Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 165

Не маючи причин приймати безпосередню звязь християнської проповіди з походом на Корсунь, ми одначе тратимо разом з тим і підставу для хронольоґії київського хрещення. 988 рік, під котрим уміщена в лїтописи цїла історія від походу на Корсунь і далї, вправдї може бути роком охрещення Киян, але певности в тім нема. Охрестивши ся сам, Володимир м і г, розумієть ся, зараз забратись до приготовання до християнства бояр і київського люду, та протягом року привести його до всенароднього хрещення. За тим, що се досить скоро стало ся по охрещенню самого Володимира, промовляє та обставина, що в наших джерелах охрещеннє Руси безпосередно вяжеть ся з охрещеннєм самого Володимира: натяків на якийсь довший час між ними нема. Більше тут поки що не можна сказати.

Що не вважаючи на приготовання, не всї люде йшли так радісно й легко до хресту, як то представляє лїтопись, нема що казати: для того хіба потрібно-б було чуда, яке й припускає Нестор, Іларіон натомісь підносить вплив страху. Се певно; тільки ледви чи уважав Володимир відповідним брати ся до гострих репресій. Та по за границями більших міст вони були й неможливі.

По більших містах, де були більші осїдки дружини й купецтва, що провадило заграничну торговлю, ґрунт був до певної міри приготований, як і в Київі. Се особливо могло бути в містах на великій грецькій пути: по містах близших до чорноморського побережа та по таких великих купецько-дружинних гнїздах, як Переяслав, Чернигів і т. и. Тут навіть могли бути й церкви. Хрестячи Киян, Володимир, певно, зараз же заходив ся коло росповсюднення християнства по тих иньших більших центрах, наскільки ставало в нього для того відповідних сил — проповідницьких і взагалї церковних. Але безпосереднї відомости з них маємо тільки про Новгород. Тут теж оповідаєть ся, що ідоли понищено, а Перуна з усяким соромом вкинено в воду, але вже про всенароднє хрещеннє нїчого не сказано. Досить популярна в науцї звістка т. зв. Якимівської лїтописи оповідає, що Новгород охрещено силоміць, що люде пробували боронити ся проти присланого для того Добринї, але він їх приборкав, запаливши місто, і з того пішло приспівє: „Путята (тисяцький Володимира) хрестив мечем, а Добриня огнем“ 11). Але на сїй Якимівській лїтописи лежать слїди дуже пізньої руки, і з звісток її трудно користати. В усякім разї треба піднести що про всенароднє охрещеннє нїде окрім Київа нема мови, — так і в Новгородї.

Се має своє значіннє. Київ був найбільшим гнїздом дружини і купецтва, тут найбільш був приготований для християнства ґрунт і найбільший мусїв бути вплив князя й його двору. Що можна було зробити тут, було дуже трудно, а може й не можливо робити по иньших містах, а особливо тих, що слабко й недавно звязані були з Київом. Самі громадки навернених до християнства мусїли меньшати в міру віддалення від Київа, від християнського світа, і в міру зменьшення в них „руських“ кольонїй. Таке саме ослабленнє впливу нової віри ішло знову „по провінції“ в міру віддалення від більших центрів. Далекі, позбавлені більших торговельних центрів Вятичі ще в другій половинї XI в. були поганами, заховували поганський похоронний обряд і десь при кінцї XI чи в першій половинї XII в. вбили св. Кукшу і його ученика Никона, що проповідували християнство в їх землї 12). В Ростові, судячи по аґіоґрафічним памяткам, перші два епископи були зовсїм in partibus, третїй — св. Леонтий доперва в 2-ій пол. XI в. встиг ріжними заходами привести частину міської людности до християнства, між иньшим — збираючи дїтей і научаючи їх християнській вірі, але при тім богато натерпів ся всякої муки, а по деяким версіям навіть був замучений; аж пізнїйшому епископу Ісаї надаєть ся охрещенне краю 13). Та не кажучи вже за такі „ведмежі кути“ Володимирової держави, маємо дуже проречисте свідоцтво для Новгорода, як там слабко трималось християнство: коли в 70-х рр. XI в. в Новгородї виступив волхв „хуля вЂру крестьянскую“, то по сторонї епископа і християнства став тільки князь із своєю дружиною, „а людьє вси идоша за волъхва“ 14).

І на Українї по всякій імовірности християнство на початках стало релїґією вищих верств — бояр, дружини, більших міст, і дуже повільно переходило в народнї маси, особливо дальші від культурних центрів. При кінцї XI в. мнїх Яков, що жив сам здаєть ся в Переяславщинї й Київщинї і правдоподібно мав на оцї місцеву людність, давав під увагу митрополиту, що прості люде уважають церковне вінчаннє річею тільки бояр і князїв, а самі поберають ся без церковного благословенства. Рівнож правдоподібно, що й до українських земель належить спостереженнє митрополита в тій же памятцї про жертви людей „бЂсомъ, болотомъ и кладезомъ“, не кажучи вже про прояви двоєвірства — укриті під християнською формою поганські погляди й обряди, переховані в великій мірі і досї 15). Правда, лїтописець каже, що Володимир „нача людиє на крещениє приводити по всемъ градомъ и селомъ“ 16), але коли зважимо, що між сим простим людом одинокою можливою проповідею була устна, і подумаємо, як то тяжко було приготовити потрібне для таких місій число відповідних проповідників, то сю звістку лїтописи про села мусимо прийняти з великим скептицизмом; хіба були які виїмкові факти — по княжих селах, в околицях більших міст 17). Християнїзація народа в масах поза межами більших культурних центрів мусїла поступати дуже поволї і про неї за часи Володимира не можна ще було й думати. Вона могла бути осягнена тільки протягом довгих віків, спільними силами правительства і єрархії, а ще більше — силою натурального впливу християнства, як релїґії вищої і більш виробленої, втїленої в конкретні форми й обряди.

Примітки

1) Вид. де Ґуе с. 116.

2) Див. вище с. 404--5, 408. 3) Див. низше.

4) Ламанскій op. c. гл. XXV.

5) Повість називає її: „сборная церкви“ : Се очевидно переклад грецького ??????? '???????? в ориґінальнім текстї умови 944 р., — в умові говорить ся про парохіальну, публичну церкву (в противність домовій). Трудність заходить тільки в тім, що умова говорить теж про присягу християнської Руси в церкві св. Ілї, — отже чи се мова йде про одну, чи про дві церкви св. Ілї, одну в Київі, другу в Царгородї, де — б мали присягати відпоручники при уложенню умови? Менї здаєть ся, що тут іде мова про одну церкву — київську, і в умові наперед заведено церемонїал, як має бути потверджена умова в Київі. Але чи сяк чи так, тільки київська церква св. Ілї зовсїм певна: за се ручать докладні топоґрафічні вказівки Повісти.

6) Іпат. с. 54 — 5, пор. вище с. 326 — 7. Ламанскнй припускає, що при тій нагодї був погром християн в Київі, і що се привело до напруження між Візантиєю й Русию, яке згадує Яхя. Я думаю, що про такий погром, коли б він був, наша лїтопись потрапила б нам сказати де що більше як про убийство Варяга, а для напруження з Візантиєю були й иньші причини.

7) Сей погляд лїтописи розвивув у своїй історії руської церкви пок. Ґолубінский (І гл. 2), уважаючи Варягів учителями Руси що до християнства. Він знайшов собі в тім прихильника в пок. Малишевскім, що піддержав і далї розвинув сей погляд в своїй рецензії на працю Ґолубінского (Записки пет. ак. XLI с. 52) і в спеціальній статї: Варяги въ начальной исторіи христіанства въ КіевЂ, 1887. Замітки против сеї теорії новійше у Ламансвого op. c. гл. ХІI.

Окрім лїтописи Ґолубінский покликував ся ще на саґу про Олава Тріґвасона, що оповідає, як сей Олав, вихрестивши ся в Греціи, привіз звідти на Русь епископа і намовив Володимира й його жінку Аллоґію (себ то Ольгу) охреститись — Antiquites russes d'apres les monuments historiques des Islandais et des anciens Scandinaves, I, 1850 (тут подані три редакції сїєї саґи). Се оповіданнє одначе звістне нам в значно пізнїйших редакціях (XIII в.) і при загальній тенденції саґ — побільшати ролю й значіннє своїх героїв, не має важною значіння; тим більше що одна з сих редакцій — редакція Гаймскрінґлї нїчого не говорить про участь Олава в охрещенню Руси. В новім виданню (I с. 256) Ґолубінский сам уже не привязував до сеї саґи особливого значіння.