Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 126

Зроблено нову пробу помирити короля з иншим небезпечним мальконтентом, Єр. Радзєйовским: принесено від нього благального листа до сойму, маленька донька баніта виступила перед королем з суплікою батька і простершися перед троном прохала змилуватися. Король не дав рішучої відповіди: ображеного підканцлєра однаково боялись пускати до Річипосполитої як і лишати вільну руку його інтриґам за кордоном 36). Дійсно, його акція против Яна-Казимира в сім часі прибирала дуже небезпечні форми, і саме в сім часі його заходом їхав до козацького гетьмана шведський посол з далекосяглими дорученнями.

Але на соймі не відчували всеї грози ситуації, більше заняті двірськими усобицями, ніж зовнішніми неприятелями Річипосполитої. Москва опанувала Дорогобуж, Білу, Рославль, на північнім фронті Полоцьк-але сим вістям не вірили, і не надавали особливого значіння 37). Ситуація не здавалась грізною. Хан прислав посла для оформлення союзу; Ракоцій шукав ласки Річипосполитої: права горожанства для синів і міністрів своїх, обіцяв поміч свою і союзників, хоч і з ріжними застереженнями. Бєґановский описував в своїм посольськім звідомленні прихильність виявлену Портою.

Литовські посли ухвалили посполите рушеннє, 18-тисячний (небувало великий) компут війська і високі податки. Посли коронні дали згоду на 35 тис. війська і позволили королеві в крайній потребі скликати посполите рушеннє і в землях коронних-хоч і з ріжними застереженнями 38).

Про козаків були такі вісти, що Хмельницький з Московським військом іде на Константинів. Козаки приступали під Бар, але з великою шкодою мусіли відступити і пішли під Камінець 39).

Тим часом Хмельницький в Білій Церкві саме тоді приймав того першого шведського посла, що зумів до нього доїхати. Був то досить голосний потім ігумен Даниіл, Грек-еміґрант, що проживав у Парижі-як запевняє архидиякон Павло, що здибав його в Київі. Він зве його “папа Ілія”, хоча в офіціяльних актах посольства він зветься Даниїлом Греком з Оливної Гори (Oliweberg de Graecani), a на своїх листах підписується Даниїлом Атенянином. Очевидно імен у нього було взагалі багато (оден час підписується Андрієм). Оповідав, що королева шведська перед тим уже два рази посилала своїх післанців, але Поляки їx ухопили раз і другий; сам він дістався до Хмельницького через Царгород-так казав Павлові. Чи привіз які листи, чи мав тільки устні інструкції, лишається невідомим, не маємо нічого писаного, що він приніс. З тих листів і інструкцій що він повіз від гетьмана, виходить, що ініціятивну ролю в сих посольствах відгравав Радзєйовский, що ще в 1652 році, виїхавши з Польщі, як знаємо, старався звязатися з козаками. Хмельницький передав з Даниїлом листи до нього і до королеви.

Лист до королеви писаний латинською мовою, з датою “з обозу під Білою Церквою 28 червня старого стилю”, був такий: “Найясніша королева Шведів, пані наша найповажніша! Дуже високою потіхою була для нас відомість, що приніс нам з краю в. найясн. високости о. Даниїл, монах (чину) св. Василия, заходом яснов. Єроніма Радзєйовского, підканцлєра короля польського. Кілька разів силкувалися ми в наших справах порозумітися листами з в. найясн. вис., і через наші краї і через инші землі, але не було на те волі божої-що ми вважаємо своїм нещастєм. Але тепер, коли з волі божої настала ся щаслива нагода, і ми можемо в усіх справах налагодити наші зносини з в. найясн. вис.,-ми вислухали й прийняли з довірєм від о. Даниїла, і посилаємо з ним же відповідь. Просимо приятельсько: все се з довірєм прийняти і без ніякого загаяння до нас назад прислати і отця Даниїла і нашого Яні 40), і просимо у Всевишнього довгих і щасливих літ в. найясн. високости. Вашій найясн. вис. найзичливіший у всім приятель Б. Хмельницький з усім військом Запорізьким”.

В листі до Радзєйовского, післанім з тимже Даниїлом, гетьман висловляв в ще сильніших виразах свою втіху з причини завязаних відносин, після того як він даремно старався здобути пропуск для своїх послів через Московську землю, а королева так само не діставала пропуску для своїх післанців. Висловляв своє спочуттє підканцлєрові як товаришеві нещастя, що спіткало одного й другого в польській отчизні, і заявляв свою втіху, що бодай серед чужоземців знайшов Радзєйовский належне признаннє і пошану 41).

З листів Виговського до королеви і Радзєйовского, післаних разом з гетьманськими, довідуємося, що Радзєйовский передав з Даниїлом також лист до Лупула. Виговський висловляв жаль, що не може передати зараз-“бо і його вдарив такий самий нещасливий фатум, як і в. м.-за ті добродійства, що він чинив ворогові свому”. При нагоді обіцяв все таки передати, а що до української політики запевняв Радзєйовского, що військо Запорозьке миритися з Поляками не буде, бо зложило присягу цареві. “Цар за нас унявся, сам з сильним військом пішов на Литву, нам наказав іти на Польщу і своїх людей в поміч прислав; ми тих неприятелів будемо громити, і бог за невинно розлиту кров християнську помститься. Я на те все військо Запорозьке справляю, і в. м. будь в тім певен і веди свої замисли до щасливого кінця, вповні покладаючися на приязнь мою і всього війська Запорозького” 42).

Устно Даниїлові дано такі доручення (з його слів їх потім списано в Стокгольмі і зложено до архиву):

Подяка за те, що за весь час козацької війни з Польщею Швеція не помагала сьому неприятелеві.

Досі гетьманові не вдавалося завязати зносини ні через Русь (Russiam), ні через Польщу, але тепер після замирення (расеm) козаків з царем гетьман просить шведського короля 43) підтримувати зносини (amicitiam).

“Вельможний (excellentissimus) гетьман запорозький з усім військом пропонує вічну приязнь і обопільну поміч против усіх неприятелів.

Обіцяє з доброї волі (цілком щиро), що ніколи не замириться з Поляками, бо вже не раз вони розривали заприсяжену згоду.

Кождого разу як мирилися Поляки з “панами козаками” (dominia Cosackis), вони намовляли їx напасти разом на Швецію, з такою умовою що завойовані землі дістануться Полякам, а пограбоване добро козакам. Але вельможний гетьман завсіди відповідав: коли вони далі будуть таке говорити, то він не хоче й приязни їх- бо він не хоче по неприятельськи поступати з королем, який його ніколи не скривдив.

Гетьман обіцяє королеві шведському-коли той буде вести війну з Поляками, в ніякім разі не миритися з ними без відому його-“хочби вони йому половину Польщі давали”.

Гетьман замирився (pacem iniit) з царем московським, і бажав би щоб шведський король також підтримував приязнь з ним. “Але коли б з якої небудь причини московський цар почав війну з в. кор. мил., то вельможний гетьман запорозький обіцяв бути по стороні в. кор. милости”.

Гетьман просить короля показати свою ласку Радзєйовскому-бо почуває себе обовязаним йому.

Коли король потрібуватиме коли небудь війська, гетьман пошле йому скільки він зажадає? 44).

Гетьман і писар адресовали свої листи королеві Христині, але тимчасом 6 червня вона формально зріклася корони на користь свого стриєчного брата Карла-Ґустава, за котрого її хотіли видати заміж, але вона не хотіла виходити; Карла-Ґустава проголошено королем з іменем Карла X, і сей енерґійний амбітний войовник, “головний комендант шведського війська в Німеччині” саме відкривав нову сторінку в історії Швеції. Можливо, що виїхавши разом з Даниїлом з Білої Церкви до Київа, гетьман довідався тут про зміну в Шведськім королівстві, і тим належить поясняти, що в устній інструкції залунали такі енерґійні, войовничі ноти, яких не було в листах адресованих до королеви Христини з Білої Церкви. Правда, справа зречення Христини на користь Карла-Ґустава була рішена уже перед тим і мабуть була звісна в політичних кругах. Проте проголошеннє Карла королем могло зробити вражіннє у нас-так як зробило в Варшаві 45). І дуже інтересна ся нота, яка зараз же залунала з боку нашого уряду: Україна бажала б, щоб між Швецією і Москвою не доходило до конфліктів, і Україна могла зістатися в приязни з обома державами, але коли б прийшло між ним до конфлікту, вона готова стати по стороні Швеції, коли та війде з нею в союз. Становище України до Москви підчеркується, як свобідне, звязане з Москвою тільки мирним договором (рах), не більше: Україна може вповні свобідно собою розпоряджати, і проєктує Швеції союз як рівна з рівною. Се початок новокоалиції дуже далекосяглої-яка могла б відограти в історії України далеко значнішу ролю, якби сього моменту не проґавили наші державники XVII віку, з самим Богданом у головах.