Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 46

Кролю пану и Речи / Посполитой была:

Бо єго слава в многих / краях земных слыла.

Славноє войско годно / такого гетмана,

Который пилне стерег чести своєго пана.

УмЂл мудре тым силным войском керовати,

Доброго любил, злого / зась звыкл был карати.

Для тогож и звитязства / часто доказовал,

Же карность c послушенством / в своем войску мЂвал.

Пилне он того стерег, бы война c христіаны,

Христіаном не была / леч толко c поганы.

Которых он водою / и сухом воєвал,

И плЂнных христіан / з моцы их выдирал,

Слушне о том гетманЂ / каждый держать може,

Же был правый гетман, дай му вЂчный покой Боже! 2

За велику собЂ мЂл то нагороду,

Кгды з неволЂ вызволил кого на свободу.

Кгдыж война для тых толко / причин маєт быти,

Себе от кривд и иных / так же боронити.

О цный гетмане, славный / в людех по всЂ вЂки,

Нехай тя пріймет Христос / в небесныи лики.

Другий спудей (Петро Созонович Балика), покликуючись на Сенеку, пояснює, чим придбав покійний гетьман цю любов земляків: прирівнює його до афінського царя Кодра і до спартанського царя Леоніда, що наложили головою за своїх підданих, маючи на гадці смертельну рану Сагайдачного, що він дістав під Хотином:

Милость в сердцу падаєт, як мовит Сенека,

Ведлуг времени праве / каждого человека.

В потЂхах c пріателем / сполне ся радуєт,

А в противних зась речах спол з ним ляментуєт.

Тая 3 по своих милых / тескнить хоть нерада,

1 12-складовий вірш.

2 14-складовий вірш.

3 "Милость".

Утративши милого / друга альбо брата.

Тая великого нас / жалю наполнила,

Кгды през смерть того мужа / от нас отдалила,

Который своим мензством / слынул въ 1 всЂх краях:

В татарских, турских, навет / и в полночных странах.

Не раз он громил орды / татаров на шлаках,

И загоны их разил / в великихъ оршаках,

Дознал моци рыцера / того турчин силный 2

В том тогорочном бою / як то был муж дЂлный.

Же в малом почтЂ своих турским многим полком

Менжне спирал, поганским розЂдлым волком 3,

За ойчизну межне ся / им заставляючи,

Здоровя своєго намнЂй / не охороняючи.

ВолЂл сам як Кодрус кроль в Атенах, в Греціи 4,

Смерть поднять, бы ойчизна / толко была в цЂлЂ.

Кгдыж лепЂй єст стратити / живот за ойчизну,

НЂжли неприятелю / достать ся в коризну.

Кто бовЂм за ойчизну / не хочет вмирати,

Тот потом з ойчизною / мусить погибати.

Цный Сагайдачный волЂл / сам рану подняти,

НЂжли бы поганину христіан выдати.

От которои раны / ото умираєт,

Але слава и мензство / єго зоставаєт.

Так як спартанского кроля Леонідеса,

Который менжне кроля / воіовал Ксерксеса.

Шестьсот толко з собою / рыцеров маючи,

Впал з ними Ксерксово войско рубаючи 5 —

Которого по пятькроть / стотисячный было,

Леч от шестєх сот двадцать / тисяч го убыло.

Тамже и тыє шестьсот на плацу зостали,

Але ся живо поймать / нЂкому не дали,

Которых мензство будет / так долго слынути,

Поки в своих берегах / Нил будет плынути.

Таким способом рыцер / славы набываєт,

Кгды ся з неприятелем / менжне потыкаєт.

1 Очевидно, треба читати як во.

2 На боці: В Волошех рок 1621.

3 12-складовий вірш.

4 На боці: Юстінус, книга 2.

5 12-складовий вірш.

Потім наступають два коротші моралістичні вірші — міркування з приводу смерті героя. В першій з них ("третій спудей") висловлюється гадка про неможливість утекти від смерті — досить подібно до тих моралістичних псальм, які затрималися в народнім обороті до нинішніх часів. Розмір той сам, тринадцятискладовий, але визначається тим, що цей силабічний розмір досить сходиться з синтактичною будовою в другім півстиху:

Попрожну фрасуєт 1 ся / всяк живый человЂк,

Поневаж короткій / єсть єго на свЂтЂ вЂк.

Богатство, мудрость, слава, сила — все преходить,

НЂчогося трвалого / в мЂрЂ не находить.

Што, можем в том рыцеру / нашом оглядати,

Же так не иначей есть, / латво узнавати.

Цили он не мЂл силы, / здоровя и грошій?

Не был ли славный, менжный, на тЂлЂ хорошій?

Цили не мЂл докторов на свою хоробу?

Леч на смерть нЂт лЂкарства, отдається гробу.

Чловек як тЂнь, сон, трава, / як цвЂт увядаєт,

Наг ся родит, наг сходит, все ся тут зостаєт.

Видиш як мір, и похоть з свЂтом преминаєт,

А творяй волю божію вЂчне пребываєт.

УчЂмож ся чужими / приклады карати:

Лакомства, и злых дЂл / пилне ся варовати.

Кгдыж нЂчого спросного не внійдет до неба,

Поки ся не очистит / душа як потреба.

1 Клопочеться.

Друга вірша збудована в розмірі за схемою uuuu/-?uu, місцями згідно з синтактичними стопами, так що ці стихи і для нинішнього уха досить приємні; в інших цезура попадає посеред слова і робить стих доволі карколомним:

Идеш от нас гетмане милый,

КоронЂ той велце зычливый.

Крию обляный, пострЂлом турским,

Кончиш живот выроком бозким

СмЂле ойчизны боронячи,

Здровя за ню покладаючи.

Єднак потомным вЂком слава

ВЂчная по тобЂ зостала.

Котроись набыл своим мензством:

З славным запорозким рицерством,

Которогось вожем был славным,

Непріятелюм ойчизны страшным.

Докончилесь на земли бою,

Отпочинь же в вЂчном покою.

По тых земных трудах и працах

Вытхни собЂ в горных палацах,

Которых есь собЂ пожадал

Добрыми дЂлы их набывал.

За цим ідуть сім віршів з "прикладами" того, як мудрі люди неустанно підтримували в собі пам’ять смерті, і восьма на подібну ж тему — неминучості смерті. Приклади ці зачерпнені з класичної старовини, з християнської легенди, з середньовічної історії. Думаю, що вони мусять покриватися з тими "проблемами", що були зібрані в польській книжці Саковича, але, не маючи її під рукою, не можу в тім переконатися.

Наступає біографія Конашевича, доволі незручно розділена на дві декламації (тринадцятий і чотирнадцятий спудей). Не вважаючи на деякі риторичні прикраси і відступи, вона досить змістовна і служить головним, а властиво єдиним джерелом, з якого ми щось довідуємось про славного гетьмана. Автор описує його походження з Західної Галичини, його науку в Острозі, його діяльність у Запорозькім Війську, головні кампанії, ним відбуті; далі спеціально спиняється на його щирості в вірі, заходах на користь "руської релігії", описує відновлення православної ієрархії, останню, Хотинську кампанію, передсмертні розпорядження гетьмана і його смерть. Я наведу цю біографію цілу, розділюючи її на часті, відповідно до змісту, а не так, як розриває її на дві декламації автор:

Кто бы хтЂл достаточне / справы описати

Петра Конашевича, / и на свЂт подати,

Мусел бы у кгрецкого / поети Гомера

Зычить розуму, альбо / тыж у Димостена.

Кторыи валечных / своих кгреков дЂи

Выписали достатнє, / яко по лінЂи.

Леч нам трудно з оными / в розумЂ зровнати,

Кгды-с мы таких в науках / прац не хтЂли мати.

Еднак хоть простым ритмом, предся не замолчим

ДЂльности того мужа в кратце приточим.

А первей о єго вам скажем уроженю,

По том в лЂтех молодых о єго цвиченю.

Уродил ся он в краях Подгорских Премысских,

Выхован в вЂрЂ церкви Всходней з лЂт дЂтинских.

Шол потом до Острога, / для наук уцтивых,

Которыи там квитли / за благочестивых

Княжат, которыи ся / в науках кохали,

На школи маєтностій много фундовали,

Абы ся млодь в науках / уцтивых цвичила,

Церкви и тыж ойчизнЂ / пожитечна была.

Дай, Боже, бы тая там / фундація трвала,

Жебы ся оттоль хвала / божія 1 помножала.

Там теды Конашевич / час немалый живши,

И наук в письмЂ нашом / словенском навыкши,

Потом видячи ся быт(ь) / способным до мензства,

Шол до Запорозкого / славного рыцарства.