Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 142

В Повісти Ігор, встромлений між двома героїчними князями — Олегом і Святославом, змальований, по контрасту, невиразно й неприхильно : він не має тої воєвничої вдачі, не має воєнного щастя, він користолюбний — велика вада на погляд дружини. Завдяки тому і в новійшій історіоґрафії здавна зложила ся характеристика Ігоря як нездалого й несимпатичного князя. Характеристика ся одначе належить в цїлости до сфери белєтристики; на характеристику народнїх лєґенд не можемо покластись, а те місце, яке Ігор займає в еволюційнім процесї Руської держави, промовляє рішучо проти сеї характеристики. Се мусїла бути енерґічна й здібна людина, коли не дала розвалити ся державній будові, такій скомплїкованій і хисткій. Скорше можна прийняти сю коротку характеристику старшої версії Повісти: „и возрастшю же єму Игорю, и бысть храборъ и мудръ“ 18).

Його одруженнє з Ольгою „от Плескова“ (може донькою псковського „світлого і великого князя“) коротко згадане в старшій версії („приведе себЂ жену отъ Плескова именемъ Ольгу, и бЂ мудра и смыслена“) описане в пізнїйшій лєґендї, звістній в кількох варіантах XVI в. і очевидно — в кождім разї старшій. Ігор на ловах у Псковщинї захотів переїхати річку на якогось звіря і побачивши човен, казав себе перевезти. Перевозником в тім човнї була Ольга -селянська дївчина; вона впала в око молодому князеви, й він „нЂкіє глаголы глумленіємъ претворяше къ ней“, але на свої „студная словеса“ дістав відповідну відправу, і вона так промовила йому до розуму, що він потїм посватав собі сю дївчину за жинку 19). В ширшій версії Повісти, відповідно до її поправки, що Ігор був під опікою Олега, сей сватає йому жінку, але подробиць про сватаннє не подано нїяких. Одинокий син Ігоря Святослав родив ся по хронольоґії Повісти 942 р., а 945, слїдом по умові з Греками, мав вмерти Ігор. Хоч обидві дати можуть бути тільки комбінаціами, і не конче докладними, але вони не богато розминають ся з правдою.

Правдоподібно, Ігор в дїйсности прожив трохи довше, особливо як що сам ходив походом на Бердау. Відповідно до сеї дати й загального спізнення дат в лїтописи, про котре буду говорити на иньшім місцї) 20), ми повинні продовжити Ігореве життє до 947-8 р. Але з слів Константина Порфиророднаго виходило-б, що в 948-53 рр. Ігоря вже не було на світї: в 9 гл. трактату званого „Про управу держави“ він говорить про часи, як Святослав сидів у Київі, в часї минулім, значить Святослав тодї вже перейшов до Київа, а матеріали для сього трактату, по новійшим розслідам, були зібрані в рр. 948-53 21).

Повість каже, що Святослав по смерти батька зістав ся малим, і було реґентство. На сю звістку можемо покладатись: се й сто лїт пізнїйше в Київі мусїли добре памятати.

Примітки

1) Не надаючи тому особливого значіння, пригадую все таки, що по хронольоґії новгородської редакції Повісти Олег умирає по р. 922.

2) В короткій версії Повісти, при хронольоґізації її, облога Пересїчна й війна з Уличами розірвана зовсїм не до річи, і початок облоги Пересїчна має дату 922 р., а кінець 940, і в середину вставлено 17 порожнїх років (хоч текст говорить, що облога тривала 3 роки). В ширшій редакції прогалина між початком Ігоревого князювання і 941 роком заповнена витягами з візантийських джерел, що до Руси не належать.

3) VI. 10.

4) Недавно ак. Шахматов в статї: „Мстиславъ Лютый въ русской поэзіи“ (Сборникъ Харьков, ист.-фил. общ. т. XVIII) і потім в новім обробленню в Разысканіяхъ о древн. лЂтоп. св. гл. XIV поставив дуже смілу і в смілости своїй дуже привабну гіпотезу, що в старшій редакції лїтописи смерть Ігоря була оповіджена зовсім инакше: против Ігоря за безаконно забрану дань виступив Мстиша Свенельдич і в битві з ним полїг Ігорь; се був оден з епізодів дружинного епоса, який оспівував сього Мстишу під іменем Мстислава Лютого; пізнійше одначе такий скандальний з двірського погляду епізод був заступлений історією пімсти Ольги за Ігоря, де провідником Деревлян виступив князь Мал, а Свенельд с сином Мстишею представлені були вірними слугами київського князя. Таку заміну автор поясняє впливом иньшого переказу, що повідав про смерть Мстислава Лютого (Люта) з руки деревлянського князя Олега, з чого вийшли війни між Киянами і Деревською землею: використавши се оповіданнє для історії усобицї Святословичів, оден з укладчиків лїтописи викинув оповіданнє про війну Мстислава Свенельдича з Ігорем. Слїд першої редакції задержав ся у Длуґоша, де князем деревлянським, провідником повстання виступає Miskina-Мстиша, і в згадцї лїтописи (по смерти Ігоря) про Свенельда — „тьтже отець Мьстишинъ“. Гипотеза як бачимо, сконструована дуже зручно. Я міг би навіть вказати ще одну подробицю, яка ішла б в лад їй: старий волинський рід Киселїв, що виводив себе від „Святолда“, воєводи київського, мав своїм родовим маєтком село Нискиничі (в Володимирським повітї), котре виводив з надання Ягайлового (див. Нєсєцкого під словом Kisiel, також статю Новицького про Киселїв в Кіев. Старинї 1885, IX). Святолд — се очевидно русько-литовська форма Свенедьда, і ся комбинація „придомка“ Святолдичів з родиним гнїздом Нискиничами може наводити на гадку про істнованнє на Волині якоїсь традиції про Нискину Святолдича (Свенельдича), котрого дїйсно можна бачити в Длуґошевім Нискинї (не Мискині отже, як приймає Шахматов для зближення з Мстишею, з котрим одначе і „Мискину“' дуже трудно звязати звуково). За всїм тим допустити істнованнє популярного переказу в 1-й пол. XI в., який би повідав про смерть Ігоря з руки Свинельдича, що боронив батьківських прав, вважаю незвичайно трудним, супроти істновання безсумніву популярних переказів про пімсту Ольги над Деревлянами. Події не булі таки давнї для другої чверти XI в., і той факт, що Свенельд і його син займали високе становище на дворі Ігорового сина, робить досить сумнївним і самий факт і істнованнє традиції про смерть Ігоря з руки Свенельдича.

5) Текст, т. зв. Симеона Льоґотета в Corpus hist. byzantinae t.. XXXVIII, там же оперті на нїм компіляції — продовженнє Теофана і Ґеорґія Монаха чи Амартола. Лев Граматик в Corpus hist. Byz. т. XL і в вид. Муральта при виданню хронїки Амартола. Про відносини сих компіляцій до себе див. лїтературу в прим. 10. Уривки з джерел про похід 941 р. з коментарем в моїх Виїмках розд. 20 і далї.

6) Епізод жития Василя Н. про руський похід, проминений в Acta Sanctorum, видав з рукоп. XIV в. Олекс. Весєловский в Журн. Мин. Нар. Просв. 1889, І (повторено в Разысканіяхъ в области русскаго духовнаго стиха V, додатки, особл. с. 90 і далї — Сборн. II отд. т. 46); тут вказано й на подробицї сього епізоду спільні з Повістю. Оповіданнє нашої Повісти виглядає на контамінацію продовж. Амартола і епізода Жития, але з деякими відмінами, які ледви чи можна вважати роботою автора Повісти (напр. на місце р. Риви Жития приходить Бітинїя, де вона тече); правдоподібнїйше, що тут було якесь подібне, але иньше джерело. Лїудпрандова Antapodosis в Monumenta Germ. hisiorica Scriptores III; його звістка широко коментувала ся в розвідках про початок Руси, але тільки що до самого імени Руси, — з норманського і антінорманського погляду. Звістку Масуді опублїковав Гаркаві в Журналї Мин. Нар. Просв. 1872, IV. Про поворот Ігоря — Льва Диякона VI гл. 10.

7) Звертають ни себе увагу згадки про Печенїгів і Болгар в оповіданню Масуді, але вони так неясні, що їх можна різно собі толкувати: або, що Русь ходила на Візантию вкупі з Болгарами й Печенїгами, або — і на Болгар і на Печенїгів. Далї маємо: Русь підбила візантийські міста й Бурджан (дун. Болгарів): дуже привабно зіставити з сим звістку Повісти про похід 944 р., що тодї Ігор наняв собі до походу Печенїгів і наслав їх, помиривши ся з Візантиєю, на Болгарів.

8) Се видно з рецепти його в тактицї Льва — Krum bacher с. 636.

9) Шахматов (Разысканія с. 99) влучно вказав на записки хроноґрафа при Палєї, де читаєть ся записка про похід Ігоря в такій стилїзації, що з неї нїби виходить дата 920 р., як датована ся запись в новгородській версії.