Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 59

1 На боці приписано: "воспоминаяй".

Нехай не будет встыду менъших слухати и от них научатися але покорити ся, апостолови мовячому: "Аще ли иному открывается сЂдящу, пръвый да молъчит". Пресвитере светаго, обаче во богословіи не искусна, діякон, имый вЂдЂніе божественных словес, остерегл, и справил в литургіи, которому то пресвитеру рекли ангели: "Бог токмо устроил ест человіком человЂки исправляти, ангели же не обличают ни научают никого же". Потреба и то нам, уважати, иж не малыи головнЂ были Потій Ипатій и Рогоза и иныи их єдиномысленьш, а предця продкове наши, и многи от них препростый, дерзали обличати их, не обавляли ся. То ж и всім правовЂрным подобает творити. Не наследовати оного безъбожного папежского канону, о который всеблаженнЂший патріарх александрийский Мелетий папежа и єго слуг строфуєт, иж двор Римъский смЂл такий канон утворити: же хотя ж бы тмою за собою папеж до пекла тягнул людей, жаден не мает оному речи: стой, што чиниш? Але архіерееве и иныи предстателіи, кгды любовне допустят себЂ воспоминати и творити будут все предписанноє, то отцеве в сынех, а сынове в отцех пребывати будут, и так согласіє и привлеченіє люду к себЂ станет ся.

21. Поневаж светый Андрей апостол, перший архієпископ константинопольский, патріарха вселенский роскій апостол, и на Киевских горах ноги єго стали, и Росію очи єго видЂли и уста благословили, и сімена вЂры у нас посЂял, слушная и побожная реч празник оного хвалебно и нарочито одновити. Воистинъну Россія ничим не есть от иных народов всходных менъшая: мЂла бо вЂм и оная Апостола в себЂ проповЂдника.

22. Послати до патріархи Констанътинополъского по благословеніе, помоч и раду, и на светую Афонъскую гору послати, вызвати и припровадити преподобных мужей Россов, межи иными блаженъных Кипріяна и Іоана пореклом Вишенского и прочіих тамо обрітающихся, в житій и богословіи цвитущих. Потреба ест духовная, абы и россов, маючихся истинъно ко житію добродЂтельному, посылати на Афон, яко в школу духовную.

23. Если не самых папЂжников или дружину или исщадіє их сирЂч ариянов, евангеликов и лютеранов навертати, принаймнЂ всЂми силами старатися одысковати тых всЂх Россов, которыи церква всходнои и нас отступили. Повинни то архієреове под збавеніем душевным, бо отступники шляхта барзо нам шкодят и блазнят невинъных.

24. Всею душею во смиреномудріи на светых отцов восточных догматах и писмах, и як донынЂ патріархове 4 вызнавают, а не на латинских силіогисмах, а ни на выкрутне през нЂ переверненых писмах вЂшати ся а не обучати ся им.

А к всему тому преднаписанному и в прочая сам Господь Бог помощію, а Дух пресвятый радою, а побудкою и Прикладом и взором апостол Павел и святый Афанасий, и святый Іоан Златоустый и прочіи. А статут — Євангелия светыи. А практыка и практыкова — ДЂянія апостолъская. Конституцій — всЂх соборов каноны. Таковыми поступъками и фЂкглЂ, которыи на нас выправуют и тираннія, и унЂяты устати мусят, єнож то не словы обносити, але дЂлом в правдЂ и щире выконывати. Аминь.

И певна иста, же мы, тыми поступъками и способами поступаючи и живучи, народ так мЂсцкий и сельский, яко и шляхетьский, ко себЂ постягнемо и увЂримо. Теды унЂятове, видячи, же сами зостали, отбЂгнут унЂи и ищезнут, яко не быти им. О Господи, помози нам! Пресветая Богородице, покрый и заступи нас! Святыи мученицы, преподобныи, молЂте Бога за нас, да паки воздвигнет благочестіе во родЂ нашем Російском. Аминь, аминь, аминь!"

Не знати, як були прийняті ці гадки собором взагалі і ієрархією зокрема. Серед неї були також люди такого ж напряму, як Ісайя Копинський, номінальний єпископ перемиський, автор "Алфавиту Духовного", зложеного в тім же крайньо аскетичному дусі, як святогорець Ісаакій Борискович, ігумен луцький, висвячений на луцького єпископа. Остороги "Совітування" могли на початках здаватися зайвими, подиктованими безпідставним недовір’ям, і тим ображати нову ієрархію. Але повну ідейну суголосність бачу між "Совітуванням" з його закликами до енергійних заходів до повернення шляхти, що відпала від православія, і грамотою митрополита Борецького, опублікованою ним при кінці року (дата 15 грудня) — може, справді після якогось нам ближче не звісного собору, відбутого в Києві в листопаді-грудні, для котрого писалося "Совітування". Вона адресована "княжатам, вельможним дігніторам, панам — шляхті й рицарству, і всякого свіцького й духовного заволання, по містах і селах посполитим знайдуючимся святого старожитного всходної правдиво католицької церкви визнання славного Російського народу людям", але мала, очевидно, на оці передусім шляхетські верхи суспільства. Закликала тих, які відступили в минулі тяжкі часи від православної церкви, повертатися до неї; відмежовуватися від уніатської ієрархії; робити заходи перед королем коло затвердження нової ієрархії; а тим часом навіть на віддаль звертатись до своїх новопосвячених єпархіальних єпископів, хоч би для цього приходилось відбувати періодичні подорожі до другого, руського Єрусалима, і ні в якім разі не звертатись до уніатських духовних. Ці ідеологічні та й літературні деталі вимагають для неї місця поруч "Совітування" як другого акту внутрішньої проповіді 1. Вплив стилю і ідеології Вишенського на нім помітний також. Я наведу з неї головніше:

"Намилшые во ХристЂ! ВЂдаєм добре, же не маш мЂсца и краины в держа†наяснЂйшаго господина короля и пана нашего милостивого, в землях и повЂтах православного народу Россійского, где бы шкодливоє, новозмышленное, унЂтское, подступъное и погибелное єреси незбожные апостатове, турбуючи против вЂрных невинных и зычливых подданных так наяснЂйшого короля яко и всЂх преложеных, не кусились огню до запалу подсажати! И значны суть добре скутки их от двадцати семи лЂт, яко от церкви матки своєє отступили, — за што прокляцтву вЂкуистому из помочниками и наслЂдниками их отданы. Килко штурмами кламства своего з невинным народом Руским, в огиду и ненависть до добрых панов оных прыводячи, и мордами разными тралячи, наробили! Полон свЂт и вся земля Руская жалю. Плач и крик невинных преражєт небеса. Тиснет апостата, абы єго, отступника православным будучы, отцем мЂл и як пастыря слухал, — а он, не вдячный чловЂк отца и пастыря своєго народо†Россійскому з вЂков належнаго, патріарха константинопольского, през котораго и поганское слЂпоты збыл и свЂтом тройческаго познаня освЂчен єсть, послушенства зрекл ся. И вЂру отцевскую, выродившись от неє стратил, — а єще отцем и пастырем мнЂт ся тобе 2, православный Русине, вызувшись през апостасію своего отцевского сыновства и патріархшего послушенства, a затым праве пристойне и твоєго пастырства и отцевства называти. МусЂл бысь заисте смертелне грЂшити, а за тЂм и з ним вЂчне от церкве проклятым зоставати, если бысь таковому апостатЂ в послушенство дал ся подступне ошукати!

1 Надр. у Голубєва, П. Могила, І дод., с. 262.

2 Розумій: тобі.

Чого если тя Христос уховал щасливе, дяки вельможности его (повинен) отдавати. А если бысь неопатръне, заглецЂвшись на оману свЂта, в новотнину якую и послизнул ся, готове принятє в церкви матки своєє маєш. Єдно сторожитности отцевское пилно з покутою отзывай ся! А звлаща так благословеныє оказіи, кды тя добротливый Господ Бог з высокости своєє отновленою твоєю святинею всходнею з самого благословенного мЂста Ієрусалима чудовне утЂшити рачыл. Рад будучи, вдячне став ся, абы за невдячность горшеє покусы не утерпЂли и в послЂднюю погибель не упасти. ВЂдати бовЂм потреба кождому всходнего благочестія народу Россійского чловЂку, же ласкою добротливого Бога в подступне выданои под незвыклую звЂрхность святыни, и праве в Руси знищалой, ныне єстесь обогачоной 1, одержавши в кождой епископской столицы от всходу рукоположенных епископов. На мнЂй надЂи в ласце божой и в ласце наяснЂишого короля пана нашего тратити не маєш, абы юж коли правдывая всходная, нинЂ одновленная, кгды не перестанеш з потомками своими Бога молячи господарю пану своєму докучати, в русский церкви устати мЂла святыня! На добром бовЂм фундаментЂ сіонскаго благословенства ест фундована!