Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 134

ПатріарсЂ святому ихъ презентовали,

О посвяченя ихъ на владыцства жадали.

А кгды святЂйшій отецъ зъ ексархомъ обачилъ

Слушность въ жаданю, особъ тыхъ посвятити рачилъ:

Іова Борецкого на митрополію

И владыкъ на кождого ихъ епископію.

Ґарантії дані козачиною і православною шляхтою рішили справу. З дня 13/VIII маємо окружну грамоту патріарха до православних Польщі й Литви, де він між иньшим, хоч і досить глухо, поручає їм визначити кандидатів на посвященнє — „вибрати собі епископа, апостоломъ и правилъ узаконенного, повелЂній и запрещеній міра не бояще ся” 35). З огляду на тайність, в якій вела ся вся отся справа, грамота ся мала чисто формальне значіннє; головну вагу мали наради зібраних у Київі делєґатів з ріжних країв, або тайнї пересилки з православними громадами владичих столиць. Вважали потрібним позбути ся королївського комісара, що сидїв у Київі для нагляду за патріархом, нїби то щоб провести його до границї. Патріарх заявив, що вже буде їхати, й вибрав ся в дорогу. Їхати через Поділє він не схотїв і Пачановский провів його тільки до Білої Церкви, а там передав на руки полковника козацького Богдана Кизима, що мав відвезти патріарха до границї, сам же Пачановский поїхав до короля. Тодї патріарх вернув ся до Київа, мотивуючи се небезпечністю дальшої дороги, і тут не маючи над собою королївського ока, приступив до посвящення владиків 36).

Першим посвячено звісного нам ігумена київського брацького монастиря Ісайю Копинського на епископа перемишльського. Кілька день пізнїйше свячено Йова Борецького на митрополита. Потім Мелетія Смотрицького на архіепископа полоцького 37). Робило ся се в великій тайнї, в брацькій церкві, по ночи, при чім вікна церкви були забиті дошками і завішані, щоб світло в церкві не притягло чиєїсь уваги. Співав потиху тільки співець патріарха 38). Крім патріарха, як два иньші владики, брали участь в церемонїї звісний нам митр. Неофит, що здавна пробував в Київі, і епископ Авраамій, що приїхав з Теофаном. Пізнїйше, виїхавши з Київа з кінцем року під охороною козацького полку і самого Сагайдачного, в супроводї духовенства, шляхти й иньшого народу, патріарх в ріжних місцях своєї подорожи посвятив іще трох владиків. В Терехтемирові висвятив він тутешнього ігумена Єзекіїля Курцевича на епископа володимирського (на сю катедру був призначений виленський ігумен Леонтий Карпович, але він захорував і вмер під той час). Потім в Білій-Церкві посвячено ігумена чернчицького монастиря Ісаакія Борисковича на епископа луцького. Нарештї заїхавши до маєтности кн. Стеф. Четвертинського м. Животова, в Браславщинї, в перших днях лютого с. с., патріарх посвятив тут іще ігумена мілецького Паісія Іполитовича на епископа холмського 39). Чи робили ся сї посвящення в дорозї для лїпшої непознаки, тому що справа посвящень стала вже голосна, чи кандидати, не поспівши на час, догонили патріарха вже в дорозї, трудно сказати.

Кінець кінцем висвячено було разом митрополита і пятьох епископів, а шостого наставлено приїзжого епископа Авраамія владикою пинським. Таким чином православний епископат був в цїлости відновлений. Але тим часом виникало питаннє далеко складнїйше — як добити ся признання і лєґалїзації від правительства сїй єрархії, поставленій самовільно, з нарушеннєм віками усвяченого королївського „права подавання” православних бенефіцій. Скрутне положеннє польського правительства подавало на се надїї, і навіть можливо, що подані були з правительственних кругів деякі приводи до сих надїй. Але від того до формальної лєґалїзації було ще далеко.

Примітки

1) Z kilkiem tysiecy wojska przebranego chodzil pod Perekop, i dobrze mu tam bylo szczascie posluzylo, dostal kilkunastu wiezniow Tatar, зі співчутєм згадує Жолкєвский, котрому Сагайдачний певно також післав татарських язиків з сього походу (Listy ч. III).

2) Listy ч. III.

3) Жерела VIII ч. 138.

4) Инакше, зовсїм фантастичне освітленнє сьому переворотови дала Історія Русів, представивши Бородавку креатурою польського правительства, противcтавленого Сагайдачному: „Поляки въ опроверженіе гетмана Сагайдачного, а болЂе чтобы всЂять вражду и междоусобіе въ войскахъ Малороссійскихъ”, заіменували гетьманом з початку Кушку, а потім Бородавку, але Сагайдачний вхопив його й розстріляв. Сей фантастичний погляд знайшов відгомін не тільки в старшій польській історіоґрафії (L. Powidaj Kozacy Zaporozcy na Ukrainie, 1862, с. 45), але і в нашій: в супереч джерелам був він прийнятий навіть пок. Антоновичом і фіґурує в його Бесїдах про козацькі часи (с. 44) — пор. біоґрафію Сагайдачного в Историч. дЂятелях Югозап. Россіи с. 7. Зміна гетьманства таким чином виступає тут в невірнім світлї.

5) В протестації Борецького, писаній в лютім 1621 р, перед упадком Бородавки (скиненого в серпнї 1621 р.), читаємо (с. 142): W tym czasie slawny y zacno rycerski maz pan Piotr Konaszewicz Sahaydaczny, przedtym hetman, a na ten czas pulkownik, ktoremu to y inszim pulkownikom od hetmana slawnego pana Iakuba Nerodycza Borodawki y od wszego woyska zaporozkiego bylo zlecono, upatrzywszy czas bezpieczny od Tatar y od rozboynikow, z Terechtemirowa s. oyca patriarchе... odprawadzil dо Soroki. Але царська грамота 21/IV. 1620 писана на імя „гетьмана Петра Конашевича” (як вище), хоч мусїли в Москві знати тодї про проголошеннє Бородавки. Мабуть гетьманство Бородавки не було признано скрізь і відразу.

6) Протестація Борецького с. 142-3, пор. Obrona verificaciey — Архивъ I. VII с. 380.

7) В традиції старшій і в новійшій історіоґрафії головна заслуга відновлення єрархії зпоміж козачини признавали ся Сагайдачному. Але проф. Жукович останнїми часами зробив пробу видвигнути на перше місце Бородавку — може під впливом новознайденої протестації м. Йова, писаної за часів Бородавки, де він фіґурує як зверхник козачини. По гадцї проф. Жуковича, висловленій, що правда, досить здержливо — Сагайдачний з своєю льояльною полїтикою не відважав ся на такий сміливий крок: „Для этого дЂла рЂзкій и дерзкій, дЂйствовавшій безъ оглядки, козацкій вождь годился больше, чЂмъ вождь осторожный и корректный”. Отже виходило б, що Бородавка був spiritus movens усього. Але нї в яких джерелах, від польських мемуаристів до нелицепріятного Густинського лїтописця включно, Бородавцї не надаєть ся нїякої активної ролї в сїй справі. В усїх моментах звязаних з відновленнєм єрархії — від стрічи патріарха до посольства до короля перед Хотинською війною виступає все тільки Сагайдачний. І думаю, що Бородавцї, провіднику буйної голоти, вибраному під прапором своєвільства, походів „хоч до пекла”, нема по що й накидати ролю якогось спеціального протектора церковної справи, коли мала вона свого опікуна, звісного і джерелами засвідченого, в особі Сагайдачного.

8) Докладнїйше про се все в т. VI гл. VI, с. 575 й ин.

9) Т. VI с. 581.

10) Ibid. с. 244 і 589-90.

11) В Synopsis читаємо: gdy sie oglosil metrop. x. Rutski y u Wilnie na metropolia naiezdzal, bardzo wiele protestatij przeciwko nieslusznemu naiazdowi iego m. tak w Koronie iako y w Litwie do xiag ziemskich i grodzkich w roznych woiewodstwach y powiatach pozanoszywano. — Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 569.

12) Архивъ Ю. З. Р. II. I с. 104.

13) Див. т. VI с. 585.

14) Протестація опозиціонистів, з українських послів підписана Лаврентиєм Древинським (депутатом волинським) і Михайлом Кропивницьким (депутатом браславським) — Ркп. Публ. бібл. Пол. № 33, с. 89. Пишуть вони тут: persuadowalismy, ze pokoy domowy wewnetrzny, ktory acz zawsze, ale osobliwie podczas postronnych niebezpeczestw potrzeba aby byl obwarowany, ale persuasie w tym nasze nie szly w posluch, a zatym wszystkie o contentowaniu ludzi religiey greckiey y inszych rozroznionych w wierze, a po wielkiey czesci a poczesci (sic) privatim odprawowane starania y tractaty, gdyz publice kola naszego tym trudnic sie nie zdalo — zadnego zgola skutku nie wzieli.