі, чи йти на Ляхів у Польську землю? Про се ні вісти ні указу від тебе нема. А що нам стало відомо, що Ляхи хочуть просити у тебе миру,-сьому не треба вірити: се вони твоє цар. вел. манять і ведуть на прелесть. Твого великого імени і хан страшиться, і орди татарські до нас присилають такі вісти, що хотіли б бути з нами в вічнім братстві-але ми не віримо і їх остерігаємось. І тобі, вел. государеві, теж треба б зараз іти на Литву з військом своїм: не гаючися пустошити їх землю, а хто буде коритися, тих милувати-бо не всі кровопролиття бажають; всяким прелестям же лядським і литовським не вірити ні трохи. Ми ж, Богдан Хмельницький гетьман і все військо чекаємо твого наказу: куди нам з Фастова йти? Бо дальші краї, Подільські та Волинські спустіли від частих походів, і Ляхів коло нас нема: повтікали до Польщі. Аби нам з війском Запорізьким і з А. В. Бутурлиним, що ти післав, в голод не впасти! Просимо скорого указу і грамот, і при тім себе превеликій ласці твого цар. вел. поручаємо 46).

В наказі-що Якименко теж подав в приказі, гетьман давав деякі відомости про ситуацію: українське і московське військо стоять під Фастовим: чекають указу. Татари стоять готові, але куди підуть невідомо. Стефан воєвода далі тримається Поляків: дві його хоругви приходили під Рашків, на козацьку територію, побили кільканадцять людей, декого забрали в неволю і відійшли назад на Волощину. Лупула відставлено з Криму до Царгороду 47).

Крім того Якименко повіз проханнє сього полковника Гр. Сахновича Лісницького, щоб цар потвердив за ним його батьківщину-с. Лісники. Про се ж писав і Виговський до Бутурлина, щоб той поклопотався за Сахновича.

Гетьман пробув тоді в Київі не менше тижня: маємо його листи з 4 (14) липня. Оден вже згадувався: гетьман просив царя за Видубицький манастир і його ігумена, Клим. Старушевича що їхав до царя-просити за свій монастир 48). Другий писаний до кн. Трубецкого і був очевидно вислідом наради з полковниками 49) і воєводами в справі воєнних операцій. Гетьман одержав від Трубецкого повідомлення, що замість іти на Україну він одержав наказ іти на Могилів і се зміняло цілком стратеґічний плян. “Писав ти до нас в попередній грамоті, що за наказом царським маєш з нами зійтися в Київі і з королівськими людьми воювати, скільки Бог поможе. А тепер ти нас сповіщаєш, що вже на Могилів пішов. Нам, так далеко будучи, трудно там з вами сходитися, але конче того потрібно, щоб в. м. післав скоро по указ до царя- як вам звелить з нами сходитися. Бо ми тут зійшлися з боярином (!) А. В. Бутурлиним і стоїмо з військом Запорізьким під Фастовим. Ми теж післали до й. цар. вел. по указ-де він звелить нам з вами сходитись: чи на Луцьк, чи кудись на Люблин скаже йти, і тут будем чекати його указу. А в. м. скоро нас повідоміть, де ви пробуваєте з військом і який буде царський указ, і де його ц. в. щасливо тепер пробуває-про се найскоршої відомости бажаємо” 50).

Можливо що в звязку з сими ж воєнними нарадами стояла висилка посольства на Дін-Лукіяна Сухині та Герасима Лобачевського з товаришами. З донської грамоти, писаної у відповідь в серпні, ми довідуємося, що гетьманське посольство, ставилося на Дону 12 с. с. липня-значить могло бути вислане як раз з київських нарад. Гетьман-довідуємося звідти ж, повідомляв донських побратимів, що Запорозьке військо перейшло під московського царя, прийнявши обовязок служити йому як служить Донське військо. Повідомивши царський уряд про ворожі замисли хана, він одержав наказ вести против нього воєнні операції і закликає до того ж Донське військо. Донці, як побачимо далі, обіцяли зараз же йти морем-човнами і степом-кіньми, як тільки будуть вісти, що Орда дійсно підіймається 51). Чи давав в тім напрямі гетьман якісь конкретні дірективи в тій хвилі, з донських листів не видко: можливо, що тим часом він просив тільки своїх донських товаришів бути на поготові.

Примітки

1) Дворцовые разряды II с. 402, 408.

2) Акты Моск. Гос. II с. 367.

3) Подлинныя польскіе грамоты москов. архиву загран. справ Ч. 93.

4) Польські справи 1654 N 5 л. 119.

5) Польські справи 1654 р., стовб. 5, л. 119-158; на чернетці нема ніяких поміток коли і як вона післана, й імя гонця пропущене.

6) Розбивка в сій славній фразі наша.

7) Надруковано у Соловьева с. 1664, з Польских справ 1654 р.

8) Акты X с. 506.

9) Тамже с. 677.

10) Затягнули-властиво найняли військо.

11) Акты Х с. 675.

12) Тамже с. 678-18 с. с. травня Спасителев виїхав з Чигрина до Золотаренка.

13) З датами сього листу не все в порядку, самий же лист досить інтересний, так що я наведу з нього дещо в перекладі: “За повеліннєм в. цар. вел. Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорізького і жичливий слуга в. ц. в., призволив іти (нам) на услугу в. ц. в. з військом Сіверським Запорізьким. За тим наказом, я проти ворогів нашої віри православної і вашого ц. вел. дня 15 (?) червня рушив до Новгородка Сіверського з військом, котрого прибрали сьмо 20 тис. конного й пішого з гарматами й припасом гарматним, маючи між собою намір пристойний (?) іти до міста Гомеля, де, кажуть, мають бути душмани і неприятелі наші... Помалу поступаючи сею стороною Дніпра, містами і городами литовськими, будемо дивитися, де маємо з військом при боку моїм будучим побачити пресвітлий престіл в. ц. вел.” Акты XIV с. 127-8. Перед тим 9 (19) червня (Акты X с. 681) Спасителев доносив цареві-видимо незадовго перед тим приїхавши до Золотаренка, що у нього буде 20 тис. козаків, 7 гармат і 2 пищалі, і що до нього приїхало кільканадцять чоловіка білоруської шляхти: Поклонський та инші. Спасителев настоював, щоб Золотаренко післав Поклонського, як найвизначнішого з поміж них, до царя, але Золотаренко післав його до гетьмана, натомість післав до царя инших.

14) Царська грамота 14 (24) квітня, Акты X с. 574.

15) 24 с. с. травня цар отримав від Шереметьева запитаннє, чи має йти з Путивля до Київа, як був йому наказ. 25 приїхав Перфирьев з вістями, і Шереметьеву післано наказ із Путивля йти до Білгорода або до “Карпового Сторожевья” і там стерегти границю від Кримців і Ногайців. Двор. Разряды II с. 423 і Акты X с. 605 і 568.

16) Дворц. Разряды III с. 423.

17) Акты Х с. 673.

18) “Для примЂру”-се може значити “для орієнтування”, але може бути і “про око”. В кожнім разі ясно, що московский уряд ні в якім разі не хотів вдоволитися гетьманськими датами, а постановив перевести перепись самостійно.

19) Тамже с. 685-6.