Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 97

Так справа першенства серед всїх земель Руської держави була, програна Чернигівськими князями. Їм лишило ся пильнувати тільки можливо впливового становища серед українських князїв. Полишивши на боцї Суздаль, вони далї енерґічно змагали до розширення своїх волостей і впливів. Так при кінцї XII в. вони беруть дуже дїяльну участь в полоцьких справах, хоч ми й не знаємо близше мотивів і цїлей сеї полїтики 17). З початком XIII в. по при Київ вони знаходять собі новий терен в Галичинї; сей напрям чернигівської полїтики мав уже свою досить стару історію, бо вже Ізяслав Давидович хотїв взяти ся до галицького стола, піддержуючи галицького претендента — Івана Берладника. Потім Сьвятослав Всеволодич, як тесть останнього галицького князя, мав теж охоту до галицьких справ і вислав був сина до угорського короля, „творяше, якоже дадять єму Галичь”, але перепинив його Рюрик 18). За Романа була в Галичу між боярством чернигівська партія (Ігоревичів). Коли Роман вмер, Всеволод Сьвятославич з своякам розпочинає походи на Галичину, аби здобути її для своєї династиї, та справа несподївано закінчила ся на разї тим, що Галичане закликали до себе на стіл Ігоревичів, синів славного Ігоря Сьвятославича, що й засїли в Галичннї й на Волини (1206). Хоч Всеволод, правдоподібно, призначав сї волости не Ігоревичам, але все ж се був важний здобуток для династиї. Разом з тим Ольговичі здобувають Київ від Ростиславичів і Переяславщину від суздальської династиї і таким чином раптом приходять до небувалого блеску й слави 19).

Та тільки сей блеск був ефемеричний. У Переяславі син Всеволода просидїв лише кілька місяцїв. Попробувавши зломити галицьку боярську партію, Ігоревичі викликали повстаннє бояр і загинули в нїм. Всеволод схотїв відібрати від Ростиславичів решту Київщини, але стратив і самий Київ 20). Знову плян показав ся за широкий і ведучи боротьбу на кілька фронтів, Ольговичі знову не змогли удержатись; знову справа скінчила ся на компромісї з Ростиславичами, на підставі котрого Всеволод дістав собі самий Київ і на тім мусїв заспокоїти ся по всїх тих тріумфах.

Син Всеволода Михайло з своїм сином Ростиславом, супроти повного упадку Київа, старали ся головно здобути Галичину; в Київі же Михайло засїв тільки хвилево, не надаючи вже йому особливого значіння. Татарська катастрофа, ослабивши Чернигівщину, зробила кінець сїй традиційній чернигівській полїтицї.

Як бачимо, протягом сих півтора столїть полїтика чернигівських князїв була все аґресивна. Від часів Любецького з'їзду нїхто не старав ся захопити чернигівських земель. Правдоподібно — значна солїдарність чернигівської династиї та її тїсний союз з людностию, з землею, великою і сильною, були тому причиною. Противно, чернигівські князї все старали ся захопити щось та розширити свої волости, але се їм не вдавало ся.

При тім одначе цїкавий факт: слаба сусїдня Переяславщина, що в значній мірі була теж довго bonum nullius, розмірно дуже мало звертала на себе апетити чернигівських князїв. Се виглядає дуже дивно, і причину хиба можна вказати одну — змагання переяславської людности до відокремлення від Чернигова; вони не виступають нїде виразно, але в еволюції обох земель не трудно їх відгадати.

Не розширяючи ся територіально, Чернигівщина тим часом неустанно дробила ся в серединї. По відокремленню наймолодшої лїнїї Сьвятославичів — муромської, в Чернигівщинї зістало ся дві лїнїї — Давидовичі і Ольговичі. Всеволод Ольгович, захопивши Чернигів у стрия Ярослава, відтиснув на другий плян Давидовичів, старшу лїнїю. Вони одначе з тим не помирились і встигли були поправити свою позицію: коли Всеволод перейшов у Київ, він мусїв віддати Чернигів Володимиру Давидовичу, а до смерти Всеволода Давидовичі задумали навіть, користаючи з війни Сьвятослава Ольговича з Мстиславичами, позабирати всї чернигівські волости від Ольговичів. Се одначе їм не удало ся, а вкінцї їх перфідна, цинїчна полїтика пошкодила їх родинї: Володимир Давидович загинув на Перепетовім полї, Ізяслав Давидович, що зайняв його місце в Чернигові, наложив головою під Київом, стративши перед смертю й Чернигів в своїх заходах коло Київа, і останнїй з сеї лїнїї — Сьвятослав Володимирович зістав ся другорядним князьцем, на незначній волости — Вщижі (на верхнїй Деснї), де й умер. З ним вигасла старша лїнїя Давидовичів. Після того чернигівські волости зістають ся в руках одної галузи — Ольговичів, що подїляєть ся в другій пол. XII в. на дві лїнїї — старшу від Всеволода Ольговича, і молодшу — від Сьвятослава Ольговича. Хоч і між сими двома лїнїями бували конфлїкти і замішання при перемінї столів, які ми бачили в старших поколїннях 21), але загалом узявши князї сеї лїнїї жили між собою розмірно ще досить згідно й тримали ся певного порядку в переходї столів від князя до князя.

Старшою волостию (большоє княженіє) зіставав ся Чернигів, другою по нїм Новгород сїверський. Коли чернигівський князь здобув собі Київ, він відступав Чернигів другому, старшому по нїм, а той віддавав Новгород старшому по нїм 22). Як ішли дальше волости в сїм степенованню, не знаємо, тай не можемо навіть сказати, чи й було усталене практикою також степенованнє иньших волостей як сих двох — Чернигова і Новгорода, бо взагалї дуже мало знаємо про иньші княжі столи. Посемє, бодай часами, служило третею волостию, безпосередно низшою по Новгородї; так славний Ігор Сьвятославич, нїм перейшов до Новгорода, сидїв на Посемю 23). Але що другорядних волостей бувало й більше, в тім нема сумнїву; нпр. при кінцї XII в. бувало в чернигівській династії по сїм, по вісїм дорослих князїв у тім самім часї і всї мусїли мати якісь волости.

Старшинство числило ся не в простій лїнїї, а від брата до брата, і то з початку в старшій, а потім у молодшій лїнїї. Нпр. до смерти Сьвятослава Всеволодича на чернигівський стіл прийшов його рідний брат Ярослав, по нїм Ігор Сьвятославич — з молодшої лїнїї, і аж по нїм син Сьвятослава Всеволодовича — Всеволод. По Всеволодї Сьвятославичу йдуть його рідні брати Глїб і Мстислав, по Мстиславі на Чернигів мав права і претензії їх стриєчний брат Олег Ігоревич 24), але Чернигів перебив у нього син Всеволода Михайло, і т. и.

Се т. зв. „лЂствичноє восхожденіє” 25). На сїй чернигівській практицї оперла ся в XIX столїтю дуже популярна теорія, що, мовляв, взагалї правильним в давнїй Руси уважав ся перехід княжого стола від старшого репрезентанта одної лїнїї до старшого репрезентанта другої і так далї. Се одначе неоправдане узагальненнє. Подібний порядок істнував лише подекуди, і з українських земель тільки в Чернигівщинї. При тім і тут волость переходила від брата до брата в самій старшій лїнїї, аж потім ішла до молодшої лїнїї.

Завдяки поясненій вище практицї в переходї столів, Чернигівщина, не вважаючи на істнованнє кількох княжих лїнїй, і кількох, принаймнї двох або трох на все уставлених княжих волостей, не подїлила ся на кілька осібних, відокремлених князївств. Кождий бо член династиї, коли не вмер передчасно і не перескочив йому хто дороги, мав переходити зі стола на стіл, почавши від найменьшого до самого Чернигова. За ним пересували ся його брати. Коли він доходив старших волостей, десь з заду зачинали свій марш його сини. Сей круговий оборот князїв неустанно звязував до купи всї волости землї і не давав їм відокремляти ся. Коли дрібнїйші волости, можливо, не мали в собі нїчого певного й дуже часто або навіть звичайно визначали ся молодшим князям старшими кождий раз ad hoc 26), то й се теж впливало на неподїльність землї.

Загалом узявши відносини між чернигівськими князями, як я вже сказав, в порівнянню з иньшими землями можна признати добрими. Хоч не бракувало конфлїктів і внутрішнїх воєн 27), але за те з другого боку дуже часто виступали тутешнї князї солїдарно всї разом, особливо де бував спільний інтерес — придбати якусь сторонню волость, особливо Київ. Здобутє Київа опорожняло чернигівський стіл і давало нагоду всїм чернигівським князям посунути ся о оден щебель вище в порядку столів, отже мало спільний інтерес. Подібно і здобутє столів сторонньої волости опорожняли звичайно котрусь чернигівську волость.