Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 27

5) „ЗамЂтки XIII-XIV вЂка, относящіяся къ крымскому городу СугдаЂ (Судаку), приписанныя на греческомъ синаксарЂ” (Записки одеського істор. тов.V с. 613: ?? ???? ????? ??? ???? ? ?o?? ?o? ?? ???????o? ???? ?o? ??????, ??? ? ??o? ???? ?????? ??o ???????. ??? ? ?o? ???? ??. — „того дня (17 мая) умер раб божий Альмальчу син Самака, ой! — молодик, убитий мечем козаків, р. 6816 (1308)

6) Див. статути, видані в V т. одеських Записок с. 757: si соntinget fieri aliquam predam terrestrem per casachos orgusios seu homines Caphe tam de rebus bestiaminibus et bovis Tartarorum quam aliorum quorumcunque, — устава забороняє кафинській адмінїстрації відбирати від них здобичу, а навпаки консул повинен tales casachos orgusios et interceptores sustinere et eis dare omne аuхіlіum et favorem, a за відібраннє здобичи ab interceptoribus (добичннків) predictis уставляєть ся кара. Стороженко в своїй моноґрафії про Баториєву реформу перекладає сей текст так, що тут іде мова про козаків та орґузіїв та иньших Кафинцїв (с. 17), але я вважаю правильним переклад і толкованнє видавця, проф. Юрґевича (див. прим. 108 на с. 830), що тут мова про козакованнє орґузіїв та иньших кафинських людей — отже слово „козаки” толкуєть ся дальшими словами — се або орґузії (що як люде воєнні особливо сим добичницьким спортом займали ся), або иньші Кафинцї. Що таке орґузії, поясняє устава на с. 699-700, се воєнна ескорта консуля, анальоґічна з старостинськими „почтами”, що так само козакували на Українї (про походженнє сього слова у Смірнова Крым. ханство с. 43). Устави Судака і Чембало (Балаклави) (тамже в Записках V с. 783 і 789) додають іще постанови про подїл козацької здобичи. Інтересні своїми анальоґіями з українською практикою: четверту частину дістає консуль, решта дїлить ся по половинї між громадою і козаками (de quacunque preda fienda de quibuscumque rebus inimicorum seu aliorum, qui quovismodo contrafecissenfc decretis Caphe, perveniat in consulem dicti loci quarta pars (et) relique tres quarte partes dividantur inter comune et dictos cazachos seu alios interceptores, videlicet quemlibet eorum per dimidia — ibid. c. 189 і теж саме с. 783).

7) Никон. III с. 62: „козаки рязаньскіа на ртахъ съ сулицамя и съ рогатинами и съ саблями”. В коротшім оповіданню Воскрес. л. (т. II с. 111) нема про них згадки.

8) Звістки зібрані у Иловайского Исторія рязанского княжества (Сочин. І с. 202).

9) ex fugitivis, praedonibus et exulibus, quos sua lingua kozakos appellant — V c. 530.

10) per publicos latrones et cosachos illius domini de Mosco.

11) tantum crevit libido et audacia horum latronum et aliorum convicinorum nostrorum — Codice diplomatico delle colonie tauro-liguri II т. II ч. 1102, передрукований сей текст з коментарем в моїй статї: Козаки в 1470-х роках (Записки Наук. тов. ім. Шевченка LIV).

12) Порівняннє сеї кафинської скарги з дипльоматичною кореспонденцією московською показує, що пограбили кафинський караван татарські „козаки” московського васаля „царевича” Касима.

13) Pulaski докум. ч. 24.

14) a perditis illis latronibus, qui nunquam certo loco consistunt, sed per campos vagantur. В польськім концептї сього листу: сі ludzie, ktorzi w Oczakowie skodi pocynieli, beli kozacy polni, a nie osiedli na iednem mieisczu. Збірка документів до епізоду 1545 р., видана Е. Барвінським (Набіг козаків на Очаків 1545 р.) в Записках Науков. тов. ім. Шевченка т. XVIII с. 15.

15) Ibid. ч. 1.

16) Гайденштайн (II с. 113), пор. інструкцію Батория — Zrodla dz. IV с. 77.

17) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 89 і 106.

18) Архивъ Ю. З. Р. VII. II с. 114 (1563).

19) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 82.

20) Co sie dotycze legania na polu miedzy szlaki na strazy, ktore zowia kozacwo.

21) l. с. с. 52. Пор. оповіданнє Бєльського, як 1516 р. Предслав Лянцкороньский вибрав ся під Очаків w kozactwo (c. 991 — оповіданнє се наведене низше).

22) Акты Зап. Россіи І ч. 170.

23) Див. напр. Памятники снош. съ Крымомъ II с. 128, 231-4, 613 — татарські козаки азовські й білгородські, тамже с. 230 — „козакъ ордьінскій”, с. 376-9 „козаки мещерські” (татарські, служебні московського в. князя); в Актах Ю. З. Р. II ч. 143 поіменний реєстр 24 козаків білгородських, що вступають на службу в. кн. Литовського (характеристичні татарські ймення).

24) Див. напр. звістки зібрані у Костомарова у вступі до Б. Хмельницького (вид. 1884, г. 6-7).

25) У Любавского Обл. дЂленые с. 529-30.

КОЗАКИ І КОЗАКОВАННЄ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНЇ XVI В. ВІДНОСИНИ ДО КОЗАЦТВА МІСЦЕВОЇ АДМІСТРАЦІЇ Й ЦЕНТРАЛЬНОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА: НАЙДАВНЇЙША ЗВІСТКА ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ (1492), ЗВІСТКИ 1493-1499 Р. І 1502-3 РР., „КОЗАКИ КН. ДМИТРА" І „БУРСНИКИ"; ЗВІСТКИ 1510 Р., КОЗАЦЬКИЙ ВЕРБУНОК 1524 Р.

Найдавнїйшу, вповнї означену звістку про українських козаків ми вже знаємо 1). В 1492 р. в. кн. Олександр писав до Менґлї-ґерая: „Також писал єси намъ въ ярлыку своємъ, ижбы наши люди Кіяне и Черкасцы, пришедши ДнЂпромъ, подъ Тягинею корабль твой розбили и чоловека одного иняли и много статковъ и денегъ побрали, а потомъ иного твоєго чоловека иняли и колькось воловъ съ нимъ взяли, а после того подъ Тягинею Черкасцы ж десять коней взяли, а тры чоловеки иняли и зъ собою повели. Ино намъ то несведемо, будетъ ли ся стало — ино ся то стало безъ нашоє воли. Про то послали єсмо до нашихъ врадниковъ украинныхъ, абы того обыскали межи козакы, а чого доискавши ся — дали в руки слузе твоєму Мусаце, и люди которыи будут поиманы, и статки што будут побраны. А тыхъ лихихъ людей, которыи то будутъ вчинили, велели єсмо сказнити" 2). Отже в тім часї термін „козак" для українських вояків був уже прийнятий, звісний в правительственних кругах, і ними без всяких близших пояснень уживаєть ся для означення степових добичників.

Рік пізнїйше маємо факт подібний, тільки уживаннє козацького імени меньше виразисте. Менґлї-ґерай доносить в. кн. московському, що його посла Суботу, що йшов від волоського господаря до Криму, коло Днїпрового перевозу „изъ Черкаскаго городка козаки потоптали, все поимали — пЂша остали;" по словам московських аґентів се були „Черкасцї", і з ними „Богданъ, черкаский воєводка" (кн. Богдан Глинський) — вони тодї зруйнували Очаків 3). Звістку сю вважаю не так виразистою, бо сих черкаських людей називав козаками тільки Менґлї-ґерай, а він з свого, татарського становища міг від себе приложити назву козаків до сього українського походу; хоч сам похід вповнї в стилю козацькім.

Дальший з ряду текст наведений вище 4) в цїлости: згадка про козаків-уходників в уставній грамотї м. Київа 1499 р. Крім сеї більшої постанови, присвяченої їм спеціально, устава кілька разів згадує про них і купцїв, як людей прихожих, стороннїх, що до Київа приїздять і замешкують тут.

Зимою 1502/3 р. повторилась історія з перед десяти лїт, Менґлї-ґерай писав про се до Москви: їхав від волоського воєводи до Криму посол, сим разом ханський; воєвода допровадив його з своєю „ратью" до границї, а хан вислав на границю їм на зустріч свою охоронну сторожу. Незважаючи на всї сї охороннї заходи таки напали на них на Днїпрі на перевозї „кіевскіе и черкаскіе козаки", „на судЂхъ... пріЂхав ночью". Татарська ескорта одначе кінець кінцем відбилась і втїкла від них: „бились съ ними и русскихъ козаковъ побили". Не була се одначе їх побіда, а тільки вони „отъ бЂды утекли": українські козаки Татар „топтали", вбили з них сїмох, а сїмох покалїчили і 30 коней у них вбили 5). Назву „руських козаків" маємо й сим разом в устах хана (перед тим говорив він про козаків татарських).