Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 251

Ширше описує сей Тимошів похід під Сучаву М. Костин-зпід його літературних прикрас і явно непріязних настроїв супроти козацької інтервенції прозирають все таки ріжні інтересні конкретні подробиці, і те сильне вражіннє, що зробила ся нова козацька блискавиця; я подаю його оповіданнє в скороченню.

Незадовго (після того як Стефан обложив Сучаву після погрому Лупула під Ясами) прийшла вість, що Тимуш з 9 тис. козаків війшов через Сороку до Молдавії, і Василеві прихильники вхопили капітана Грумезу, що стеріг границю під Сорокою. Стефан зараз звернувся по поміч до Ракоція і короля Казимира, і від Ракоція прийшов зараз Стефан Петкі з 4 тис. німецького війська, а Кондрацкий, камінецький полковник, дістав наказ, коли б козаки війшли до Молдавії, зараз іти в поміч Молдаванам, і він се й зробив. Довідавшися, що козацьке військо прийшло над Прут і Татар з ним нема, Стефан пішов заступити їм дорогу де небудь над Жіжією, сполучившися з Петкі й Кондрацким. Петкі дійсно наспів, але Кондрацкий спізнився, і без нього Стефан не посмів виступити проти козаків. Тиміш прийшов під Сучаву і почав грабувати монастирі; приступив під Драгомирну і почав стріляти з гармат, а коли монахи піддалися, забрав всі церковні богацтва; поховалось там богато купців і бояр з своєю ріднею-їх жінок і доньок козаки насилували і взагалі поводились не як християне, а гірше від поган; коли б Тимуш мав досить часу, не лишив би ціло ні одного монастиря. Тим часом, на той день прийшов Кондрацкий і прийняв командуваннє. На воєнній раді в Григорештах над Серетом він висловився за негайний, раптовий напад на козаків. “Козацьке військо як тільки викопає собі укріплення не тільки під такою твердиною як Сучава, а просто над якою небудь річкою, стає цілком недоступним; в сій хвилі вони ще не окопались і мабуть не знають про нашу присутність, а коли її почують то до завтрашнього дня не перевірять-бо на чолі їх стоїть людина молода і нерозсудна. Але як тільки вони нас помітять, зараз почнуть копати шанці. Ми повинні впасти на них, поки у них нема укріплень, так раптовно, щоб вони й канонади не встигли почати. А коли не вдасться їх погромити відразу, поки вони не поробили укріплень, то потім не то що ми всі разом, але щоб прийшов і сам король польський і князь семигородський-нічого не зроблять”.

Другого дня Кондрацкий повів наступ, і поки козаки його займали герцями, він вичікував зо дві години Угрів і Молдаван. Тим часом козацьке військо, поки одні частини їх боронилися від Поляків,-другі шпарко насипали землю на вози і за короткий час уже мали високі укріплення. Поляки попробували їх штурмувати, але не дочекавшися угорського і молдавського війська, відступили і вночи зайняли оден з горбів під Сучавою. Сюди до них прийшли Угри і Молдавани. Козаки ж за ніч так укріпили свій табор, що ні гадки не могло бути його здобути. Так справдилися слова Кондрацкого. Ніхто й не приступав до табору, тільки Тимошеві Татари і козаки виходили з табору й заводили герць. Татари пробувши два дні, стали добиватися щоб їх випущено з табору-поки не погинули їх коні. Тиміш впав в безпамятний гнів і стяв голову мурзі, тоді Татари тої ж ночи вийшли з табору й пішли під Чернівці, а далі повз Хотин до Могилева; хотинський паркалаб хотів заступити їм дорогу, але кінець кінцем сам мусів тікати від них.

Стефан воєвода поставивши гармати, став обстрілювати козацький табор, а з міста обстрілював замок. Козаки від того терпіли мало, поробивши сховки в землі; виходили на вилазки, і одного разу кинувшися на гармати, одну з них навіть захопили, але Поляки відігнали їх і після того вони виходили тільки по воду і фураж поки їх не замкнули з усіх сторін. Досі Костин (с. 340-3).

Павло з Алєпа записує такі оповідання. “Тимофій що дня виходив, на ворогів і побивав їх тисячами-ніхто не міг противстати його великій відвазі. Що дня виїздив з табора з невеликою купкою людей на буланім коні, котрого дуже любив: побивав, ранив і гонив ворогів; достовірні люди оповідали про нього, що він убив з власної руки 1300 Німців, купою нагромадивши перед собою. Стріляв з лука правою рукою і лівою, рубав шаблею, стріляв з рушниці зпід черева свого коня і так побивав ворогів. Аґа-скарбник, що приїздив з Стамбула від султана в справах Молдавії й їздив з капіджі-башею до Стефана, що був тоді під Сучавою, повернувся здивований джиґитовкою й сміливістю Тимофія, захоплений його юнацтвом. Ніхто не міг влучити його ні з рушниці ні иншою зброєю, такий він був чудовий їздець: крутився на сідлі як блискавиця. Скільки жалю завдав він Полякам-значним і простим: сам оден з власної руки вбив їх кілька тисяч, як то оповідали нам люди, додаючи, що своїм мечем він убив 7000 Евреїв”.

“Що дня привозили до нас у Яси, до шпиталів і монастирів по кілька ароб з тисячами ранених, а від побитих на місці земля засмерділася. Гармати з замку і з козацького табора побивали й розганяли силу ворогів” (107).

Характеристика тим замітніша, що писалася в тодішній столиці воєводи Стефана, під безпосередніми вражіннями облоги.

На ріжноголосих подробицях ріжних оповідань, сучасних і пізніших 5) не буду спинятись. Облога козацького табору почалась як бачимо, 21 серпня н. с. і протяглася до 10 жовтня. Спочатку тісної бльокади не було, і козаки досить свобідно робили собі експедиції в околиці (між нашим екскурсія на Драгомирну скінчилася тим, що частині козаків відтято поворот до табору і винищено). В перших днях вересня-коли прийшов Денгоф з драґонами і гарматою (вислано його 2 вересня), і Стефан назбирав більше війська, бльокаду затіснено, вихід козакам загорожено, і вони стали все більше терпіти від недостачі води і фуражу.

Денгоф і Кондрацкий повторили проби приступу, але вони не вдавались; козаки сильно укріпили свій табор, високо висипавши вали, а під ними наробивши вовчих ям з заткненими в них косами, і там погинуло немало Поляків і Семигородців, між инших славний угорський герой капитан Мартин Неметь. Крім оборони козаки робили зручні вилазки і нераз робили великі шкоди неприятелеві. Одного разу вони здобули вже неприятельські шанці і захопили гармати, тільки не дали їм вивезти; иншим разом підійшли до бльокгаузу, з котрого обстрілювано замок з найбільших гармат і ледво чи не знищили. Але голод і недостача води, також неприятельська канонада сильно докучали їм. Коні і худоба в замку і в козацькім обозі в великій скількости здихали без паші, і сморід робив повітрє неможливим. Пробували викопати криниці, але здається безуспіху. Але не вважаючи на все стара господарова з своїми Волохами і Тиміш “в небезпеках сміливий” (як його атестує польський автор) 6) з своїми козаками твердо тримались, сильно бились і чекали виручки від гетьмана. З напруженою увагою взагалі всі наоколо чекали, що з того буде: чи виручить гетьман свого сина, чи не поспіє?

1 вересня Стефан алярмував канцлєра, що за одержаними відомостями “старий Хмельницький за тими полками (що прийшли до Лупула в Рашкові) тягне з військом своїм к Дністрові-або сина свого ратувати, або битися з військом королівським”; просив польський штаб мати на нього пильне око, щоб не впав несподівано 7). Гетьман Потоцкий запевняв своїх союзників, що він захистить Волощину від Хмельницького, посунувши своє військо під Могилів 8). Король писав до цісаря, просячи стриматися від яких небудь неприязних кроків на семигородській границі, що могли б відтягнути увагу і сили Ракоція від боротьби з козаками 9). Богато сенаторів, і здається сам король висловлювалися за те щоб з-під Львова йти під Сучаву самим і покінчити з Тимошевим військом; з огляду на трудний перехід був намір пустити наперед кінноту, а за нею йти з обозом і пішим військом. Але потім роздумалися-очевидно під вражіннєм вістей про наближеннє Хмельницького-що міг би війти до Галичини і відтяти коронне військо від краю, тому кінець кінцем взяли середній курс-на Камінець 10). Йшли одначе так повільно, нерішучо, вичікуючи відомостей і раз у раз вагаючися що до своїх рішень і намірів, що справа розвязалася без них.