Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 74

Вість, що Київ взято, і Татари йдуть далї на захід, навела страшенну панїку на західнї руські землї. Князї кинулись тїкати куди хто трапив — Данило в Угорщину, відти в Польщу, Михайло з сином в Польщу, відти на Шлезк. Військо Бату через Галичину і Волинь пішло на Угорщину. З подорожнїх городів лїтопись вичисляє Колодяжен, Камінець на Случи, Ізяславль на Горини. Колодяжна Бату не міг взяти — поставив дванадцять пороків, і не міг розбити стїн, але намовив людей піддати ся, і потім побив їх. Камінець й Ізяславль взято. Натомість Кременець і Данилів було трудно взяти, й Бату їх поминув. Володимир взято приступом і страшно знищено, „изби не щадя”. Лїтопись каже, що в Володимирі не зістало ся живої людини, церкви наповнені були трупом: очевидно, й тут люде крили ся в останнїй бідї по церквах. Галич взято теж, „иныи грады многы, имже нЂсть числа”, як сумарично додає лїтопись. Правдоподібно головне військо Бату ішло на Колодяжен, Ізяславль, Кремінець і звідси на Галич; Володимир взяв мабуть осібний віддїл. Десь в лютім Бату мусїв бути вже в Галичинї, і відси спішно пішов на Угорщину, де пробув близько рік 55), а весною 1242 р. через Галичину, Волинь і Київщину пройшов назад у степи.

Князї як швидко розлетїли ся перед лицем татарського війська, так скоро злетїли ся назад, скоро йно татарська орда перейшла через Україну. Поки вона ходила по Угорщинї й західно-словянських землях, на Українї знову почала ся давня полїтична боротьба, хоч татарський погром вплинув примітно на її інтензивність і завзятість. Галицьке боярство попробувало знову противставити Данилу Ростислава Михайловича, і він навіть захопив був на хвилю Галич. Михайло по виходї Татар пішов у Київ і тут зістав ся. Ростислав зайняв чернигівський стіл, порожнїй по смерти Мстислава Глїбовича. Відносини Михайла до Данила не були добрими: галицький лїтописець докоряє Михайлови, що він, вертаючи ся на Україну, нїчим не показав своєї вдячности Данилови за його гостинність під час татарського походу. Але Київа Данило йому не боронив. Ростиславу слїдом удало ся одружити ся з угорською королївною і він зовсїм полишив Поднїпровє, діставши від угорського короля банство в Славонїї, потім в Мачві, на Дунаю. Михайло на сю вість поїхав був і собі на Угорщину, але там його прийняли не ласкаво, і він вернув ся на Україну 56).

Тим часом князї оден перед другим почали їздити до нового зверхника східньої Европи — татарського хана, щоб дістати від нього потвердженнє своїх князївських прав. Суздальський Ярослав поїхав здаєть ся перший, зараз по поворотї Бату, й дістав потвердженнє своїх земель і навіть як каже Суздальська лїтопись, Бату дав йому старшинство над усїми князями „въ Русскомъ языцЂ”. Дуже правдоподібно, що крім Суздальської землї він випросив собі тодї й Київ, де недовго перед тим пробував був сїсти: коли Данило переїздив Київ при кінцї 1246 р., там сидїв намісник Ярослава — очевидно Ярослава суздальського 57). Михайло, вернувши ся з Угорщини, мабуть застав уже Київ зайнятим і пішов у Чернигів, а звідти вибрав ся й собі в Орду — за потвердженнєм. Чого він тим хотїв, властиво не знаємо — чи потвердження своїх прав на Чернигівську волость, чи ще чого, тільки несподїванно пострадав тут за віру, не згодивши ся виконати татарські двірські церемонїї: перейти між двома огнями (церемонїя очищення від всяких злих гадок) і віддати честь пенатам ханської династиї. Михайло уважав се поганством, і не згодив ся сповнити сих церемонїй, навіть коли йому загрозили смертию за таку образу ханського маєстату. Його убили разом з боярином його Федором — затовкли кулаками і ногами на смерть, а в православній церкві канонїзовано їх як мучеників за віру 58).

Тогож року 1246, майже в тихже днях вмер і Ярослав, вертаючи ся з Монґолїї з подорожі до великого хана Ґуюка 59). Його старший син Олександер дістав від хана грамоту (ярлик) на Київ і всю Руську землю (1249), але він „Руської землї” не хотїв, перебував у Новгородї, а 1252 р. добув від хана ярлик на суздальський Володимир і перейшов туди 60). Київ, що вже мабуть і за його батька Ярослава тільки номінадьно до нього належав, зовсїм вийшов з під власти князїв старої династиї. Його історія як полїтичного центра, а потім — як одного з центрів в землях старої Руської держави, та огнища княвївсько-дружинного устрою, закінчила ся вповнї.

Примітки

1) В Лавр. під 1215 р.: „престави ся Рюрикъ Ростиславичь, князь кыєвьскый, княжа Черниго— (с. 416), під тим же роком і в компіляціях — Воскр., Нїкон., Тверськ. Але вже Карамзїн завважав справедливо (III пр. 133), що під час походу Ростиславичів на Всеволода Рюрика вже не було на сьвітї, бо инакше муссїли б ми за нього чути, чи в Київі, чи в Чернигові.

2) Стало ся се в осени — мабуть 1211 р. Про хронольоґію див. мою статю: Хронольоґія подій Галицько-волинської лїтописи (в Записках Н. тов. ім. Ш. т. XLI), с. 10-1, про самі події див. т. III гл. 1 Історії.

3) Обвинуваченнє на Ростиславичів цїкаво порівняти з словами Галицької лїтописи, що Всеволод Чермний любив Романовичів. Се виключало б можливість ширшого толковання його докору — прикладаючи його: „ви” до всїх Мономаховичів чи Мстиславичів. Але чи має ся пізнїйша дописка реальну підставу, не знати.

4) „Прислали Ростиславові внуки в Новгород до Мстислава Мстиславича: „не дає нам Всеволод Сьвятославич части в Руській землї! ходи но, пошукаємо нашої отчини” переказує се короткомовна Новгородська лїтопись (с. 195).

5) „Рекоша єму Новгородцї: ”камо княже, очима позриши ты, тамо мы гловами своими вьржемь”.

6) Похід описує 1 Новг., с. 195-7, і володимиро-московські компіляції, як Воскр. І с. 117-8 й ин. Трудність тільки з хронольоґією. Новгородська описує се під р. 1214 і дає ще близшу дату: Новгородцї рушили в похід 8 червня, так що похід мусїв стати ся в червнї-липні. Лїтнїй час можна прийняти за певний, але дата року не певна. Ключ, даний під сим роком самою лїтописею: сиропуст 1 лютого, хибний (на той день сиропуст не припав цїле XII столїтє), і на нїщо не придаєть ся. При тім, перед 1211 р. Новгородська лїтопись спішить ся, взагалї не має такої певности в хронольоґії в сих роках. Компіляції володимиро-московські — як Воскр., Твер. й ин., мають похід Ростиславичів на Київ під р. 1212, під одним роком зі смертию Всеволода. В них маємо в сих роках ґрупу звісток про українські подїї, з датами, що потверджують ся иньшими звістками, або бодай витримують перевірку ними (див. мою статю Хронольоґія подїй Галицько-волин. лїтоп. с. 10 і далї). Що до р. 1212 для походу на Київ, то пок. Кунїк в спеціальній розвідцї О годЂ возшествія Мстислава Романовича на престолъ кіевскій (Ученыя записки академіи наукъ по І и III отд., т. II) виводив його також з ріжних иньших комбінацій. Я давнїйше приймав для упадку Ігоревичів 1213 і для походу на Ростиславичів на Київ 1214, бачучи в сїй серії фактів подїї з одного року (від осени 1213 до осени 1214 р.), але близша аналїза, переведена над фактами Галицько-волинської лїтописи привела мене до гадки, що правдоподібнїйше сю ґрупу подїй містити в 1211/2 р.: упадок Ігоревичів в осени 1211 р., вигнаннє Ростиславичів з Київщини зимою 1211/2 р., похід Мстислава лїтом 1212 р. Противить ся такій хронольоґії дата смерти Рюрика 1215 р., але вона однаково вимагає редукції (може ще яко тако бути підтягнена під дату походу 1214 р., а при датї 1212 р. являєть ся помилкою на яких три-чотири роки).

7) Воскр. л. каже, що він сїв у Вишгородї; коли се не заміна слова дістав, то се значило б, що він від разу Інґвара уважав тимчасовим князем і зістав ся чекати Київа.

8) 1 Новг. с. 195-197, Воскр. І с. 117-8 (під 1212 р.); про Володимира Рюриковича в Смоленську — див. 1 Новг. с. 201. Що до Переяслава, то свій здогад опираю ось на чім: під 1215р. маємо звістку, що Половцї взяли в неволю переяславського князя Володимира Всеволодовича; під 1217 р. (== 1216) читаємо, що Володимир вернув ся з половецької неволї й дістав иньшу „властцу” від братів замість Переяслава (Воскр. І с. 125). Очевидно, Переяслав зайняв хтось иньший, і дуже правдоподібним менї здаєть ся, що сю опорожнену неволею Всеволода волость взяли Ольговичі як нагороду за Київ.