Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 166

8) Іпат. с. 81.

9) У Нестора вся історія виходить рядом чудъ. Володимир охрестив ся через якусь чудесну пригоду: „сему Богь спону нЂкаку навЂды и створи быти ему христьянину, яко же древле ПлакидЂ“ (низше він се називає: „явлениє божиє“); хрестивши ся сам, Володимир зараз велить хрестити ся, „вельможамъ своимъ и всЂмь людемъ“ і се теж виходить моментально: „слышите чюдо исполнь благодати, како вчера заповЂдая всЂмь требу приносити идоломъ,а днесь повелЂваєть хрьстити ся“... Рівнож чудом було те, що нїхто не противив ся тому велїнню, „но акы издавна научени, тако течаху радующе ся къ крещению“ (виданнє Срезневского с. 6 — 7).

10) l Новтор. с. 65.

11) 1 Новг. с. 65, 8 Новг. в Полн. собр. лЂтоп. III с. 207, оповіданнє Якимівської лїтописи у Татїщева Ист. Рос. І с. 38-40.

12) Іпат. с. 8, Патерик в вид. .Яковлева с. 96-7.

13) Патерик с. 90, Макарий II с. 27-9, Ґолубінский І с. 199.

14) Іпат. с. 127.

15) Правила м. Іоана § 15 і 80, також в т. III гл. 4.

16) Іпат. с. 81.

17) Катеґоричні фрази старого жития і Памяти Якова про хрещеннє „всеї Руської землї“ мабуть не розуміють тут Руську землю в ширшім значінню.

Справи другої половини Володимирового князювання:

ОРҐАНЇЗАЦІЯ РУСЬКОЇ ЦЕРКВИ, ПОЧАТОК МИТРОПОЛЇЇ, МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦЕРКВИ

Взагалї коли зважити перевагу церковних інтересів над всякими иньшими в нашім старім письменстві, то аж ударяє ся обставина, що найдавнїйша наша лїтопись і иньші повісти про Володимира дають такі мінїмальні звістки про початки церковної орґанїзації й заходи князїв коло неї. Оповівши, як Володимир привів на Русь „попів" з Корсуня, лїтопись зовсїм нїчого не каже про орґанїзацію церковної єрархії, аж до поставлення митрополитом звістного Іларіона. Новгородська лїтопись (т. зв. Перша) говорить під 989 р. загально про охрещеннє „всеї землї Руської" й тут каже, що в Київі поставлено митрополита, в Новгородї архіепископа, в иныших містах епископів, попів і дияконів 1). Згадка про новгородського архіепископа сама виявляє пізнїйший час сеї звістки, бо архіепископи новгородські почали ся тільки з XII ст., і низше в реєстрї митрополитів тоїж лїтописи не знаходимо нїякої традиції про володимирових митрополитів: першим названий Феопемпт, з 1030-х рр. Ще грубійший анахронїзм містять собі записки иньших лїтописних компіляцій про заснованнє митрополїї Володимиром: тут уже помішано охрещеннє Руси за Володимира з охрещеннєм за патр. Фотия і імп. Василя Македонянина, і Володимир бере митрополита від патр. Фотия: се баламуцтво поширило ся головою з церковної устави Володимира, почавши від старших редакцій її 2), і воно дає сильне свідоцтво того, як неясно представляв ся початок руської єрархії.

Імення перших митрополитів були також незвістні і зістають ся незвісними й нам 3). Більшість компіляцій 4) першим митрополитом ставить Леона — його то Володимир узяв „від Фотия патріарха". Але сього Леона знаємо тільки з полємічної лїтератури, де оден полємічний утвір проти Латинян надписуєть ся в деяких кодексах іменем ??о??о? ????о?о???о? ??? ?? Т???? П????????? — Леона митрополита переяславського на Руси. Не тільки близше не відомий час його правлїння, але навіть висловляли ся підозріння, чи не був він в дїйсности митрополитом болгарським (Преслави болгарської) 5). В пізнїйших катальоґах (від XV в.) першим митрополитом пишеть ся Михаіл, і ряд митрополитів до Іларіона виглядає так: Михаіл, Леон, Іоан, Теопемпт, Кирил, Іларіон. В Київі стрічаємо ся з пізнїйшою (XVII в.) традицією про мощі „першого митрополита Михаіла", що лежать тепер в Печерській лаврі, але тяжко сказати, чи ся київська традиція про мощі вплинула на появу сього першого митрополита в катальоґах, чи навпаки. Очевидно, тільки, що в катальоґи київських митрополитів Михаіл попав на перше місце в звязку все з тим же перемішаннєм охрещення Руси в IX і X в., бо в деяких компіляціях говорить ся, що при першім охрещенню Руси за Фотия післано на Русь митрополита Михаїла 6). Стрінувши ся з традицією старших катальоґів про першого митрополита Леона, він потім уміщуєть ся то на першім місцї, то на другім, по Леонї 7).

Я спинив ся трохи коло сього, аби показати, як неясно стоїть справа з початками церковної орґанїзації за Володимира. До Ярославових часів не маємо нїяких сучасних відомостей про митрополитів руських: в памятках XI-XII вв. стічаємо тільки отсих трьох митрополитів, або архіепископів: Іоана (десь в 1020-х р.), Теопемпта (в 1030-х) і Іларіона, поставленого 1051 p. 8). Титул Леона митрополита переяславського дав привід до здогаду, що з початку митрополїя була не в Київі, а в Переяславі 9), бо і лїтопись знає Єфрема єпископа переяславського з 2-ої пол. XI в. з титулом митрополита, а оден з кодексів (лаврентиївський) при тім поясняе се:

"бЂ бо прежде в Переяславли митрополья" 10). Так поставлена була гіпотеза, що за Володимира резиденцією митрополита був Переяслав, аж Ярослав перенїс митрополїю до Київа, збудувавши Софійську катедру, тим більше, що деякі пізнїйші лїтописні компіляції, оповідаючи про будову Софійської катедри, кажуть при тім, що Ярослав „устави митрополью" в Київі 11). Иньші йдуть іще далї, припускаючи, що до Ярослава взагалї не було на Руси нїякої митрополії, і тільки при нїм зявила ся вона 12)

Одначе старші джерела не дають підстави для таких здогадів. Стара лїтопись каже тільки, що Ярослав побудував в Київі митрополїю, себ то катедральну церкву св. Софії 13), а не засновав її яко інституцію, і взагалї нїчим не можна довести, щоб у Київі не було митрополїї перед Ярославом; agrumentum a silentio лїтописи нїчого не значить, бо й взагалї вона нїчого не каже про єрархічні справи. Навпаки, сучасник Тітмар згадує навіть виразно київського „архіепископа" при київській кампанії 1018 р.; правда на таке далеке джерело трудно покладати ся 14), але і старе житиє Володимира (включене в „Память і Похвалу" Якова), досить високо оцїнене в новійшій літературі, теж говорить про митрополитів при Володимирі, і то так, що тяжко розуміти тут митрополитів якихось инакше, а не київських 15). Традиція про київську митрополїю при Володимирі уставила ся міцно і вчасно, уже від XIII в. Всї лїтописні компіляції і взагалї всї ті джерела, що кажуть за уставленнє єрархії за Володимира, вказують на Київ і нїяких натяків на Ярославову фундацію або на перенесеннє митрополії з Переяслава до Київа не дають 16).

Не можна також легковажити і того факта, що константинопольський патріархат в XIV в., застановляючись над перенесеннєм резиденції руських митрополитів до Москви, нїчого не згадував про перенесеннє митрополії до Київа, хоч такий прецедент був би йому дуже на руку: очевидно, він уважав Київ споконвічною митрополичою резіденцією 17). Що переяславські епископи мали колись титул митрополитів — се можна вважати певним; та коли еп. Єфрем в 2-ій пол. XI в. мав титул митрополита тільки гоноровий, як се всї признають, то могло се мати місце й перед тим, не уймаючи значіння київського епископа, як старшини руської церкви. Піднесу тут, що Яхя каже про „митрополитів і епископів", післаних на Русь до Володимира для схрещення, в числї многім 18); може ся звістка має реальний характер — може митрополитів послано від разу й кількох на Русь.

Але про те, коли саме зявили ся на Руси митрополити й почала ся орґанїзуватись церква, як бачимо, нема нїяких докладних вказівок. Виходити з лїтописних дат 989 або 991 р. про орґанїзацію церкви — не можна, бо звістки під сими роками занадто сумаричні, мають пізнїйші познаки та до того заходить ще й суперечка між тими датами. Само собою ясно, що Володимир, заходячи ся коло охрещення Руси, потрібував епископів, що візантийське правительство не мало причини робити в тім трудности в тодїшніх обставинах, і коли вже поставлялось для Руси кількох епископів, могли від разу поставити їм і митрополита чи митрополитів. Хоч лїтописна повість, оповідаючи; як Володимир хрестив Русь, мовчить про епископів, але з другого боку з Яхї виходить, що ще перше, нїж поїхала на Русь царівна, вислано туди численних „митрополитів і епископів". Правда, покладатись дуже на деталїчну докладність Яхї не можна, можна одначе вважати за вповнї правдоподібну річ, в кождім разї, що вже за Володимира засновано митрополїю і кілька епископій на Руси, а правдоподібно — що се сталось дуже скоро після того, як взагалї виникла справа християнїзовання Руси (може ще й перед походом на Корсунь).